Рішення № 79174636, 15.01.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/1717/18

провадження 2/201/591/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка А.А.

з секретарем Якуніною К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4, треті особи орган опіки та піклування Соборної районної в місті Дніпрі ради і керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав та встановлення піклування над неповнолітньою дитиною, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 20 лютого 2018 року звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та встановлення піклування над неповнолітньою дитиною, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилаються на те, що 12 вересня 2000 року її син ОСОБА_3 уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_4, від цього шлюбу і спільного мешкання вони мають одну спільну неповнолітню дитину: дочку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Спочатку вони мешкали разом, але з 2008 року в них стали виникати непорозуміння і дитина стала періодично мешкати з бабусею – позивачем, з 2010 року ОСОБА_2 мешкає з позивачем постійно, а її батьки - окремо; сімейні стосунки у відповідачів не склалися, в сім’ї стали виникати непорозуміння, сварки, конфлікти, почалися складнощі, сім’я фактично розпалась в 2014 році і їх шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу дітей вона (позивач) з онукою так і мешкають окремо від відповідачів, а останні участі в вихованні та утриманні дитини не приймають, усунулися від цього взагалі, будь-якої допомоги їм з дитиною не надають. Позивач звернулася до управління-служби в справах дітей, органу опіки і піклування за своїм місцем мешкання з заявою про невиконання відповідачами своїх батьківських обов’язків, але на виклики до цієї служби відповідачі не приходили, мешкають в м. Дніпрі і своєю спільною дитиною не цікавляться. Представники третьої особи намагалися спілкуватися з відповідачами, з’ясувати їх ставлення зараз до вказаної його дитини, але ситуація не змінилася. Позивач вказує на те, що дитина фактично забула своїх батька і матір, останні ведуть паразитичне життя, дитиною не цікавляться. Відповідачі не приймають ніякої участі у вихованні та утриманні своєї неповнолітньої дитини, належного спілкування в них немає. Позивач вважає, що зараз позбавлення батьківських прав відповідачів стосовно їх дитини захистить цю дитину, забезпечить належну реалізацію прав і свобод цієї дитини. У відповідачів на тепер з цією дитиною не склалися теплі, добрі, турботливі, батьківські відносини, тому позивач підтримує свої вимоги. Просила суд ухвалити рішення про позбавлення батьківських прав відповідачів відносно їх спільної вказаної дитини (дочки), призначити її опікуном цієї дитини, задовольнивши уточнену позовну заяву в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Вказаним, на думку суду, позовні вимоги визнали, погодилися з ними та викладеними в них обставинами повністю і не заперечували проти задоволення позову і розгляду справи за їх відсутності. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаних відповідачів відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Представник органу опіки та піклування Соборної районної в місті Дніпрі ради і керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області в судове засідання не з’явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Вказаним, на думку суду, і в письмовому зверненні на адресу суду позовні вимоги визнали, погодилися з ними та викладеними в них обставинами повністю і не заперечували проти задоволення позову і розгляду справи за їх відсутності; надали письмові пояснення та висновок про доцільність позбавлення батьківських прав, вважають обставини позовних вимог правильними і доведеними, підтримавши висновок органу опіки та піклування про можливість задоволення цього позову. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представників вказаних третіх осіб відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З’ясувавши думку сторін і третіх осіб, перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені й добуті докази, суд вважає позовну заяву обгрунтованою і підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом в судовому засіданні встановлено, що 12 вересня 2000 року ОСОБА_3 уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_4, від цього шлюбу і спільного мешкання вони мають одну спільну неповнолітню дитину: дочку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Спочатку все складалося добре, вони мешкали разом і виховували дитину, але з 2008 року в них стали виникати непорозуміння і дитина стала періодично мешкати з бабусею – позивачем, з 2010 року неповнолітня ОСОБА_2 мешкає з позивачем постійно, а її батьки - окремо; сімейні стосунки у відповідачів не склалися, в сім’ї стали виникати непорозуміння, сварки, конфлікти, почалися складнощі, сім’я фактично розпалась і в 2014 році їх шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу дітей вона (позивач) з онукою так і мешкають окремо від відповідачів, а останні участі в вихованні та утриманні дитини не приймають, усунулися від цього взагалі, будь-якої допомоги їм з дитиною не надають. Позивач звернулася до управління-служби в справах дітей, органу опіки і піклування за своїм місцем мешкання з заявою про невиконання відповідачами своїх батьківських обов’язків, але на виклики до цієї служби відповідачі не приходили, мешкають в м. Дніпрі і своєю спільною дитиною не цікавляться. Представники третьої особи намагалися спілкуватися з відповідачами, з’ясувати їх ставлення зараз до вказаної його дитини, але ситуація не змінилася. Позивач вказує на те, що дитина фактично забула своїх батька і матір, останні ведуть паразитичне життя, дитиною не цікавляться. Відповідачі не приймають ніякої участі у вихованні та утриманні своєї неповнолітньої дитини, належного спілкування в них немає. Позивач вважає, що зараз позбавлення батьківських прав відповідачів стосовно їх дитини захистить цю дитину, забезпечить належну реалізацію прав і свобод цієї дитини. У відповідачів на тепер з цією дитиною не склалися теплі, добрі, турботливі, батьківські відносини, тому позивач підтримує свої вимоги. Питання батьківських прав відповідачів, на думку позивача, не вирішене, є спір стосовно виховання та утримання дитини, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і бабуся цієї дитини звернулася з позовом до суду про позбавлення відповідачів батьківських прав.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правовідносини, які виникли між сторонами, урегульовані нормами Сімейного кодексу (СК) України.

У відповідності до частин 2-4 статті 150 СК України батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Зі змісту положень ч. 4 ст. 155 СК України випливає, що ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно ч. 2 ст. 157 Сімейного кодексу України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. В свою чергу ч. 3 ст. 157 Сімейного кодексу України зобов’язує того із батьків, з ким проживає дитина, не чинити перешкод тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та надати можливості брати участь у її вихованні. Ч. 4 ст. 157 Сімейного кодексу України передбачено, що «батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини».

Судом встановлено, що 12 вересня 2000 року відповідачі уклали між собою шлюб, від цього шлюбу і спільного мешкання вони мають одну спільну неповнолітню дитину: дочку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Спочатку вони мешкали разом, але з 2008 року в них стали виникати непорозуміння і дитина стала періодично мешкати з бабусею – позивачем, з 2010 року ОСОБА_2 мешкає з позивачем постійно, а її батьки - окремо; сімейні стосунки у відповідачів не склалися, в сім’ї стали виникати непорозуміння, сварки, конфлікти, почалися складнощі, сім’я фактично розпалась в 2014 році і їх шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу дітей вона (позивач) з онукою так і мешкають окремо від відповідачів, а останні участі в вихованні та утриманні дитини не приймають, усунулися від цього взагалі, будь-якої допомоги їм з дитиною не надають.

Позивач звернулася до управління-служби в справах дітей, органу опіки і піклування за своїм місцем мешкання з заявою про невиконання відповідачами своїх батьківських обов’язків, але на виклики до цієї служби відповідачі не приходили, мешкають в м. Дніпрі і своєю спільною дитиною не цікавляться. Представники третьої особи намагалися спілкуватися з відповідачами, з’ясувати їх ставлення зараз до вказаної його дитини, але ситуація не змінилася. Позивач вказує на те, що дитина фактично забула своїх батька і матір, останні ведуть паразитичне життя, дитиною не цікавляться. Відповідачі не приймають ніякої участі у вихованні та утриманні своєї неповнолітньої дитини, належного спілкування в них немає.

Відповідно до висновку виконкому Соборної районної в місті Дніпрі ради вважається доцільним позбавити відповідачів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини.

Так, згідно ст. 164 СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав у тому випадку, якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має зокрема другий з батьків та сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідачі не виконують свої батьківські обов'язки, передбачені законом та моральними засадами суспільства. Вони самоусунулися від будь-якого спілкування з дитиною та її виховання і утримання. Спосіб життя відповідачів на сьогодні фактично є антисоціальним і неповнолітня дитина фактично зараз боїться їх; дитина фактично зараз не має до батька і матері родинних почуттів і не бажає проживати разом з ними.

Згідно з ст. 150, 157 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, той із батьків, хто проживає окремо від дитини зобов'язаний брати участь у її вихованні та утриманні. У випадку ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини вони можуть бути позбавлені батьківських прав (ст. 164 СК України).

З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення відповідача батьківських прав, з чим погодилися орган опіки та піклування.

Також з урахуванням того, що на сьогодні неповнолітня ОСОБА_2 фактично позбавлена батьківського піклування на підставі ч. З ст. 60 ЦК України можливо призначити їй опікуна. Відповідно до ст. 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Згідно із Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її; благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави - учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

Позивачка ОСОБА_1 є рідною бабусею неповнолітньої ОСОБА_2, вона з чоловіком має житло у м. Дніпрі та дохід. Позивачка приймає активну участь у вихованні та утриманні онуки ОСОБА_2, вони разом подорожують, читають книжки, готують домашні завдання, відвідують музеї, спільно займаються приготуванням смачних домашніх страв, а також відвідують різні дитячі пізнавальні та розважальні заходи.

Оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, з’ясувавши обставини справи, ставлення позивача і відповідачів до вказаної неповнолітньої дитини, враховуючи їх інтереси та виходячи з того, що позбавлення батьківських прав, які надані батькам як до досягнення дитиною повноліття так і після цього і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків та нехтують ними щодо дитини, при цьому, приймаючи до уваги те, що позивачем наведено достатньо доказів на підтвердження умисної винної поведінки відповідачів або свідомого нехтування ними своїми батьківськими обов’язками, суд погоджується з викладеними у позові доводами, у зв’язку із чим доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідачі повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачами до суду не надано.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно відповідачів по незаконним (з точки зору відповідачів) діям відносно них стосовно виховання та утримання їх дочки, предмета спору, а відповідачі цього не довели, можливе твердження відповідачів про наявність будь-яких інших зобов’язань стосовно позовних вимог є припущенням.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідачі в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могли б скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини та ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, культурного, морального і соціального розвитку. Також, згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Не може суд прийняти до уваги можливу незгоду відповідачів з певними положеннями позову, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджена. Позовні вимоги потім не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.

Позивач при подачі позову сплатив судовий збір, отже вказаний судовий збір також потрібно стягнути з відповідачів.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та позбавити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановити піклування над неповнолітньою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, і призначити її піклувальником ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, а також стягнути з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір з кожного окремо по 704 грн. 80 коп., а всього 1 409 грн. 60 коп.

Таким чином позовні вимоги про позбавлення батьківських прав і призначення опікуна в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 55, 60 ЦК України, ст. 7, 109, 150, 153, 155, 157, 164, 165, 180 Сімейного кодексу України, ст. 27 Конвенції ООН про права дитини та ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 7 Закону України про Державний бюджет України на 2017 рік», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Встановити піклування над неповнолітньою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, і призначити її піклувальником ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Стягнути з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір з кожного окремо по 704 грн. 80 коп., а всього 1 409 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 15 січня 2019 року.

Суддя –