Постанова № 791728, 22.06.2007, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

22.06.07 Справа№ 2/1875-26/448 (1/114-22/2

За позовом: Львівського міського комунального підприємства „Львівтеплоенерго”, м. Львів

до відповідача: Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області, м. Львів

Про визнання недійсним рішення Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області № 161 від 08.06.2004 р.

головуючий суддя: Деркач Ю.Б.

судді: Синчук М.М.

Мороз Н.В.

при секретарі: Боровець Я.

Представники:

від позивача Оприск З.Л. –представник

від відповідача Грицак О.О. –завідувач юридичного сектору, Миколайська Г.І. – головний спеціаліст

Представникам сторін роз’яснено їх права та обов’язки

передбачені ст.ст. 49, 51 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 05.07.2007 р.

Суть спору: Львівське міське комунальне підприємство „Львівтеплоенерго”, м. Львів звернулося до господарського суду з позовом до Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області, м. Львів про визнання недійсним рішення Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області № 161 від 08.06.2004 р.

13.10.2004 р. господарським судом Львівської області у складі трьох судів прийнято рішення по справі № 2/114-22/235 про відмову в задоволенні позовних вимог Львівського міського комунального підприємства „Львівтеплоенерго”.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2005 р. рішення господарського суду Львівської області від 13.10.2004 р. по справі № 2/114-26/235 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.10.2006 р. рішення господарського суду Львівської області від 13.10.2004 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2005 р. по справі № 2/114-26/235 скасовано, а справу направлено до господарського суду Львівської області на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.

Ухвалою суду від 04.12.2006 р. прийнято заяву до розгляду, порушено провадження по справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 15.01.2007 р. Ухвалою суду від 15.01.2007 р. перейдено до розгляду даної справи за правилами КАС України та розгляд попереднього судового засідання призначено на 30.01.2007 р. Ухвалою заступника голови суду призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів: судді Деркача Ю.Б. –головуючого, судді Желіка М.Б. і судді Мороз Н.В. Ухвалою суду від 30.01.2007 р. розгляд попереднього судового засідання відкладався до 22.02.2007 р. Ухвалою суду від 22.02.2007 р. розгляд попереднього судового засідання відкладався до 12.03.2007 р. Ухвалою суду від 12.03.2007 р. закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 24.04.2007 р. Ухвалою заступника голови суду від 24.04.2007 р. виведено з колегії суддю Желіка М.Б. та введено в склад колегії суддю Синчука М.М. Ухвалою суду від 24.04.2007 р. розгляд справи відкладався до 04.05.2007 р. Ухвалою суду від 04.05.2007 р. розгляд справи відкладався до 04.06.2007 р. Ухвалою суду від 04.06.2007 р. розгляд справи відкладався до 22.06.2007 р.

15.01.2007 р. позивачем подано до суду доповнення до позовної заяви від 14.01.2007 р., в якому позивач у зв’язку з набранням чинності з 1 вересня 2005 року Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до ст. 137 КАС України уточнив позовні вимоги та просить скасувати рішення № 161 від 08.06.2004 р. про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін Державної інспекція з контролю за цінами у Львівській області.

Представник позивача в судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав повністю.

Представники відповідача в судове засідання з’явилися, подали заперечення на позовну заяву від 15.01.2007 р. № 10-34 та додаткові пояснення по справі, проти позовних вимог заперечили з підстав, наведених у запереченні та додатковому поясненні.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що 08 червня 2004 року начальником Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області прийнято рішення № 161 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін. Дане рішення прийнято за результатами розгляду матеріалів перевірки Львівського міського комунального підприємства „Львівтеплоенерго”. В оскаржуваному рішенні вказується, що встановлено завищення тарифів на теплову енергію виконавцям комунальних послуг, які в подальшому надають послуги населенню, яке проживає в гуртожитках. Позивач вказує, що відповідно до рішення Львівської міської ради від 27.12.2003 року № 666 та від 03.10.2003 року № 844 з 15 жовтня 2003 року встановлено наступні тарифи: для населення на послуги з теплопостачання і гарячого водопостачання, які надаються підприємствами житлового господарства, виконавцями послуг, згідно з додатком № 2 –69,71 грн. за 1 Гкал.; для інших споживачів згідно з додатком № 3: для бюджетних установ і організацій – 95,35 грн. 1 Гкал. та для інших організацій 125,01 грн. за 1 Гкал.

На думку позивача, при винесенні оскаржуваного рішення відповідачем не взято до уваги, що студенти та учні, які проживають в гуртожитках навчальних закладів, проживають в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, тому відповідно до п. 38 розділу VI Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. № 208 плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується.

Позивач також посилається на Постанову Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997 р. № 1497, якою затверджено Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, зокрема вказуючи, що споживач –це наймач (власник) квартири (приватного будинку), якому надаються послуги з централізованого холодного та гарячого водопостачання, теплопостачання та водовідведення у житловому фонді та підсобних приміщеннях; виконавець –житлово-експлуатаційні та водо-, теплопостачальні, каналізаційні або інші підприємства і організації, які безпосередньо надають споживачеві комунальні послуги. Виконавця послуг у комунальному житловому фонді визначають місцеві державні адміністрації або органи місцевого самоврядування, в інших випадках –власник житлового будинку, об'єднання співвласників будинків тощо. При цьому в одному будинку може бути визначений лише один виконавець окремої послуги. Виходячи з наведених вище норм, на думку позивача громадяни, а саме учні і студенти, які проживають в гуртожитках навчальних закладів, в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, не є наймачами (власниками) квартири (приватного будинку), не укладають з власником чи балансоутримувачем гуртожитку договору про надання населенню послуг з теплопостачання, тому не можуть вважатися споживачами послуг з теплопостачання, які надаються цими власниками чи балансоутримувачами гуртожитків, як виконавцями послуги.

Позивач вказує, що власники чи балансоутримувачі гуртожитків для учнів та студентів не можуть вважатися виконавцями комунальних послуг, оскільки вони безпосередньо не надають послуг з теплопостачання саме споживачеві комунальних послуг на підставі Договору надання населенню послуг з теплопостачання.

Також позивач посилається на п. 8.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 38 „Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами”, в якій вказано, що послугами у сфері житлово комунальних послуг які можуть надаватися державними закладами є саме послуги з проживання в гуртожитках навчальних закладів.

Позивач наголошує, що саме бюджетна установа є споживачем послуг з теплопостачання, а не кожен студент вищого навчального закладу зокрема.

Відповідач вказує, що відповідно до п. 2 та п. 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою РМ УРСР від 03.06.1986 р. № 208, гуртожитки –це спеціально споруджені або переобладнані для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання жилі будинки. Як і інші жилі будинки, гуртожитки згідно із ст. 4 ЖК України утворюють житловий фонд, тоді як нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, до житлового фонду не відносяться. Відповідно до ст. 6 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також –для використання у встановленому порядку як службових житлових приміщень і гуртожитків. Студентські гуртожитки є жилими будинками, призначеними для тимчасового проживання громадян на період навчання.

Відповідач зазначає, що відповідно до Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 р. № 1497, під споживачем слід розуміти наймача (власника) квартири (приватного будинку), якому надаються послуги з централізованого холодного та гарячого водопостачання, теплопостачання та водовідведення у житловому фонді та підсобних приміщеннях.

З огляду на вищевикладене, на думку відповідача, проживаючі в гуртожитках мешканці можуть бути прирівняні до наймачів або власників квартири (приватного будинку), які підпадають під категорію споживачів згідно із Правилами надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 р. № 1497.

Також відповідач вказує, що навчальні заклади фактично виступають як споживачами послуг з теплопостачання, так і їх виконавцями, оскільки здійснюють різні види діяльності, а саме: навчання студентів та їх проживання в студентських гуртожитках.

Відповідно до п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 р. № 38 „Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами", навчальні заклади у сфері житлово-комунальних послуг надають таку послугу, як проживання в гуртожитках навчальних закладів, складовими якої є всі житлово-комунальні послуги, в тому числі і теплопостачання. Відповідач посилається на п. 3 наказу Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства фінансів України від 21.12.1998 р. № 453/362/260, в якому вказано, що до обов'язкових послуг, що надаються особам, які проживають у гуртожитках вищого навчального закладу, належать комунальні послуги (тепло-, електро-, газо-, водопостачання).

Враховуючи викладену вище позицію, встановивши факт завищення тарифів на теплову енергію відповідно до рішення виконкому Львівської міської ради від 27.12.2002 р. № 666 „Про внесення змін до рішення виконкому Львівської міської ради від 18.10.2002 р. № 378", відповідач вважає, що згідно із п. 1.4 Інструкції про порядок застосування економічних та штрафних (фінансових) санкцій Держінспекція цін правомірно прийняла рішення від 08.06.2004 р. № 161 про застосування до ЛМКП „Львівтеплоенерго" економічних санкцій у сумі 1 432 408,41 грн.

Відповідно до ст. 14 Закону України „Про ціни та ціноутворення" сума економічних санкцій складається із суми необгрунтовано одержаної виручки у розмірі 477 469,47 грн. та штрафу у двократному розмірі суми необгрунтовано одержаної виручки (477 469,47 грн. х 2).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне:

Державною інспекцією з контролю за цінами у Львівській області проведено перевірку застосування плати за житлово-комунальні послуги, що надаються ЛМКП „Львівтеплоенерго” за період з 01.02.2003 р. по 01.03.2004 р., за результатами якої складено Акт від 01 березня 2004 р.

На підставі даного Акту перевірки відповідачем керуючись ст. 14 Закону України „Про ціни та ціноутворення” винесено рішення від 08.06.2004 р. № 161 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін. Даним рішенням до позивача застосовано економічні санкції в сумі 1 432 408,41 грн.

Відповідно до висновків, які викладені в Акті перевірки від 01 березня 2004 р., перевіркою встановлено, що позивачем в порушення рішення виконкому Львівської міської ради від 27.12.2002 р. № 666 „Про внесення змін до рішення виконкому Львівської міської ради від 18.10.2002 р. № 378" зайво нараховано плату за відпущену теплову енергію виконавцям комунальних послуг, які в подальшому надають послуги населенню на суму 643 204,77 грн., при цьому сума необґрунтовано отриманої виручки за період з 01.03.2003 р. по 01.03.2004 р. складає 477 469,47 грн.

Виходячи з обставин справи, які підтверджуються відповідними доказами в справі, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача з огляду на наступне.

Статтею 14 Закону України „Про ціни і ціноутворення" визначена відповідальність за порушення державної дисципліни цін. Відповідно до даної норми, вся необгрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необгрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду.

Враховуючи наведену вище норму, відповідальність за порушення державної дисципліни цін застосовується відповідачем виключно за наявності необгрунтованого одержання позивачем суми виручки в результаті порушення державної дисципліни цін.

Судом встановлено, що керуючись ст. 28 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України „Про ціни і ціноутворення", постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)", Правил користування тепловою енергією, затверджених наказом Міненерго України та Держбуду України від 28.10.1999 р. № 307/262 "Про затвердження правил користування тепловою енергією", рішення виконкому від 09.07.2002 р. № 174 "Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради", виконавчий комітет Львівської міської ради рішенням від 18.10.2002 р. № 378 із змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.12.2002р. № 666, з 11 жовтня 2002 року встановив тариф теплопостачальних організацій на постачання теплової енергії для виконавців комунальних послуг, які в подальшому надають послуги населенню в розмірі 66,30 грн. за 1 Гкал. (Додаток № 1 до рішення виконкому № 666 від 27.12.2002 р.) При цьому у примітці зазначається, що з бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, що знаходяться у житлових будинках, розрахунки проводяться за тарифами, передбаченими додатком № 2. Відповідно до додатку № 2 до рішення виконкому № 666 від 27.12.2002 р. тариф теплопостачальних організацій на постачання теплової енергії для бюджетних установ і організацій для ЛМКП „Львівтеплоенерго” встановлено у розмірі 76,31 грн. за 1 Гкал для бюджетних установ та організацій та 101,26 грн. за 1 Гкал для інших споживачів.

Проте, при винесенні оскаржуваного рішення відповідачем не враховано, що відповідно до п. 3 рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 03.10.2003 року № 844 „Про впорядкування тарифів на теплову енергію та послуги з теплопостачання” вважаються такими, що втратили чинність пункти 1, 2 рішення виконавчого комітету від 18.10.2002 р. № 378 “Про впорядкування тарифів на послуги з теплопостачання“ та Додаток № 2 до рішення виконавчого комітету від 27.12.2002 р. № 666 “Про внесення змін до рішення виконкому від 18.10.2002 р. № 378“. Відповідно до п. 2.1 Рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 03.10.2003 року № 844 встановлено, що з 15 жовтня 2003 року розрахунки за теплову енергію на послуги теплопостачання проводяться за тарифами для населення на послуги з теплопостачання і гарячого водопостачання, які надаються виконавцями послуг, згідно з додатком № 2, а для інших споживачів згідно з додатком № 3. Відповідного до п.п. 2.2 наведеного рішення з 1 січня 2004 р. розрахунки за теплову енергію на послуги теплопостачання проводяться за тарифами для бюджетних установ і організацій згідно з додатком № 3. Відповідно до додатку № 2 до рішення виконкому від 03.10.2003 р. тариф для населення на послуги з теплопостачання і гарячого водопостачання, які надаються підприємствами житлового господарства, виконавцями послуг становить 69,71 грн. за 1 Гкал. Відповідно до додатку № 2 до рішення виконкому від 03.10.2003 р. тарифи на теплову енергію для бюджетних установ і організацій та інших споживачів, які не користуються послугами підприємств житлового господарства становлять для бюджетних установ та організацій –95,35 грн. за 1 Гкал та для інших споживачів –125,01 грн. за 1 Гкал.

Таким чином, при винесенні оскаржуваного рішення Інспекцією не застосовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 03.10.2003 року № 844 „Про впорядкування тарифів на теплову енергію та послуги з теплопостачання”, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що на підставі угод про постачання теплової енергії, що укладаються між ЛМКП „Львівтеплоенерго" та навчальними закладами, при нарахуванні плати за спожиту теплову енергію для навчальних закладів застосовується відповідно тариф, встановлений для бюджетних організацій щодо державного навчального закладу, та тариф, встановлений для інших споживачів щодо навчальних закладів, фінансування яких не здійснюється з бюджету, відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.10.2002 р. № 378 “Про впорядкування тарифів на послуги з теплопостачання“, рішення виконавчого комітету від 27.12.2002 р. № 666 “Про внесення змін до рішення виконкому від 18.10.2002 р. № 378“ та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 03.10.2003 року № 844 „Про впорядкування тарифів на теплову енергію та послуги з теплопостачання”.

У період, охоплений перевіркою Інспекції, відносини між споживачами і виконавцями у наданні послуг з централізованого холодного та гарячого водопостачання, теплопостачання (центральне опалення) та водовідведення (далі –послуги) були врегульовані Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997 р. № 1497, якою затверджено Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення. Дані правила обов'язкові для виконання усіма споживачами і виконавцями послуг незалежно від форм власності і підпорядкованості.

При визначенні безпосереднього споживача послуги з теплопостачання судом враховано терміни, що вживаються у наведених вище Правилах: споживач –наймач (власник) квартири (приватного будинку), якому надаються послуги з централізованого холодного та гарячого водопостачання, теплопостачання та водовідведення у житловому фонді та підсобних приміщеннях; виконавець –житлово-експлуатаційні та водо-, теплопостачальні, каналізаційні або інші підприємства і організації, які безпосередньо надають споживачеві комунальні послуги.

В п. 8 даних Правил передбачено, що послуги надаються споживачеві згідно з договором надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення (далі –договір), який розробляється виконавцем згідно з типовим договором (додаток № 1 до цих Правил) і укладається за його ініціативою.

При цьому, відповідно до п. 5 ст. 61 Закону України "Про освіту" розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється у договорі, що укладається між навчальним закладом та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або надання додаткових освітніх послуг, і не може змінюватися протягом усього строку навчання. Типовий договір затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки.

Розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг публікується у загальнодержавних друкованих засобах масової інформації та інформаційних збірниках спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки.

Плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг може вноситися за весь строк навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів або надання додаткових освітніх послуг повністю одноразово або частками –помісячно, по семестрах, щорічно.

В примітці 3 наказу Міністерства освіти і науки України від 11 березня 2002 року № 183 Про затвердження Типового договору про навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації або про надання додаткових освітніх послуг навчальними закладами” вказано, що вартість надання освітніх послуг для громадян України та для інших громадян, що постійно проживають на території України, визначається навчальним закладом відповідно до Порядку надання платних послуг державними навчальними закладами, затвердженого наказом Міністерства освіти, Міністерства фінансів та Міністерства економіки України від 27.10.97 № 383/239/131, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.12.97 р. за № 596/2400, з урахуванням офіційно визначеного індексу інфляції за попередній, перед укладанням договору, календарний рік.

Відповідно до п. 1.1 Наказу Міністерства освіти України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 27 жовтня 1997 року № 383/239/131 „Порядок надання платних послуг державними навчальними закладами” підставою для надання конкретного виду платних послуг за розділом 1 "У сфері освітньої діяльності" постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 38 є договір (контракт) з фізичною або юридичною особою, в якому визначається порядок надання послуги, розмір та терміни оплати за надану послугу, заява фізичної особи.

В п. 2 наказу Міністерства освіти України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 27 жовтня 1997 року № 383/239/131 „Порядок надання платних послуг державними навчальними закладами” визначено, що розмір плати за той чи інший вид послуги визначається на підставі її ціни. Базою для визначення ціни послуги є розрахунок валових витрат, пов'язаних з наданням послуги. Відповідно до п.п. 3.3.2 наведеного вище наказу вартість господарських витрат обчислюється прямим розрахунком на основі: встановлених чинним законодавством ставок орендної плати, термінів навчання, площ, зайнятих для навчання та проживання; інших потреб з обслуговування учнів, студентів, курсантів, слухачів; норм витрат відповідно до БНіПів, діючих тарифів, порядку розрахунків за комунальні послуги (за сезон, або протягом року).

Відповідно до п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 р. № 38 „Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами", навчальні заклади у сфері житлово-комунальних послуг надають таку послугу, як проживання в гуртожитках навчальних закладів.

Таким чином, виходячи із комплексного аналізу наведених вище норм, суд приходить до висновку, що споживачами теплової енергії в гарячій воді відповідно до укладених договорів про постачання теплової енергії в гарячій воді є саме навчальні заклади, які включають вартість наданих позивачем послуг на постачання теплової енергії в ціну наданої послуги, в тому числі послуги проживання в гуртожитках.

В наведеному вище переліку не передбачено права державних навчальних закладів надавати комунальні послуги (тепло-, електро-, газо-, водопостачання) населенню (особам, які проживають у гуртожитках вищого навчального закладу).

При цьому, проживаючі в гуртожитках учні та студенти не можуть бути прирівняні до наймачів або власників квартири (приватного будинку), які підпадають під категорію споживачів згідно із Правилами надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 р. № 1497, оскільки вони є споживачами послуг навчального закладу у сфері освітньої діяльності та інших послуг, які можуть надаватися навчальними закладами.

Судом не беруться до уваги посилання відповідача на п. 3 наказу Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства фінансів України від 21.12.1998 р. № 453/362/260, так як рішення про державну реєстрацію цього наказу скасовано згідно з Висновком Міністерства юстиції України від 7 листопада 2002 року № 6/19.

Суд погоджується з доводами позивача, що власники чи балансоутримувачі гуртожитків для учнів та студентів не можуть вважатися виконавцями комунальних послуг, оскільки вони безпосередньо не надають послуг з теплопостачання саме споживачеві комунальних послуги на підставі Договору надання населенню послуг з теплопостачання.

За таких обставин, помилковим є висновок відповідача про те, що власники (балансоутримувачі) гуртожитків для студентів та учнів є споживачами теплової енергії, які в подальшому надають послуги населенню і відповідно помилковим є висновок відповідача, що тариф на відпущену теплову енергію повинен становити 66,3 грн. за 1 Гкал. –як для виконавців комунальних послуг, які в подальшому надають послуги населенню.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не подано суду доказів в межах належності і допустимості, які б підтверджували необґрунтоване одержання позивачем 477 469,47 грн. виручки.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач не надав суду доказів правомірності прийняття ним спірного рішення. Наведене в свою чергу, є підставою для задоволення позовних вимог ЛМКП „Львівтеплоенерго”.

Сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обгрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають до задоволення повністю.

Суд в порядку ч. 1 ст. 94 КАС України присуджує судовий збір (державне мито) з державного бюджету України на користь позивача в сумі 3 грн. 40 коп. (відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень КАС України).

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”, Законом України „Про ціни і ціноутворення” та ст.ст. 1-2, 4-12, 41, 42, 49, 51, 71, 72, 73, 76, 76, 79, 82, 86, 122-126, 127, 130, 133-135, 137, 138-139, 140, 143, 151-154, 158, 159-163, 167, 254 та п. 6 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Скасувати рішення Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області № 161 від 08.06.2004 р. про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.

3. Присудити відшкодувати з державного бюджету України на користь Львівського міського комунального підприємства „Львівтеплоенерго” (м. Львів, вул. Д. Апостола, 1, код ЄДРПОУ 05506460) 3 грн. 40 коп. –судового збору (державного мита).

4. Виконавчі листи видати після набрання постановою законної сили.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя

суддя Синчук М.М.

суддя Мороз Н.В.