Рішення № 79171345, 11.01.2019, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 373/1038/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2019 року м. Переяслав-Хмельницький

Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої – судді Керекези Я.І.,

з участю секретаря судового засідання Ткалі І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 373/1038/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ТК-Фурнітура» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогул, –

представник позивача ОСОБА_2,

представники відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом та просить визнати незаконним і скасувати наказ директора товариства з обмеженою відповідальністю «ТК-Фурнітура» ОСОБА_5 №09-К від 21.04.2017, яким її звільнено з посади завідуючої магазином на підставі п.2 ст.41 КЗпП України – у зв’язку з втратою до неї довір’я; поновити на посаді завідуючої магазином з 22 квітня 2017 року; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 квітня 2017 року по день ухвалення судового рішення, що станом на 11 січня 2019 року становить 134830 грн. 41 коп.

Посилається на те, що наказом директора ТОВ «ТК-Форнітура» №09-К від 21.04.2017 її звільнено з посади завідуючої магазином на підставі п.2 ст.41 КЗпП України – у зв’язку з втратою до неї довір’я з 21 квітня 2017 року. Вважає, що її звільнення не ґрунтується на вимогах закону.

Підставою для її звільнення за п. 2 ст. 41 КЗпП України стало те, що була проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, по закінчені якої виявлено недостачу товарно матеріальних цінностей на суму 79566 грн. 790 коп.

Вважає, що будь-яких винних дій, які б давали підстави для втрати довіри до неї роботодавця не вчиняла. Жодних порушень посадових обов'язків з її боку, як і конкретно її вини у виникненні недостачі товарно-матеріальних цінностей по магазину, адміністрацією підприємства не встановлено. Належного обліку товарів в ТОВ не ведеться. З жодного документа не вбачається, що їй було доручено виконання операцій з обслуговування товарно-матеріальних цінностей та будь-які товари були їй ввірені, про те, що її переведено на посаду завідувача магазину, вона дізналась лише з наказу про звільнення з роботи.

Крім того, звільнення з роботи відбулося в період перебування її на лікарняному, що є порушенням.

Після відкриття провадження у справі у встановлений судом строк представник відповідача ТОВ «ТК-Фурнітура» надав заперечення проти позову, в якому вимоги позивача не визнав, просить відмовити у задоволенні позову. Посилається на те, що позивач не заявляла про факти крадіжок та недостач протягом тривалого терміну з 2013 року, не зверталася до адміністрації з питання відсутності умов забезпечення схоронності матеріальних цінностей. Тому, беручи до уваги поведінку, усні та письмові пояснення позивача, відповідач мав всі підставі втратити довіру та звільнити її з роботи на підставі п.2 ст.41 КЗпП України.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позов підтримала та просила задовольнити його.

Представники відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4 позов не визнали, заперечили проти його задоволення з підстав, зазначених в письмових запереченнях. Крім того, представник ОСОБА_3 зазначила, що ніякого листка непрацездатності позивач не надавала. Встановлення наявності винних дій не є обов’язковим при звільненні на підставі п.2 ст.41 КЗпП України. Була проведена інвентаризація, виявлена нестача, наявність якої визнавалася і позивачем. Представник ОСОБА_4 підтвердив пояснення представника ОСОБА_3, крім іншого, зазначивши, що на підприємстві облік товарів ведеться в електронній формі. З наказом про переведення позивача на посаду завідуючої магазином дійсно не ознайомили, однак вона виконувала ці обов’язки. Посадових обов’язків немає. Інвентаризація до березня 2017 року в товаристві не проводилася.

Судом встановлено наступне.

Наказом ПП «ТК-Фурнітура» №2К від 19.03.2003 ОСОБА_1 прийнято на посаду фахівця з методів розширення ринку збуту АА «ТК-Фурнітура» з 19.03.2003 року.(а.с.57).

Наказом ТОВ «ТК-Фурнітура» №10/09-квід 20.09.2004 ОСОБА_1, починаючи з 21.09.2004, переведено на посаду завідуючої складом ТОВ «К-Фурнітура». Наказ не містить підпису ОСОБА_1 про ознайомлення з ним (а.с.58).

Наказом ТОВ «ТК-Фурнітура» №10/2-К від 20.04.2015 ОСОБА_1 з 01.05.2015 переведено на посаду завідуючого магазином Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Фурнітура». Наказ не містить підпису ОСОБА_1 про ознайомлення з ним(а.с.59).

З довідки про доходи №12 від 12.05. 2017 вбачається, що ОСОБА_1 працювала в ТОВ «ТК-Фурнітура» на посад завідуючої магазином та загальна суму її доходу за листопад - квітень 2017 року складає 50106 грн. 02 коп.(а.с.64).

Наказом директора ТОВ «ТК-Фурнітура» №1-ІНВ від 10.03.2017 призначено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться в складі-магазині «Фурнітура-Петрівка» м. Київ проспект Московський 8,літера V.(а.с.12).

З довідки про доходи №85 від 07 листопада 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 дійсно працювала з 19.03.2003 в ТОВ «ТК-Фурнітура» на посаді завідуючого магазином та середньоденна заробітна плата її складає 290 грн.14 коп.(а.с.155).

З повідомлення №1 від 20.04.2017 вбачається, що Рада трудового колективу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК-Фурнітура» ухвалила рішення про надання згоди на звільнення із займаної посади завідуючої магазином ОСОБА_1 за п.2 ст.41 КЗпП (у зв’язку з втратою довір’я) з наданими їй гарантій і компенсацій при звільненні , передбачених чинним законодавством.(а.с.57).

Наказом директора ТОВ «ТК-Фурнітура» №09-К від 21.04.2017 ОСОБА_1 звільнено з посади завідуючої магазином з 21 квітня 2017 року на підставі п.2 ст.41 КЗпП України у зв’язку з втратою до неї довіри.(а.с.9).

Сторона відповідача в обґрунтування своєї позиції надала такі письмові документи:

- Копію акту інвентаризації на суму 61262 грн.40 коп. від 21.03.2017(а.с.31-32).

- Копію акту інвентаризації на суму 18304 грн.50 коп. від 23.03.2017.(а.с.33-34).

- Копію наказу №05-К від 06.04.2017 про відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов’язків.(а.с.35).

- Копію заяви про звільнення з роботи ОСОБА_1 (а.с.36).

- Копія письмового пояснення ОСОБА_1М.(а.с.37-38).

- Копію акту про видачу коштів при поверненні товару від 12.05.2016(а.с.157).

- Копію акту про видачу коштів при поверненні товару від 13.05.2016(а.с.158).

- Копію акту про видачу коштів при поверненні товару від 16.06.2016(а.с.159).

Будь-яких інших доказів представниками відповідача надано не було.

Слід зазначити, що в заяві про звільнення з роботи позивач просить звільнити її з посади фахівця з розширення ринку збуту, а в письмових поясненнях також вказує, що працює на посаді фахівця з розширення ринку збуту.

Стаття 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до п. а ч. 2 ст. 9 Конвенції про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року (ратифікована 04.02.1994), щоб тягар доведення необґрунтованості звільнення не лягав лише на працівника, методами, зазначеними в статті 1 цієї Конвенції, передбачено першу або другу чи обидві такі можливості: a) тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Таким чином, обов’язок обґрунтувати втрату довір’я до працівника покладається на роботодавця, який повинен навести об’єктивні докази вини працівника у завданні матеріальної шкоди роботодавцеві або скоєнні інших протиправних дій. Недовір’я до працівника не може ґрунтуватися лише на підозрі власника або уповноваженого ним органу.

Сам по собі факт нестачі матеріальних цінностей у разі не встановлення винних дій матеріально відповідальної особи не є підставою для розірвання з нею трудового договору в зв’язку з утратою довір’я.

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов’язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір’я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Як роз’яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довір’я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я.

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, – це особи, які одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з’ясувати: чи становить виконання операцій, пов’язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-100цс16.

Відповідно до с т. 29 КЗпП України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний: 1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Таким чином, у відповідності до вищезазначеного, вимог Конвенції про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця відповідач повинен був довести, що основний зміст трудових обов’язків позивача ОСОБА_1 становив виконання операцій, пов’язаних з обслуговуванням цінностей, та виконання нею указаних дій носило відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як передбачено ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проаналізувавши подані відповідачем документи в якості доказів з приводу їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд дійшов висновку, що відповідачем взагалі не надано доказів щодо наявності будь-яких чітко визначених посадових обов’язків у позивача, що не дає суду змоги належним чином визначитися, чи повинна була виконувати позивач операції, пов’язані з обслуговуванням цінностей.

Також не надано доказів передання позивачеві під звіт будь-яких цінностей, їх належний облік та контроль за рухом та зберіганням.

Отже, роботодавцем (відповідачем) не доведено наявність обов’язкової умови звільнення особи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, а саме, що позивач ОСОБА_1 безпосередньо обслуговувала грошові, товарні або культурні цінності (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення та вважає за необхідне визнати незаконним звільнення позивача та відновити її порушене право шляхом поновлення на роботі.

При цьому суд не бере до уваги посилання представника позивача як на підставу задоволення позову перебування позивача ОСОБА_1 на час звільнення на лікарняному, оскільки будь-яких доказів цьому надано не було, ніяких клопотань з цього приводу не заявлено. Довідка № 936 від 02.06.2017 не може вважатися належним, допустимим та достовірним доказом, оскільки у відповідності до п.1.1 та п. 1.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затв. Наказом МОЗ України № 455 від 13.11.2001, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується саме листком непрацездатності і видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється.

Відповідно до положень статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, або різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 8 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Згідно п.8 Порядку 8 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд погоджується з розрахунком, здійсненим представником позивача станом на 11.01.2019 в розмірі 134830 грн. 41 коп., оскільки він здійснений у відповідності до вищезазначених норм Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати

Згідно з ч.5 ст. 235 КЗпП України та п.4 ч.1 ст. 430 ЦПК України рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника підлягає негайному виконанню. Дана норма є імперативною і суд застосовує її при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог в частині поновлення на роботі.

Враховуючи те, що позивач відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору у справах про поновлення на роботі, суд стягує його з відповідача на користь держави.

З врахуванням викладеного, відповідно до ст.ст.29, 41, 235 КЗпП України, Постанови Пленуму постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року № 9, Постанови Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100, керуючись ст.ст. 10-13, 137, 141, 259, 263-265, 273, 354, 430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «ТК-Фурнітура» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогул – задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора товариства з обмеженою відповідальністю «ТК –Фурнітура» від 21 квітня 2017 року № 09-К, яким ОСОБА_1 звільнено з посади завідуючої магазином на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України – у зв»язку із втратою до неї довір»я.

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідуючої магазином ТОВ «ТК-Фурнітура» з 22 квітня 2017 року.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «ТК –Фурнітура» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 134830 (сто тридцять чотири тисячі вісімсот тридцять) грн. 41 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідуючої магазином ТОВ «ТК-Фурнітура» з 22 квітня 2017 року та стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю «ТК –Фурнітура» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі платежу за один місяць.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «ТК –Фурнітура» на користь держави судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХIIІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1, місце проживання; Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Мазінки, вул. Альтицька, 74, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «ТК –Фурнітура»; код ЄДРПОУ 30606259, юридична адреса: вул. Сортувальна, 2, м. Київ, 02081.

Складання рішення в повному обсязі вчинено 15.01.2019.

Суддя Я. І. Керекеза