Рішення № 79169384, 15.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15 січня 2019 року № 826/16620/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування рішень,

встановив:

11.10.2018 ОСОБА_1 (ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) про:

- визнання протиправним та скасування рішення НАЗК від 07.09.2018 №1957 про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої ОСОБА_1, Віце-прем'єр-міністром України, в частині нових відомостей, отриманих від суб'єкта декларування;

- визнання протиправним та скасування рішення НАЗК від 07.09.2018 №1958 про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1, Віце-прем'єр-міністром України, в частині нових відомостей, отриманих від суб'єкта декларування.

Підставою для звернення з позовною заявою стала протиправність, на думку позивача, оскаржуваних рішень, з огляду на порушення антикорупційного законодавства при їх прийнятті. Позивач наголошує, що оскаржувані рішення не містять мотивів та обґрунтування їх прийняття, не визначають в яких межах та щодо яких саме відомостей чи розділів декларацій буде проводитись перевірка декларацій позивача за 2015 та 2016 роки.

Позивач також стверджує, що суб'єкт владних повноважень приймаючи рішення про повторне проведення повної перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015, 2016 роки діяв із порушенням визначеної законодавством процедури та з порушенням принципів обґрунтованості, об'єктивності, добросовісності, пропорційності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2018 відкрито провадження у справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Зазначає, що відповідачем оскаржувані рішення прийняті в межах повноважень, у спосіб та на підставі вимог чинного законодавства.

Окрім того, відповідач стверджує, що оскаржувані рішення не породжують будь-яких негативних наслідків для позивача, а відтак, права позивача не порушено.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

02.11.2016 позивач подав щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік.

30.03.2017 позивач подав щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік.

Відповідач провів повну перевірку вказаних декларацій позивача за 2015 та 2016 роки, висновки щодо яких викладено в рішенні НАЗК від 21.08.2017 №527 «Про результати повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1» та у рішенні НАЗК від 13.10.2017 №959 «Про результати повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1, Віце-прем'єр-міністром України».

За результатами повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 НАЗК встановлено:

1.1 Суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації порушив вимоги пунктів 2-1 та 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Підстави для притягнення суб'єкта декларування до адміністративної чи кримінальної відповідальності відсутні.

1.2 Точність оцінки задекларованих активів відповідає даним, отриманим з наявних джерел.

1.3 За результатами перевірки на наявність конфлікту інтересів порушень не виявлено.

1.4 Ознак незаконного збагачення не виявлено.

Водночас, за результатами повної перевірки декларації позивача за 2016 рік НАЗК встановлено:

1.1 Суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації не дотримав вимоги пункту 2-1 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Ознак правопорушень, передбачених статтею 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 366-1 Кримінального кодексу України не виявлено.

1.2 Точність оцінки задекларованих активів відповідає даним, отриманим з наявних джерел.

1.3 За результатами перевірки на наявність конфлікту інтересів порушень не виявлено.

1.4 Ознак незаконного збагачення не виявлено.

Крім того, суд з'ясував, що згідно рішення НАЗК від 23.08.2018 №1864 «Про результати повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1, Віце-прем'єр-міністром України» НАЗК встановлено:

1. Суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації за 2017 рік зазначив недостовірні відомості про: вартість нерухомого майна, частка якого належить йому на праві власності, загальний розмір фінансового зобов'язання (кредиту), чим не дотримав вимоги пунктів 2, 9 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Недостовірні відомості, зазначені у декларації відрізняються від достовірних на суму меншу 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Ознак правопорушень, передбачених статтею 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 366-1 Кримінального кодексу України не виявлено.

2. Суб'єкт декларування не дотримав вимоги підпункту «а» пункту 2 частини першої та вимог частини п'ятої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» щодо відображення вартості нерухомого майна, що належить йому на праві власності.

3. Наявність конфлікту інтересів не встановлено.

4. Ознак незаконного збагачення не встановлено.

Крім того, судом встановлено, що 07.09.2018 НАЗК прийняло рішення №1957 про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої ОСОБА_1, Віце-прем'єр-міністром України, в частині нових відомостей, отриманих від суб'єкта декларування та рішення №1958 про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1, Віце-прем'єр-міністром України, в частині нових відомостей, отриманих від суб'єкта декларування.

Не погоджуючись з рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду, оскільки вважає, що рішення НАЗК мають бути вмотивовані і такі мотиви повинні ґрунтуватись на нормах законодавства. Проте, рішення, які є предметом спору, на думку позивача, не містять підстав та мотивів їх прийняття, а також в них відсутня інформація про те, щодо яких саме відомостей та в яких межах відповідач проводитиме перевірку декларацій, адже НАЗК вказані декларації вже перевіряло.

Позивач наполягає, що оскаржувані рішення є необґрунтованими та безпідставними, оскільки повна перевірка декларацій позивача за 2015 та 2016 роки відповідачем проведена, порушень щодо заповнення розділу 13 декларацій щодо фінансових зобов'язань не встановлено, а тому просить суд скасувати оскаржувані у даній справі рішення НАЗК.

Натомість, відповідач у відзиві на позов зазначає, що під час повної перевірки декларації ОСОБА_1 за 2017 рік позивачем надано пояснення від 26.06.2018 та підтверджуючі документи щодо розміру фінансових зобов'язань перед ПАТ «Креді Агріколь Банк» та перед АТ АКБ «Аркада».

НАЗК також стверджує, що здійснюючи повну перевірку декларацій позивача за 2015 та 2016 роки, не мало відомостей щодо розміру фінансових зобов'язань позивача перед ПАТ «Креді Агріколь Банк» та перед АТ АКБ «Аркада» та провело перевірку за наявними у нього відомостями.

Визначаючись щодо обґрунтованості позову, суд перевіряє обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме: чи були рішення відповідача прийняті в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були рішення прийняті на законних підставах та чи містять вони мотиви та підстави їх прийняття.

Спірні правовідносини сторін регулюються нормами Закону України «Про запобігання корупції», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим рішенням НАЗК від 10.02.2017 №56 (Порядок №56), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2017 за №201/30069.

Так, згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Обов'язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб'єктів декларування, які займають посади, пов'язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Обов'язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб'єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім'ї суб'єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Механізм проведення НАЗК контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (декларація), відповідно до статей 48 та 50 Закону України «Про запобігання корупції» визначає Порядок №56.

Згідно з пунктом 2 розділу І цього Порядку у ньому терміни вживаються у таких значеннях:

достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб'єкта декларування, у разі невстановлення НАЗК недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації;

недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб'єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих НАЗК у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.

Пункт 3 розділу І Порядку №56 встановлює, що контроль та повна перевірка декларації здійснюються за принципами: 1) верховенства права; 2) рівності та гарантування прав і законних інтересів усіх суб'єктів декларування; 3) об'єктивності, неупередженості та безсторонності рішень і дій Національного агентства, уповноважених ним осіб; 4) достовірності і повноти інформації, що використовується Національним агентством, правомірності одержання та використання такої інформації; 5) неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя суб'єкта декларування, окрім як у межах та у спосіб, що передбачені Законом; 6) гарантування права на судовий захист суб'єктів декларування.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку №56 повна перевірка декларації може проводитися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності і полягає у: 1) з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей; 2) з'ясуванні точності оцінки задекларованих активів; 3) перевірці на наявність конфлікту інтересів; 4) перевірці на наявність ознак незаконного збагачення.

Повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням НАЗК, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов'язана зі здійсненням такої функції Національного агентства. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб'єкта (суб'єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.

Згідно з пунктом 6 Порядку №56 повна перевірка декларації передбачає такі дії:

1) прийняття рішення про проведення перевірки;

2) аналіз відомостей про об'єкти декларування (об'єкти нерухомості; об'єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов'язання; видатки та правочини суб'єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб'єкта декларування; членство суб'єкта декларування в об'єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб'єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об'єкти декларування, які мають відображатися в декларації;

3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8 - 11 цього розділу;

4) направлення Національним агентством відповідному суб'єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу;

5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

Підстави та умови прийняття рішення НАЗК про здійснення повної перевірки декларації суб'єкта декларування, у тому числі і рішення про проведення перевірки декларації, якщо повна перевірка відповідної декларації вже раніше проводилася, вимоги до такого рішення, а також можливість його оскарження визначено, зокрема, пунктами 1, 2, 5 Розділу ІІІ Порядку №56.

Зокрема, відповідно до абзаців другого, четвертого пункту першого Розділу ІІІ Порядку №56 повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням Національного агентства, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) (Рішення про проведення перевірки) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов'язана зі здійсненням такої функції НАЗК. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб'єкта (суб'єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.

Рішення про проведення перевірки повинно бути належним чином обґрунтоване посиланням на визначену Законом підставу повної перевірки декларації або декларацій - у разі прийняття Рішення про проведення перевірки щодо більш як одної декларації на одній визначеній Законом підставі. Рішення про проведення повної перевірки на підставі абзацу п'ятого частини першої статті 50 Закону також повинно містити обґрунтування, передбачене пунктом 3 цього розділу.

У пункті 2 Розділу ІІІ Порядку №56 зазначено, що рішення про проведення перевірки може бути оскаржене в судовому порядку.

Згідно абзацу четвертого пункту 5 Розділу ІІІ Порядку №56 у разі прийняття на підставі підпункту 4 пункту 3 цього розділу рішення про проведення перевірки декларації, якщо повна перевірка відповідної декларації вже раніше проводилася, НАЗК вживає заходів щодо проведення перевірки викладеної інформації про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей лише в частині нових отриманих відомостей, які не перевірялися під час проведення повної перевірки. Така перевірка проводиться в строки, визначені пунктом 14 цього розділу.

Із системного аналізу зазначених норм вбачається, що рішення НАЗК про проведення перевірки декларації суб'єкта декларування повинно бути вмотивованим, обґрунтованим, з вказівкою на підстави його прийняття.

Отже, вищезазначені положення спеціального законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин сторін, прямо встановлює особливі вимоги до рішення НАЗК про проведення перевірки декларації, якщо повна перевірка відповідної декларації вже раніше проводилася. Така перевірка проводиться лише у випадку одночасної наявності сукупності таких умов: НАЗК отримало інформацію про можливе відображення суб'єктом декларування у декларації недостовірних відомостей і такі відомості є новими та не перевірялися під час проведення повної перевірки відповідної декларації.

Суд доходить висновку, що НАЗК вказані вимоги законодавства не дотримало, оскільки приймаючи оскаржувані рішення відповідач всупереч вимог законодавства належно не мотивував їх. Так, зі змісту оскаржуваних позивачем рішень не вбачається ні предмету призначеної перевірки, ні конкретних меж її проведення, зокрема, НАЗК не зазначено, які саме розділи декларації або яка сама інформація підлягає перевірці та відсутнє посилання на нові докази, отримані відповідачем, які НАЗК має намір перевірити.

З огляду на зміст запиту НАЗК від 11.09.2018 №41-01/39733/18, суд доходить висновку, що на підставі оскаржуваних рішень відповідач розпочав перевірку розділу 13 «Фінансові зобов'язання» декларацій позивача за 2015 та 2016 роки та, зокрема, щодо обставин не зазначення позивачем загального розміру фінансових зобов'язань перед ПАТ «Креді Агріколь Банк» та АТ АКБ «Банк Аркада», а також підстави застосування позначки «невідомо» у розділі 13 «Фінансові зобов'язання» щодо кодів ЄДРПОУ банків на користь яких виникли зобов'язання.

Крім того, відповідач у відзиві на позов зазначає, що під час повної перевірки декларації ОСОБА_1 за 2017 рік позивачем надано пояснення від 26.06.2018 та підтверджуючі документи щодо розміру фінансових зобов'язань перед ПАТ «Креді Агріколь Банк» та перед АТ АКБ «Аркада», тобто саме зазначені відомості відповідач вважає новими відомостями та стверджує, що такі відомості не перевірялись під час повної перевірки декларацій позивача за 2015 та 2016 роки.

НАЗК також стверджує, що здійснюючи повну перевірку декларацій позивача за 2015 та 2016 роки, не мало відомостей щодо розміру фінансових зобов'язань позивача перед ПАТ «Креді Агріколь Банк» та перед АТ АКБ «Аркада» та провело перевірку за наявними у нього відомостями.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що НАЗК отримало інформацію про можливе відображення суб'єктом декларування у декларації недостовірних відомостей щодо фінансових зобов'язань позивача за 2015 та 2016 роки і такі відомості є новими та не перевірялися під час проведення повної перевірки відповідної декларації, зважаючи на наступні обставини.

Як вбачається із розділу 13 «Фінансові зобов'язання» декларацій позивача за 2015 та 2016 роки ним вказані суми сплачених на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» та АТ АКБ «Аркада» у 2015 та 2016 році коштів, а також зазначено на якій підставі виникли відповідні зобов'язання.

Зокрема, у розділі 13 «Фінансові зобов'язання» декларації за 2015 рік позивач вказав розмір сплаченої у 2015 році на користь АТ АКБ «Банк Аркада» основної суми позики (кредиту) - 107927 грн та процентів за кредитом - 11933 грн, а також вказав, що кредитне зобов'язання виникло 20.03.2007. Крім того, позивач зазначив розмір сплаченої у 2015 році на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» основної суми позики (кредиту) - 32641 грн та процентів за кредитом - 44100 грн, а також зазначив, що кредитне зобов'язання виникло 27.05.2013.

Судом також встановлено, що у розділі 13 «Фінансові зобов'язання» декларації позивача за 2016 рік ОСОБА_1 зазначив розмір сплаченої у 2016 році на користь АТ АКБ «Банк Аркада» основної суми позики (кредиту) - 26981 грн та процентів за позикою (кредитом) - 966 грн, а також зазначив, що кредитне зобов'язання виникло 20.03.2007. Крім того, позивач зазначив розмір сплаченої у 2016 році на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» основної суми позики (кредиту) - 40615 грн та процентів за кредитом - 20436 грн, а також вказав що кредитне зобов'язання виникло 27.05.2013.

Суд дійшов висновку, що на момент проведення повних перевірок декларацій позивача за 2015 рік та 2016 рік, які відбулись у 2017 році, НАЗК могло і повинно було знати, що фінансові зобов'язання позивача у 2015 році не припинилися, адже НАЗК мало відомості декларації позивача за 2016 рік, в яких відображено існування фінансових зобов'язань позивача перед ПАТ «Креді Агріколь Банк» та АТ АКБ «Аркада» та вказано суми сплачених позивачем коштів за кредитами та підставу виникнення фінансових зобов'язань.

Таким чином, за наявних у відповідача відомостей, які вказані в самих деклараціях, НАЗК могло встановити, що фінансові зобов'язання позивача перед ПАТ «Креді Агріколь Банк» та АТ АКБ «Аркада» у 2015 році не припинилися, а відтак, відповідач не був позбавлений можливості перевірити вказану інформацію під час первинної перевірки декларацій позивача, у тому числі шляхом витребування відповідних доказів та пояснень у позивача чи у відповідних банків.

З огляду на зазначене, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що такі відомості є новими і йому не було відомо про них на момент проведення повної перевірки декларацій позивача за 2015 та 2016 роки, адже відповідач міг та повинен був проаналізувати наявні у нього відомості (інформацію), у тому числі і ті, що зазначено в самих деклараціях.

Водночас, інформація про підстави застосування позначки «невідомо» у розділі 13 «Фінансові зобов'язання» щодо кодів ЄДРПОУ банків на користь яких виникли зобов'язання позивача, яку має намір перевірити відповідач також могла бути перевірена під час первинної перевірки декларації, адже факт застосування вказаної позначки був відомий НАЗК під час повної перевірки декларацій позивача за 2015 та 2016 роки.

Крім того, суд встановив, що в рішенні НАЗК від 21.08.2017 №527 «Про результати повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1» та у рішенні НАЗК від 13.10.2017 №959 «Про результати повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1, Віце-прем'єр-міністром України», НАЗК зазначено, що порушення у розділі 13 «Фінансові зобов'язання» не встановлено.

Зокрема, у рішенні НАЗК від 13.10.2017 №959 «Про результати повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1, Віце-прем'єр-міністром України» зазначено, що у розділах 1, 2, 3, 5-16 декларації суб'єкта декларування порушень не встановлено (аркуш 4 рішення).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оспорювані рішення відповідача не відповідають вищезазначеним вимогам статті 2 КАС України, зокрема, щодо вимог про прийняття рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Крім того, частинами першою та другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus №32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus №32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria №38780/02).

У рішенні від 22.11.1995 у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» зазначається, що суд повинен встановити, чи не є висновки адміністративного органу щодо фактів у справі «довільними та нераціональними». ЄСПЛ визнав такими, що відповідають Конвенції національні законодавство та практика, при яких суди мають право скасувати дискреційні адміністративні акти, коли: 1) ці акти ґрунтуються на висновках, що зроблені на основі неналежних доказів або без зважання на належні докази, 2) докази, на які спирається адміністративний орган, не здатні обґрунтувати висновок щодо обставин у справі; 3) жодна посадова особа за належного підходу на основі відповідних доказів не дійшла б тих висновків, на яких ґрунтується оскаржений адміністративний акт (пункт 44 CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM).

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність та обґрунтованість прийняття спірних рішень, з огляду на вимоги, встановлені частиною другою статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, а відтак заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Отже, суд, встановивши дійсні обставини справи, застосувавши норми спеціального законодавства, які врегульовують спірні правовідносини, дійшов висновку, що рішення НАЗК від 07.09.2018 №1957 про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої ОСОБА_1, Віце-прем'єр-міністром України, в частині нових відомостей, отриманих від суб'єкта декларування та рішення НАЗК від 07.09.2018 №1958 про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1, Віце-прем'єр-міністром України, в частині нових відомостей, отриманих від суб'єкта декларування є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо посилання відповідача на те, що права позивача оскарженими рішеннями не порушуються, оскільки вони не породжують негативних наслідків для позивача, то суд вважає його безпідставним зважаючи на таке.

В силу положень статей 124, 125 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Окрім того, відповідно до змісту статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Конституційний Суд України в рішенні від 25.11.1997 №6-зп сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.

Водночас, суд з'ясував, що право на оскарження у судовому порядку рішення про проведення перевірки встановлене, зокрема і у пункті 2 Розділу ІІІ Порядку №56.

В обґрунтування порушення прав та законних інтересів позивачем зазначено, що прийняття оскаржуваного рішення шкодить його діловій репутації. Крім того, у разі виявлення за результатами проведення повторної перевірки декларацій позивача за 2015 та 2016 роки, ознак адміністративного правопорушення позивача може бути притягнуто до адміністративної відповідальності, що беззаперечно впливає на права та інтереси позивача.

Отже, викладене свідчить, що оскаржувані рішення впливають на права та законні інтереси позивача, а відтак, позивач є особою, яка вправі звернутись із позовом до суду про оскарження та скасування рішень відповідача про проведення перевірки декларацій.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ні підстав викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 255 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 07.09.2018 №1957 «Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої ОСОБА_1, Віце-прем'єр-міністром України, в частині нових відомостей, отриманих від суб'єкта декларування».

Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 07.09.2018 №1958 «Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1, Віце-прем'єр-міністром України, в частині нових відомостей, отриманих від суб'єкта декларування».

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції судовий збір у розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) гривень 60 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1).

Відповідач - Національне агентство з питань запобігання корупції (місцезнаходження юридичної особи: 01103, місто Київ, бульвар Дружби народів, будинок 28; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 40381452).

Суддя О.М. Чудак