Рішення № 79168858, 15.01.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2019 року Чернігів Справа № 620/29/19

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., за участю секретаря Терехової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу

за позовомОСОБА_1до Менського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління у Чернігівській областіпро за участю представника позивача визнання протиправною та скасування постанови ОСОБА_2, дії на підставі ордеруУ С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Менського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області і просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення на ОСОБА_1 штрафу на користь держави в розмірі 14600 грн від 21.12.2018 за виконавчим провадженням № 9609723.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що він має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини, яка утворилась в період з 2010 по 2017 рік, а відповідачем накладено на нього штраф у розмірі 50% суми заборгованості на підставі норми закону, що введена лише у 2018 році, що є порушенням ст. 58 Конституції України. Окрім цього за статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» зазначений штраф повинен перераховуватись на користь стягувача, а не до бюджету, як зазначено в оскаржуваній постанові державного виконавця. Таким чином, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідач у своєму відзиві на позов проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі та зазначив, що позивач має заборгованість зі сплати аліментів в сумі 29200 грн, а тому державною виконавчою службою вжито примусових заходів до боржника, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Згідно з п.14 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, заступником начальника відділу Менського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області 21.12.2018 винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 14 600 грн, що становить 50 відсотків від суми заборгованості зі сплати аліментів.

Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Ухвалою суду від 08.01.2019 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ.

Заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

На примусовому виконанні у Менському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області перебуває виконавче провадження ВП № 9609723 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 15.10.2008 Новозаводським районним судом м. Чернігова № 2-3007 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 450 грн щомісячно, починаючи з 17.09.2008 і до досягнення дитиною повноліття.

Судом встановлено, що відповідач складав та направляв позивачу розрахунки про розмір заборгованості по аліментах, що підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими у судовому засіданні розрахунками.

Так, заборгованості по сплаті аліментів станом на 28.08.2018 становила 29 200 грн, що не заперечується позивачем.

Заступником начальника відділу Менського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області, керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» 21.12.2018 за ухилення від виконання зобов'язань по сплаті аліментів прийнято постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 14 600 грн, що становить 50 відсотків від суми заборгованості зі сплати аліментів.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає таке.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі також - Закон).

Статтею 1 Закону встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 13 Закону встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 26 Закону передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною першою статті 71 Закону порядок стягнення аліментів визначається законом.

Абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Вказану статтю доповнено цією нормою згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» №2475-VIII від 03 липня 2018 року, який вступив в дію з 28 серпня 2018 року.

Згідно зі статтею 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Враховуючи те, що заборгованість позивача, щодо сплати аліментів стягувачу утворилась з 2010 року, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» введена лише з 28 серпня 2018 року, позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв'язку із несвоєчасністю такої сплати.

Крім того, відповідно до пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Окрім того, суд звертає увагу, що оскаржувана постанова містить посилання на статті 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» як на підставу накладення штрафу, в той час як посилання на частину 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», яка і передбачає накладення штрафу на боржника за наявності заборгованості зі сплати аліментів та на підставі якої, як вказує відповідач, і був накладений на позивача штраф, взагалі відсутнє.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для винесення оскаржуваної постанови покладено на відповідачів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності застосування до ОСОБА_1 штрафу у розмірі 14 600 грн, а тому спірна постанова про стягнення штрафу є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Щодо питання про стягнення понесених витрат в розмірі 5 704,80 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано ордер про надання правової допомоги серії ЧН № 035973 від 27.12.2018, договір № 27/12-18 про надання правничої допомоги від 27.12.2018, копію рахунку фактури № 8 від 27.12.2018, копію рахунку фактури № 9 від 27.12.2018, копію акту надання послуг № 9 від 02.01.2019 та квитанції про сплату 3000 грн і 2000 грн відповідно.

Окрім того, відповідно до наявних в матеріалах справи квитанцій позивачем сплачено судовий збір за подання вказаного позову в сумі 768,40 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань Менського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати в розмірі 5 768,40 грн (5000 грн витрат на правову допомогу та 768,40 грн судового збору).

Керуючись статтями 139, 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Постанову заступника начальника відділу Менського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 14600 грн від 21.12.2018 за виконавчим провадженням № 9609723 - визнати протиправною та скасувати.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Менського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1.

Відповідач: Менський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління у Чернігівській області, вул.Героїв АТО,20,м.Мена,Менський район, Чернігівська область,15600, код ЄДРПОУ 34522623.

Дата складення повного рішення суду - 15.01.2019.

Суддя Ю. О. Скалозуб