Рішення № 79167904, 14.01.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, Харківська обл., місто Харків, майдан Свободи, будинок 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2019 р. № 520/10203/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого судді - Заічко О.В., розглянувши у спрощеному провадженні в приміщенні суду в м. Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області , Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:

- визнати протиправними дії Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, пенсії за період з 01.09.2016 року по 28.02.2017 року;

- зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області, в якому позивач наразі перебуває на обліку, виплатити пенсію ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, за періоду 01.09.2016 року по 28.02.2017 року, однією сумою та негайно після проголошення судового рішення.

В обґрунтування позову позивач вказав про порушення відповідачами його прав.

По справі було відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеам надати відзив на позов. Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачам, та отримана ними.

Відповідач - Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області надав відзив на позов, в якому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що у правовідносинах, з приводу яких подано позов, Управління діяло в межах чинного законодавства.

Відповідач - Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відзив на позов не надав.

Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Судом установлено, що позивач є пенсіонером, ВПО та перебуває на обліку у другого відповідача як отримувач пенсії .

До обліку в Ізюмському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області позивач перебував на обліку в Слов'янському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.

З матеріалів справи вбачається, що першим відповідачем починаючи з 01.09.2016 року позивачу не виплачувалась пенсія.

Позивач 28.03.2017 року став на облік до другого відповідача, яким було зроблено запит до першого відповідача щодо електронної пенсійної справи .

Позивачу другим відповідачем було поновлено виплату пенсії з дати звернення та розпочато виплату пенсії.

Фактично, спірним питанням цієї справи є невиплата другим відповідачем, у якого наразі перебуває на обліку позивач, заборгованості по пенсії за період з 01.09.2016 року по 28.02.2017 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі-Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058 , виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

За визначенням ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтями 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Розглядаючи вказану справу в контексті існування заборгованості по пенсії за період з 01.09.2016 року по 28.02.2017 року, суд вказує, що право позивача на пенсію за вказаний період не є спірним.

Другим відповідачем пенсія за цей період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена виходячи з приписів постанови КМУ від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови КМУ від 08 червня 2016 № 365».

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженому зазначеною постановою, викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", а п.18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженому зазначеною постановою доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України".

Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IVзазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В ході розгляду справи знайшов своє підтвердження факт невиплати другим відповідачем позивачу заборгованості з пенсії за період з 01.09.2016 року по 28.02.2017 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову шляхом зобов'язання другого відповідача сплатити заборгованість пенсії за період з 01.09.2016 року по 28.02.2017 року однією сумою, оскільки задоволення позову у такий спосіб є гарантією того, що спір буде остаточно вирішений, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Позов в частині вимог щодо другого відповідача про виплату всієї суми заборгованості з пенсії негайно після проголошення судового рішення задоволенню не підлягає, оскільки негайне виконання, в силу положень ст. 371 КАС України застосовується лише в межах суми стягнення за один місяць.

Крім того, оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання другого відповідача вчинити певні дії, а не стягнення грошових сум, негайне виконання не застосовується.

Щодо позову в частині вимог до першого відповідача, вказані правовідносини вже вичерпали себе у часі та відповідне право позивача на отримання пенсії було відновлено другим відповідачем, отже, позов в цій частині не підлягає задоволенню, оскільки водночас, є таким, що не відповідає критеріям належності захисту прав.

Розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач ухвалою від 07.12.2018 року від сплати судового збору звільнений, а доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано..

Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40387920, пр. Незалежності, 2, м. Ізюм, Харківська область, 64309) сплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, рнокпп НОМЕР_1) заборгованість пенсії за період з 01.09.2016 року по 28.02.2017 року однією сумою.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи, як передбачено п.15 Перехідних положень КАС України; після початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи - безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 15 січня 2019 року.

Суддя Заічко О.В.