Постанова № 79167742, 11.01.2019, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

У Х В А Л А

іменем України

Справа № 285/4357/18

провадження № 1-кс/0285/42/19

11 січня 2019 року м. Новоград-Волинський

Слідчий суддя Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області Коцюба О.М.,

за участю: секретаря Янкової Л.П.., слідчого Васильчука В.Я.

розглянувши клопотання слідчого СВ Новоград-Волинського ВП ГУНП в Житомирській області Васильчука В.Я., погоджене прокурором Новоград-Волинської місцевої прокуратури Матвійчуком М., про арешт майна за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018061240000075 від 19.11.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

10.01.2019 року слідчий Васильчук В.Я. звернувся до слідчого судді Новоград-Волинського міськрайонного суду із клопотанням, у якому просить накласти арешт на три бензоколонки, три резервуари, що приєднані до останніх та пальне (бензин марок А-92, А-95, дизельне паливо), яке знаходиться в даних резервуарах, які вилучені протоколом огляду місця події від 03.01.2019 року та залишено в опечатаному стані за адресою розташування АЗС в смт Городниця Новоград-Волинського району по вул. Петровського (Заводській), 15А, а саме заборонити відчуження вказаного майна, розпоряджатися та користуватися даним майном. В обґрунтування клопотання зазначив, що на території м. Новоград-Волинський та Новоград-Волинського району функціонує ряд автозаправочних станцій та автогазозаправочних пунктів без отримання дозвільних документів щодо роботи з підвищеною небезпекою та експлуатацію відповідного устаткування підвищеної небезпеки, що створює загрозу загибелі людей.

Відомості про вчинення зазначеного кримінального правопорушення 19.11.2018 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018061240000075 за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 272 КК України.

Під час проведення огляду місця події від 03.01.2019 року по вул. Петровського (Заводській), 15А, смт Городниця Новоград-Волинського району Житомирської області, було виявлено три бензоколонки, які під'єднанні до трьох резервуарів з пальним, з яких проводиться заправка автомобілів бензином А-92, А-95, дизельним паливом, які були опечатані для подальшого вилучення.

Враховуючи те, що останні можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні, а також, з метою забезпечення проведення судової експертизи у галузі безпеки життєдіяльності та охорони праці, звернувся до слідчого судді із клопотання про накладення арешту на дане майно.

Слідчий Васильчук В.Я. у судовому засіданні клопотання підтримав та просив накласти арешт на тимчасово вилучене майно.

Власник майна та представники власника майна у судове засідання не з'явились.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, приходжу до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

На підставі п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності.

Згідно з цією нормою кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Наведена засада закріплена у ст. 41 Конституції України, яка зазначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Зазначене положення Конституції покладене в основу однієї з засад кримінального провадження, сутність якої відображена у ст. 16 КПК України та передбачає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження можливе лише на підставі вмотивованого судового рішення, без наявності якого допускається лише тимчасове вилучення майна.

Наведене гарантує, що позбавлення права власності, невід'ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності, допускається виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.

Отже, навіть тимчасове обмеження права власності є фактичне позбавленням власника можливості на свій розсуд користуватися та розпоряджатися цим майном, що є тотожним позбавлення права власності.

Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що позбавлення будь-якої особи права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй на законних підставах майном у спосіб або через застосування процедури, які не відповідають приписам закону, є протиправним.

Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.

З вищеназваною конституційною нормою кореспондуються положення ст. 2 КПК, якою до завдань кримінального провадження, з-поміж іншого, віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

У контексті клопотання, що є предметом цього розгляду, першочергово має бути надана оцінка правомірності втручання державного органу у реалізацію особою свого права власності, таке втручання полягає у примусовому, тобто без добровільної згоди власника, обмеженні його права розпорядження майном.

Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження, до яких, серед інших, віднесені верховенство права (ст. 8 КПК), законність (ст. 9 КПК).

Так, кримінальним процесуальним законом наголошено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, кримінального процесуального кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Сукупність наведених норм кримінального процесуального законодавства, їх внутрішній, змістовний зв'язок доводять, що будь-які процесуальні рішення, дії слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинені під час досудового розслідування, мають відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.

Крім того, процесуальним законом визначено, що обов'язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.

Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноважень покликаний забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов'язаний вживати передбачених законом заходів для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.

Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов'язки, має вжити заходів щодо запобігання зловживанню стороною обвинувачення зазначеними повноваженнями з метою суворого дотримання закону, забезпечення рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.

Статтею 131 КПК арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч. 3 ст. 132 КПК застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових: обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.

З наведеного витікає, що слідчим має бути доведена обґрунтована підозра вчинення кримінального правопорушення, передбачено ч. 1 ст. 272 КК України.

Відповідно до частини 1 статті 272 КК України кримінальна відповідальність настає у разі порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві, особою, яка зобов'язана їх дотримуватись, у разі, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України 12.06.2009 N 7 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва» поняття "загроза загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків" (частина перша статті 272, частина перша статті 273, частина перша статті 274, частина перша статті 275 КК) необхідно розуміти такі зміни у стані виробничих об'єктів, підприємств, унаслідок яких виникає реальна небезпека життю людей або реальна небезпека заподіяння (настання) шкоди вказаним у цих статтях благам.

Відтак, слідчим не долучено до матеріалів клопотання доказів, які вказували на те, що під час діяльності АЗС відбуваються чи відбулися зміни у стані виробничих об'єктів, підприємств, унаслідок яких виникає реальна небезпека життю людей або реальна небезпека заподіяння (настання) шкоди вказаним у статті 272 КК України благам.

Зокрема, не долучено висновків спеціалістів, які були залучені до огляду, що б вказували про виявлені порушення у діяльності АЗС.

Вирішуючи чи виправдовують потреби досудового розслідування саме такий ступінь втручання у права та свободи особи, слідчий суддя враховує, що ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Відтак, слідчим не долучено до матеріалів клопотання доказів на підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права ТОВ «СЕЛИНГ-ОІЛ».

Слідчим не долучено і доказів про існування даних про те, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.

Натомість, як випливає з матеріалів клопотання, «СЕЛИНГ-ОІЛ» належним чином зареєстровано як юридичну особу із основним видом діяльності «роздрібна торгівля пальним». Крім цього, на запитання слідчого судді слідчий Васильчук В.Я. пояснив, що вказана заправка зареєстрована близько 18 років. Слідством не встановлено фактів про випадки, які створили б загрозу людей за цей період.

Сама по собі винесена постанова про визнання даних речей речовими доказами не має преюдиційного значення для накладення арешту на дане майно .

Враховуючи викладене, на переконання слідчого судді, вказані фактори дають достатні підстави для відмови у задоволенні клопотання.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 131, 132, 170-173, 175, 309, 369-376 КПК України слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання слідчого СВ Новоград-Волинського ВП ГУНП в Житомирській області Васильчука В.Я., погоджене прокурором Новоград-Волинської місцевої прокуратури Матвійчуком М., про арешт майна за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018061240000075 від 19.11.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України відмовити.

Відмова у задоволенні клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення тимчасово вилученого майна.

Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом 5 днів з дня виготовлення повного тексту ухвали, а особою, яка не була присутньою при оголошенні ухвали протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Слідчий суддя: О.М. Коцюба