Рішення № 79166591, 14.01.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2019 року м. Кропивницький Справа № 1140/3095/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати відповідача призначити, здійснювати нарахування та виплату пенсії за віком та інших пенсійних надбавок без обмеження за ознакою місця проживання довічно з урахуванням індексу інфляції на поточний рахунок.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем протиправно відмовлено у призначені пенсії у зв'язку з тим, що на момент звернення із відповідною заявою вона проживає в іншій державі, а пред'явлений паспорт громадянина України для виїзду за кордон не являється документом, що посвідчує особу під час звернення за призначенням пенсії на території України. Однак, позивач вважає таку відмову протиправною, яка порушує її конституційні права на соціальний захист.

Згідно поданого до суду відзиву на позовну заяву представник відповідача просив в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком позивачем не дотримано умов Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, а саме, не надано документу на підтвердження фактичного місця проживання (реєстрації) на території України, а тому відсутні правові підстави для призначення пенсії за віком (а.с.38-39).

Згідно вимог ст.ст.262, 263 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 18.07.2017 р. позивач звернулася до Олександрійського об'єднаного УПФ в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додала: копії паспорта і довідки про присвоєння ідентифікаційного коду; трудову книжку та її копію; довідку № 72/61/060 від 13.06.2017 р.; довідки №0580-190, 0580-191 від 13.06.2017 р.; копію диплому; копію свідоцтва про шлюб; заява про виплату пенсії або грошової допомоги на рахунок у банку від 18.07.2017 р.; копії довіреності та свідоцтва про народження (а.с.8-18).

Листом від 27.07.2017 р. за №6731/04-30 Олександрійське об'єднане УПФ в Кіровоградській області повідомило про повернення документів для призначення пенсії у зв'язку з тим, що реєстрація та фактичне місце проживання заявника не підтверджене жодним документом, а тому правові підстави для розгляду її заяви зазначеним управлінням відсутні. Крім того, управління посилалось на не укладення міжнародного договору у галузі пенсійного забезпечення між Україною та Ізраїлем, а також на п.2.9, 2.22, 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та п.10 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках (22-23).

Таку відмову позивачем було оскаржено в судовому порядку.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31.01.2018 у справі 398/3194/17 (провадження 2-а/398/26/18) позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Олександрійського об'єднаного УПФ в Кіровоградській області, викладене у формі адресованого представнику ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_2 листа від 27.07.2017 р. №6731/04-30, про залишення без розгляду і повернення заяви ОСОБА_1 від 18.07.2017 про призначення пенсії за віком з доданими до неї документами. Зобов'язано Олександрійське об'єднане УПФ в Кіровоградській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.07.2017 р. про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні, та прийняттям рішення по суті заяви (а.с.19-21).

Доказів скасування такого рішення в апеляційному порядку сторонами не надано.

Однак, на виконання рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31.01.2018 у справі 398/3194/17 (провадження 2-а/398/26/18) відповідач листом від 23.05.2018 №1517/03-17 повідомив позивача про відсутність правових підстав для розгляду питання щодо права на призначення пенсії, оскільки поданий паспорт громадянина України для виїзду за кордон не являється документом, що посвідчує особу під час звернення за призначенням пенсії на території України. При цьому, відповідач у листі знову посилався на не укладення міжнародного договору у галузі пенсійного забезпечення між Україною та Ізраїлем, а також на вимоги п.2.9, 2.22, 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с.32).

Не погоджуючись з такою відмовою позивачка звернулась до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам за зазначає таке.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Отже, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого фактичного проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (надалі по тексту - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Положеннями частини 1 статті 44 Закону №1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

При цьому, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (ч.5 ст.45 Закону № 1058-IV).

Подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. №22-1 (надалі - Порядок № 22-1).

Згідно пункту 4.1 даного Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Отже, підставою для вчинення дій про призначення пенсій, є відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, визначені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів пенсійний орган приймає рішення про перерахунок чи про відмову у перерахунку раніше призначеної пенсії. Рішення про відмову із зазначенням причини орган Пенсійного фонду України видає (надсилає) заявникові протягом 5 днів з дня його прийняття.

Зі змісту листа відповідача вбачається, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із не наданням документу (паспорту) на підтвердження місця реєстрації (проживання).

Пункт 2 Порядку №22-1 визначає, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Відповідно до п. 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання. (п.2.22 Порядку №22-1).

Відповідно до ст.5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України, є, в тому числі паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Позивач звертаючись через свого представника до відповідача із заявою про призначення пенсії подала серед іншого до пенсійного органу копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон, термін дії якого продовжено до 18.10.2020 року (а.с.8-9).

Отже, позивачем для умов призначення пенсії подано документ, який підтверджує її належність громадянства України, які мають право на відповідне пенсійне забезпечення.

При цьому, суд звертає увагу, що з аналізу норм Порядку №22-1 видно, що документ, який засвідчує місце проживання особи на території України, необхідно подавати для того щоб визначити територіальну підвідомчість органу уповноваженого для вирішення питання щодо призначення пенсії.

В свою чергу, позивач є громадянином України, що постійно проживає на території Ізраїлю, відтак подання нею документу про засвідчення постійного місця проживання не сприятиме умовам визначеним в Порядку №22-1, а тому не подання відповідного документу не може слугувати підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії.

Крім того, відсутність законодавчо визначеного порядку подання громадянами України заяв про призначення пенсії у випадку постійного проживання поза межами України, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Отже, з огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідача в призначенні позивачу пенсії за віком з підстав, викладених в листі від 23.05.2018 р. № 1517/03-17.

Вирішуючи питання про зобов'язання відповідача вчинити певні дії суд зазначає, що призначення, виплата чи припинення виплат пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду. Однак, як вбачається з матеріалів справи, підстави для відмови в задоволенні заяви позивача про призначення пенсії від 18.07.2017 р., викладені в листі 27.07.2017 р. №6731/04-30 (а.с.22), що визнана протиправною за рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31.01.2018 р. (а.с.19-21), є ідентичним відмові, викладені в листі від 23.05.2018 р. №1517/03-17 (а.с.32).

Отже, з огляду на те, що за результатами розгляду заяви позивача від 18.07.2017 р. двічі надавались необґрунтовані відмови з посиланням на ті ж самі обставини, позивачем у даному випадку правильно був обраний спосіб захисту порушеного права про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, судом також враховано те, що як вбачається з відмов та відзиву на позовну заяву, будь-яких зауважень до поданих позивачем документів для призначення пенсії в управлінні не виникало, а на день їх подання позивач досягла пенсійного віку, а її страховий стаж становить 25 років 10 місяців 19 днів.

Як вказано Верховним Судом України у рішенні від 24.11.2015 року у справі № 816/1229/14, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку не виконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд при перевірці правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, згідно приписів статті 245 КАС України, не перебираючи на себе повноважень відповідного органу, вправі покласти на суб'єкта владних повноважень зобов'язання вчинити певні дії з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.

Таким чином, виходячи з встановлених у справі фактичних обставин, враховуючи встановлений у судовому порядку факт протиправності рішення відповідача, суд вважає, що з метою повного захисту прав позивача відповідач має бути зобов'язаний призначити позивачу пенсію за віком.

Суд також враховує положення обов'язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24.03.1988.

При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п.1 статті 8 Конвенції.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно до п. 65 вказаного рішення Суду втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті.

Відтак, суд вважає, що застосування дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень повинно мати чіткі межі застосування. І за наявності правової можливості відповідного органу прийняти одного з двох рішень суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова є неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Отже, оскільки, як встановлено, крім визначених відповідачем і визнаних судом протиправними, інші підстави для відмови позивачу в призначені пенсії відсутні, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.

Щодо ж стосується вимог про зобов'язання відповідача здійснювати нарахування та виплату пенсії за віком та інших пенсійних надбавок на підставах визначених пенсійним законодавством, з урахуванням норм, що діють на дату звернення за призначенням пенсії, без обмежень за ознакою місця проживання довічно з урахуванням індексу інфляції на поточний рахунок, то суд вважає їх такими, що задоволенню не підлягають, оскільки в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. При цьому, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє, а на даний час права позивача в цій частині не порушені відповідачем.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст.132, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову в призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, викладеної у листі від 23.05.2018 року № 1517/03-17.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дня звернення за пенсією.

Стягнути з державного бюджету на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код 20632802) судовий збір в сумі 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 40 коп..

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Згідно пп.15.5 п.1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько