Рішення № 79163114, 14.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.01.2019

Справа № 910/14919/18

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради

до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»

про стягнення 81 878,15 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради (надалі – «Департамент») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (надалі – «Товариство») про стягнення 81 878,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №270-ДРА/17 від 12.06.2017 орендодавець передав відповідачу у строкове платне користування приміщення, а відповідач належним чином грошове зобов’язання по внесенню орендної плати не виконав, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 75 269,77 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 6 608,38 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2018 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

30.11.2018 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд встановити додатковий строк для подачі доказів, а також заявив про застосування наслідків пропуску строку позовної давності для стягнення пені та подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Клопотання про встановлення додаткового строку для подання відповідачем доказів та відкладення розгляду справи судом не були задоволені з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Частиною 4 вказаної статті передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В той же час, до поданого клопотання відповідачем не додано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту вжиття ним всіх залежних від нього дій, спрямованих на отримання з банку платіжних доручень на підтвердження здійснених платежів. Також відповідачем не надано доказів неможливості звернення безпосередньо до установи банку для отримання відповідних доказів у строк, встановлений ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

З урахування викладеного суд вважає, що відповідачем не було доведено існування об’єктивних причин неможливості подання доказів часткових оплат, проведених на виконання умов №270-ДРА/17 від 12.06.2017, у встановлений законом строк, а відтак відмовляє в задоволенні клопотання про встановлення додаткового строку для подання відповідачем доказів та відкладення розгляду справи.

07.12.2018 від представника позивача до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказував на затягування відповідачем розгляду даної справи, а також вказував, що ним не було пропущено строк позовної давності для стягнення пені.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

12.06.2017 між Департаментом (орендодавець) та Товариством (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №270-ДРА/17 (надалі – «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого з метою ефективного використання комунального майна орендодавець на підставі рішення міської ради від 21.03.2007 №41/11 із змінами та доповненнями передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно площею 51,0 кв.м – частина даху котельні площею 26,0 кв.м та частина поверхні димової труби площею 25,0 кв.м (об’єкт оренди), розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Уральська, 19к, вартість якого згідно з незалежною оцінкою становить 170 389,00 грн. без ПДВ, що перебуває на балансі Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради, під використання для розміщення оператора телекомунікацій, які надають послуги з рухомого (мобільного) зв’язку. Використання об’єкту оренди не за цільовим призначенням забороняється.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що передача об’єкта оренди в оренду здійснюється за вартістю згідно з незалежною оцінкою, проведеною станом на 28.02.2017 на підставі акта приймання-передачі об’єкта оренди, підписаного балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем.

За змістом п. 3.2 Договору розмір орендної плати відповідно до розрахунку орендної плати, що є невід’ємною частиною цього договору, становить 5 679,63 грн. без ПДВ (база за січень місяць 2017 рік). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством та в повному обсязі спрямовується орендарем на рахунок балансоутримувача. Орендна лата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди, починаючи з лютого місяця 2017 року.

Відповідно до п. 3.3 Договору за користування об’єктом оренди орендар сплачує орендну плату, яку спрямовує: 70% від загальної суми оренди у розмірі 3 975,74 грн. до загального фонду міського бюджету; 30% від загальної суми орендної плати у розмірі 1 703,89 грн. на рахунок балансоутримувача об’єкта оренди.

Згідно з п. 3.5 Договору орендна плата сплачується орендарем щомісяця у термін не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, і не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря.

На виконання умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування об’єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі до Договору від 12.06.2017.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання за Договором, у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості з орендної плати у розмірі 75 269,77 грн.

Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи (актом приймання-передачі до Договору від 12.06.2017) підтверджується факт передачі в оренду, прийняття відповідачем та користування ним спірними приміщеннями за Договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.5 Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Із матеріалів справи вбачається, що за період з 28.02.2017 по 31.07.2018 заборгованість відповідача перед позивачем з орендної плати становить 75 269,77 грн., а строк виконання грошового зобов’язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано наявність у нього грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору у розмірі 75 269,77 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, позовні вимоги Департаменту про стягнення з Товариства заборгованості з орендної плати у розмірі 75 269,77 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 6 608,38 грн. за період прострочення виконання грошового зобов’язання з 16.09.2017 по 03.09.2018.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання, тому дії відповідача є порушенням зобов’язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну сплату суми орендної плати орендар зобов’язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від несплаченої суми орендної плати за кожен день прострочення платежу у співвідношенні, визначеному у п. 3.3. цього договору.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає правомірним нарахування відповідачеві пені за прострочення зобов’язання зі сплати орендної плати у розмірі 6 608,38 грн.

В той же час, у поданому відзиві на позовну заяв відповідачем було заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені за порушення грошового зобов’язання за серпень та вересень 2017 року.

Позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 Цивільного кодексу України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Таким чином, з урахуванням того, що позов у даній справі подано Департаментом 05.11.2018, то нарахування позивачем пені за період прострочення виконання Товариством грошового зобов’язання з 16.09.2017 по 05.11.2017 відбулося з пропуском строку позовної давності.

З урахуванням викладеного, судом задовольняються вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 6 391,58 грн. В іншій частині пені нарахована з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15; ідентифікаційний код 14333937) на користь Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, просп. Д. Яворницького, 75; ідентифікаційний код 37454258) заборгованість у розмірі 75 269 (сімдесят п’ять тисяч двісті шістдесят дев'ять) грн. 77 коп., пеню у розмірі 6 391 (шість тисяч триста дев’яносто одна) грн. 58 коп. та судовий збір у розмірі 1 757 (одна тисяча сімсот п’ятдесят сім) грн. 33 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий