Рішення № 79163029, 14.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.01.2019

Справа № 910/14916/18

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»

до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 31 303,56 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» (надалі – ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі – ПАТ «Укрзалізниця») про стягнення 31 303,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов’язань за договором перевезення вантажу, а саме незабезпечення залізницею збереження вантажу в процесі перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки у розмірі вартості втраченого вантажу на суму 31 303,56 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2018 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

Вказана ухвала вручена відповідачу 15.11.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103048206623, а відтак строк для подання відзиву на позовну заяву спливає 30.11.2018

10.12.2018 через канцелярію суду від ПАТ «Укрзалізниця» надійшов відзив на позовну заяву, який був направлений на адресу суду засобами поштового зв’язку 07.12.2018, тобто після спливу встановленого судом строку для подачі відзиву, при цьому, клопотань про продовження такого строку від відповідача не надходило.

Оскільки відзив на позовну заяву поданий відповідачем після спливу строку для його подання, то суд дійшов висновку про залишення його без розгляду відповідно до ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

16.02.2018 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник) та Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля» (вантажовідправник, вантажоодержувач, платник) (замовник) укладено договір №00068/ЦТЛ-2018 про надання послуг (далі – Договір), відповідно до п. 1.1 якого предметом цього договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов’язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

Відповідно до п. 2.1 Договору замовник зобов'язався надавати або організовувати надання місячних замовлень на перевезення відповідно до Правил планування перевезень вантажів через АС «Месплан».

В свою чергу, у п. 2.3.2 Договору перевізник зобов’язався приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у вагонах (контейнерах) перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації АС «Месплан», доставляти вантаж до станції призначення та видавати його одержувачу, надавати додаткові послуги, пов’язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається у додатках до цього договору.

У розділі 4 Договору сторони передбачили порядок проведення розрахунків за надані виконавцем послуги.

Згідно з п. 12.1 Договору договір вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовником договору в електронному вигляді з накладанням ЕЦП в АС «Месплан» або в АС «Клієнт УЗ» або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договорі діє з 19.02.2018 до 31.12.2018.

ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» здійснило відправку вугілля на адресу Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Селідовська ЦЗФ» залізничним транспортом на станції призначення Добропілля та Новогродовка Донецької залізниці, що підтверджується залізничними накладними №№46881678, 45818242, 45508793 та 46092177.

На станції одержувача залізницею проведено комісійну перевірку маси вантажу та за результатами зважування виявлено, що частину товару у вагонах №№54040662, 65881179, 53650271, 53650735 та 55475602 було втрачено, про що складено комерційні акти №493102/23 від 13.06.2018, №493102/16 від 14.05.2018, №493102/43 від 31.07.2018, №493102/44 від 31.07.2018 та №482004/226/8 від 19.05.2018.

Спір у справі виник у зв’язку з наявністю, на думку позивача, вини відповідача у частковій втраті вантажу під час його перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки на суму 31 303,56 грн.

Договір є договором перевезення, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання регулюються глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно частини 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У відповідності до ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно частини 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб’єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

За змістом ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна – це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов’язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Частиною 2 ст. 24 Статуту залізниць України передбачено право залізниці перевіряти правильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Приписами ст. 37 Статуту визначено, що під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса, вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Маса вантажів визначається відправником.

Матеріалами справи (накладні №№46881678, 45818242, 45508793 та 46092177) підтверджується прийняття вантажу до перевезення ПАТ «Українська залізниця» (перевізник) від ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (вантажовідправник) та здійснення його перевезення зі станції відправлення до станцій призначення – Добропілля та Новогродовка Донецької залізниці.

Згідно із ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 52 Статуту встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.

Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

У відповідності до ст. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Як встановлено судом, за результатами зважування вантажу, який перевезено згідно з накладних №№46881678, 45818242, 45508793 та 46092177, виявлено його часткову втрату у вагонах №№54040662, 65881179, 53650271, 53650735 та 55475602, на підтвердження чого перевізником складено відповідні комерційні акти.

Зокрема, зі змісту комерційного акту №493102/23 від 13.06.2018 вбачається, що згідно акту форми ГУ – 23 №806 від 13.06.2018 станції Добропілля, Донецької залізниці, здійснювалось комісійне зважування вагону №54040662. По накладній значиться: нетто 69 500 кг., тара 23 700 кг., навантаження на рівні бортів, вантаж марковано повздовжніми бороздами. В дійсності встановлено: нетто 64 450 кг., тара з накладної 23 700 кг., недостача 5 050 кг. В комерційному відношенні встановлено: розміщення вантажу рівномірне, на рівні бортів, поверхня вантажу маркована повздовжніми бороздами, над 7-м люком по напрямку руху поїзда заглиблення в довжину 1,8 м в ширину 2,8 м глибину 1,0 м. В місцях заглиблення маркування відсутнє. Вивантажувальні люки щільно закриті, течі вантажу не було. Начальник вантажного району по штату відсутній.

Зі змісту комерційного акту №493102/16 від 14.05.2018 вбачається, що згідно акту форми ГУ – 23 №715 від 12.05.2018 станції Добропілля, Донецької залізниці, здійснювалось комісійне зважування вагону №65881179. По накладній значиться: нетто 70 600 кг., тара 22 000 кг., навантаження на рівні бортів, вантаж марковано повздовжніми бороздами по всій довжині вагона. В дійсності встановлено: нетто 60 350 кг., тара з накладної 22 000 кг., недостача 10 250 кг. В комерційному відношенні встановлено: навантаження нижче рівня бортів на 100 мм, маркування нанесене повздовжніми бороздами по всій довжині вагона, на 6,7-ми люками по напрямку руху поїзда заглиблення в довжину 2,5 м на ширину вагона в глибину 0,8 м, в місцях заглиблення маркування відсутнє. Вивантажувальні люка щільно закриті, течі вантажу не було. Завідуючий вантажним двором по штату відсутній.

Зі змісту комерційного акту №493102/43 від 31.07.2018 вбачається, що згідно акту форми ГУ – 23 від 30.07.2018 станції Добропілля, Донецької залізниці, здійснювалось комісійне зважування вагону №53650271. По накладній значиться: нетто 68 850 кг., тара 20 500 кг., розміщення вантажу по відношенню до висоти стін вагону не вказано, вантаж марковано повздовжніми бороздами по всій довжині вагона. В дійсності встановлено: нетто 64 900 кг., тара з накладної 20 500 кг., недостача 3 950 кг. Розміщення вантажу нижче висоти стін вагону на 200 мм, поверхня вантажу маркована повздовжніми бороздами, на 7-м люком за напрямом руху заглиблення в довжину 1,7 м, ширину 2,6 м, глибину 1,2 м з відсутністю маркування в місті заглиблення. Течі вантажу не було. Начальник вантажного району за штатом відсутній.

Зі змісту комерційного акту №493102/44 від 31.07.2018 вбачається, що згідно акту форми ГУ – 23 №937 від 30.07.2018 станції Добропілля, Донецької залізниці, здійснювалось комісійне зважування вагону №53650735. По накладній значиться: нетто 70 750 кг., тара 20 900 кг., розміщення вантажу по відношенню до висоти стін вагону не вказано. Вантаж марковано повздовжніми бороздами по всій довжині вагона. В дійсності встановлено: нетто 68 900 кг., тара з накладної 20 900 кг., недостача 1 850 кг. Розміщення вантажу нижче висоти стін вагону на 200 мм, поверхня вантажу маркована повздовжніми бороздами, на 7-м люком за напрямком руху поїзда заглиблення в довжину 1,0 м, в ширину 2,6 м, в глибину 1,0 м., з відсутністю маркування в місцях заглиблення. Течі вантажу не було. Начальник вантажного району за штатом відсутній.

Зі змісту комерційного акту №482004/226/8 від 19.05.2018 вбачається, що згідно акту загальної форми №706 в/ст від 19.05.2018 станції Покровськ, Донецької залізниці, була проведена перевірка маси вантажу у вагоні №55475602. В документі зазначено: брутто відсутнє, нетто 69 900 кг., тара вагона 23 000 кг. При подаванні вагону на 150-т статичні ваги станції, повірені 24.01.18 виявлено: фактична маса брутто вагона склала 91 900 кг, тара вагона з податкової накладної 23 600, маса вантажу нетто 68 300 кг., що менше документу на 1 600 кг. Поверхня вантажу нижче бортів 30 см, не розрівнена, маркування відсутнє, потоптано. Над 2-4 люками зліва виїмка 450см х 120 см х 130 см, над 5,6 люками справа 300см х 100см х 120 см. Люка закриті, течі вантажу немає. Вагон прибув в технічному стані справний. Зав вантажним двором по штату немає.

Вказані комерційні акти за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому визнається судом належним та допустимим доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу, та недостачі вантажу, який перевозився у вагонах №№54040662, 65881179, 53650271, 53650735 та 55475602.

При цьому, докази заперечень відповідача щодо форми, порядку складання, змісту вказаних комерційних актів та посадових осіб, які їх підписали, а також факту опротестування його з боку сторін відсутні.

Підпунктом 8 п. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом.

Стаття 623 Цивільного кодексу України зобов'язує сторону, яка порушила зобов'язання відшкодувати завдані у результаті цього збитки.

Факт нестачі за спірними перевезеннями підтверджений комерційними актами, які є належними і допустимими доказами у відповідності до вимог ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України. В той час як залізниця, всупереч викладеним вище нормам процесуального законодавства, враховуючи обставини, які встановлені самим відповідачем у комерційних актах, не спростувала подані позивачем докази на підтвердження завдання збитків у зв'язку з частковою втратою вантажу, що сталася з вини перевізника. Як і не надала жодних доказів на підтвердження того, що недостача прийнятого залізницею до перевезення вантажу без зауважень виникла з незалежних від неї причин.

Отже, залізниця повинна відшкодувати збитки, завдані незбереженням вантажу під час його перевезення.

Статтями 130, 133 Статуту залізниць України передбачено, що одержувач вантажу має право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

Так, пунктом 2 Правил заявлення та розгляду претензій (статті 130 - 137 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002 встановлено, що згідно з статтею 133 Статуту передача права на пред'явлення претензій та позовів відправником одержувачу або одержувачем відправнику, а також відправником або одержувачем вищій організації засвідчується переуступним написом на відповідному документі (накладній, квитанції про приймання вантажу до перевезення, багажній квитанції) такого змісту: «Право на пред'явлення претензії та позову передано (найменування організації)». Переуступний напис засвідчується підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства.

На підставі положень статті 133 Статуту залізниць України вантажоодержувачі - ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» та ТОВ «Селідовська ЦЗФ» передали право пред'явлення позову за недостачу вантажу, відправленого залізничними накладними №№46881678, 45818242, 45508793 та 46092177, вантажовідправнику - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», що підтверджується належним чином оформленими та засвідченими переуступними підписами вантажоодержувачів на відповідних залізничних накладних, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Згідно із статтею 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ст. 114 Статуту).

Згідно з ст. 115 Статуту вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано довідки №1/500 від 23.07.2018, №1/361 від 30.05.2018, №1/4485 від 15.08.2018 та №1/3021 від 24.05.2018 про вартість вугільної продукції, які складені Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля», підписані директором філії ПТП «Павлоградвантажтранс», головним бухгалтером ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», скріплені печаткою підприємства та узгоджується зі статтею 115 Статуту залізниць України.

У пункті 2.7 роз'яснення президії Вищого господарського суду України N04-5/601 від 29.05.2002 зазначено, що згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної.

Статут не передбачає обов'язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.

Таким чином, суд приймає надані позивачем довідки як докази понесених збитків, адже положення статті 115 Статуту залізниць України не визначають вичерпного переліку документів, якими може підтверджуватись вартість вантажу, а відтак такі обставини мають бути встановлені судом за допомогою належних та допустимих доказів, зокрема, на підставі довідок про вартість вугільної продукції, які складені відправником вантажу та підтверджують вартість відправленого вантажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно з п. «г» ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.

Пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 визначено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

Згідно з ДСТУ 4083:2012 «Вугілля кам’яне та антрацит для пиловидного спалювання на теплових електростанціях» для вугілля першої та другої категорії марок ДГ, Г Західного Донбасу, як виняток, загальна волога на робочий стан палива W, має бути не більше 16,0 % (п. 4.3).

З урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, враховуючи, що втраченим вантажем було вугілля кам'яне, а за даними накладної №46092177 у вугіллі марки Г(Г1)Р (0-200) показник волога не перевищує гранично допустиму норму, позивачем обґрунтовано застосовано норму природних втрат у розмірі 1% від маси вантажу при розрахунку збитків.

Таким чином, господарським судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, становить 31 303,56 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлений судом факт втрати частини вантажу, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення суми збитків, які виникли у зв’язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 31 303,56 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Соборна, будинок 76; ідентифікаційний код 00178353) суму збитків, які виникли у зв’язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 31 303 (тридцять одна тисяча триста три) грн. 56 коп. та судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий