Рішення № 79162986, 14.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.01.2019

Справа № 910/13636/18

Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Концерну "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя

до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України", м. Київ

про стягнення 36 755,48 грн., -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Концерн "Міські теплові мережі" (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (відповідач) суми заборгованості за Договором оренди №0-01/Д ZAP ZAP 0375/030408 від 03.04.2008р. в розмірі 36 755,48 грн. з урахуванням фінансових санкцій, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2018р. позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення її недоліків.

29.10.2018р. до суду від позивача надійшов супровідний лист з додатками в порядку усунення недоліків позовної заяви.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У зв’язку з усуненням позивачем недоліків позовної заяви у встановлені судом строк та спосіб, ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

При цьому, вказаною ухвалою суду, зокрема, відповідачу було запропоновано у строк до п’ятнадцяти днів з дня її вручення подати відзив на позовну заяву, надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази чого надати суду.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, 07.11.2018р. ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.11.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02154, м. Київ, Русанівський Бульвар, буд. 7.

19.11.2018р. до суду повернулось поштове повідомлення про вручення 14.11.2018р. поштового відправлення відповідачеві (ухвали суду від 05.11.2018р.).

Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення є днем вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву не подав до суду, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У зв’язку з перебуванням судді Морозова С.М. у період з 26.12.2018р. по 11.01.2019р. у відпустці, а 12.01.2019р. – 13.01.2019р. є вихідними днями, суд підписує рішення у перший робочий день після виходу з відпустки – 14.01.2019р.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

03.04.2008р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено Договір оренди №0-01/Д ZAP ZAP 0375/030408 (далі – Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування площадки у підвалині та частини оглядової площадки димаря котельні по вул. Задніпровська, 5 (місце розміщення) для розміщення та експлуатації обладнання базової станції мобільного зв’язку (обладнання) з метою поліпшення послуг стільникового зв’язку.

За умовами п. 1.2. Договору передача місця розміщення та його повернення оформлюється актами приймання-передачі, які підписуються обома сторонами та є невід’ємними частинами даного договору. Датою передачі або повернення місця розміщення є дата підпису актів приймання-передачі сторонами.

У підп. 2.3.4. п. 2.3. Договору орендар зобов’язувався своєчасно та в повному обсязі вносити плату за користування незалежно від наслідків господарської діяльності, у розмірі та порядку і строки, передбаченому даним договором.

У Розділі 3 Договору сторони погодили розмір, строк та порядок сплати орендної плати.

Згідно наявного у матеріалах справи підписаного та скріпленого печатками сторін акту прийому-передачі від 03.04.2008р. за Договором оренди №0-01/Д ZAP ZAP 0375/030408 від 03.04.2008р. (Додаток № 1 до Договору) орендодавець передав, а орендар прийняв площадку у підвалині площею 18,0 кв. м. та частину оглядової площадки димаря котельні у м. Запоріжжя по вул. Задніпровська, 5.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом дії Договору до нього неодноразово вносилися сторонами зміни, які оформлювались відповідними додатковими угодами.

Так, розмір орендної плати, вказаний у п. 3.1. Договору за домовленістю сторін змінювався Додатковими угодами № 3 від 25.04.2012р. та № 6 від 30.01.2015р.

Згідно п. 3.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 6 від 30.01.2015р. розмір орендної плати за базовий місяць (липень 2014р.) становить 2 103,17 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 350,33 грн. (Додаток № 1 "Розрахунок орендної плати", копія якого міститься у матеріалах справи). Розмір орендної плати за перший місяць оренди (серпень 2014р.) визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць оренди на індекс інфляції за серпень 2014р.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається коригуванням розміру щомісячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

За змістом п. 3.2. Договору у редакції Додаткової угоди № 1 від 15.06.2009р. орендна плата за користування місця розміщення перераховується орендарем щомісячно, на підставі рахунку не пізніше 15 числа кожного місяця на поточний рахунок орендодавця. У платіжному документі орендар повинен вказувати номер і дату укладення договору та місяць і рік, за який здійснюється оплата за користування.

У Додатковій угоді № 2 від 15.12.2010р. сторони дійшли згоди доповнити Розділ 3 Договору пунктами наступного змісту, зокрема, п. 3.10., за умовами якого одночасно з перерахуванням орендної плати за договором орендар відшкодовує орендодавцю земельний податок пропорційно площі площадки у підвалині та частини оглядової площадки димаря котельні, переданих для розміщення контейнерів з обладнанням та визначених актом прийому-передачі до договору оренди, загальна площа яких складає 18,0 кв.м., п. 3.12., згідно з яким орендар щомісячно до 15 числа кожного місяця самостійно перераховує орендодавцю плату за відшкодування земельного податку на поточний рахунок. У платіжному документі вказується номер договору оренди та місяць (період), за який здійснюється оплата.

За умовами Додаткової угоди № 7 від 25.03.2015р. п. 3.11. Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 15.12.2010р.) викладено в наступній редакції, а саме: розмір щомісячного відшкодування на момент укладення додаткової угоди зазначається у Розрахунку суми відшкодування земельного податку (Додаток до додаткової угоди, копія якого міститься у матеріалах справи) і становить 7,22 грн., в тому числі ПДВ 20% - 1,21 грн.

У відповідності до наявних у матеріалах справи Додаткових угод б/н від 28.02.2011р., № 4 від 31.01.2014р. та від 28.07.2014р. строк дії Договору продовжено (пролонговано) по 30.06.2017 року.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом дії Договору в період з грудня 2016р. по червень 2017р. між сторонами підписано відповідні акти здавання-приймання робіт (послуг) за договором з оренди нежитлового приміщення та відшкодування сум земельного податку на загальну суму 27 460,75 грн., а саме:

- № 35 387/35387 від 31.12.2016р. на суму 3 775,42 грн.;

- № 35 393/35393 від 31.12.2016р. на суму 6,02 грн.;

- № 1 811/1811 від 31.01.2017р. на суму 3 816,95 грн.;

- № 968/968 від 31.01.2017р. на суму 6,02 грн.;

- № 3 267/3267 від 28.02.2017р. на суму 3 855,12 грн.;

- № 2 438/2438 від 28.02.2017р. на суму 6,02 грн.;

- № 5 039/5039 від 31.03.2017р. на суму 3 924,50 грн.;

- № 4 287/4287 від 31.03.2017р. на суму 6,02 грн.;

- № 7 231/7231 від 30.04.2017р. на суму 3 959,83 грн.;

- № 6 682/6682 від 30.04.2017р. на суму 6,02 грн.;

- № 10 204/10204 від 31.05.2017р. на суму 4 011,30 грн.;

- № 9 837/9837 від 31.05.2017р. на суму 6,02 грн.;

- № 12 400/12400 від 30.06.2017р. на суму 4 075,49 грн.;

- № 11 294/11294 від 30.06.2017р. на суму 6,02 грн.

Будь-яких інших первинних документів на підтвердження користування відповідачем орендованим за укладеним з позивачем договором майном матеріали справи не містять.

У своїй позовній заяві позивач вказує на наявність заборгованості у відповідача, а саме 48,16 грн. з відшкодування сум земельного податку за період з жовтня 2016р. по червень 2017р. та 31 259,34 грн. – з орендної плати за користування місцем розміщення з жовтня 2016р. по червень 2017р., що разом становить 31 307,50 грн.

Вказаний розмір заборгованості (31 307,50 грн.) також підтверджується у поданій позивачем довідці про заборгованість відповідача за договором за підписом головного бухгалтера позивача, в якій серед вказаних вище актів здавання-приймання робіт (послуг) йде посилання на акти № 30761 від 31.10.2016р. на суму 99,00 грн., № 33321 від 30.11.2016р. на суму 3 741,73 грн. та № 32841 від 30.11.2016р. на суму 6,02 грн.

Матеріалами справи також підтверджується звернення позивача з претензією №3439/20 від 20.08.2018р. до відповідача на суму 31 307,50 грн., яка згідно наявного у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення отримана відповідачем 27.08.2018р., проте залишена останнім без відповіді та задоволення.

Оскільки відповідачем не виконано зобов’язання щодо сплати орендної плати та з відшкодування сум земельного податку за договором, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача 31 307,50 грн. суми основного боргу, 4 052,60 грн. інфляційних втрат та 1 395,38 грн. 3 % річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Оскільки між сторонами укладено договір оренди, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи (акт прийому-передачі від 03.04.2008р. за Договором оренди) підтверджується факт передачі відповідачу орендованих на підставі укладеного з позивачем договору площадки у підвалині площею 18,0 кв. м. та частини оглядової площадки димаря котельні у м. Запоріжжя по вул. Задніпровська, 5 та користування орендованим майном відповідачем протягом спірного періоду (грудень 2016 – червень 2017р.), про що свідчать вказані вище акти здавання-приймання робіт (послуг), які підписані обома сторонами, що при розгляді даної справи відповідачем не заперечується.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, документально підтвердженою за договором (згідно поданих позивачем первинних документів) є сума заборгованості відповідача (з орендної плати за користування місцем розміщення та з відшкодування сум земельного податку) протягом спірного періоду (грудень 2016 – червень 2017р.) у розмірі 27 460,75 грн.

Суд дослідив подану позивачем довідку про заборгованість відповідача за договором за підписом головного бухгалтера позивача, в якій серед вказаних вище актів здавання-приймання робіт (послуг) йде посилання на акти № 30761 від 31.10.2016р. на суму 99,00 грн., № 33321 від 30.11.2016р. на суму 3 741,73 грн. та № 32841 від 30.11.2016р. на суму 6,02 грн.

Водночас суд не може визнати вказану довідку належним та допустимим доказом на підтвердження заборгованості відповідача за договором, зокрема, на суму понад 27 460,75 грн. та за відсутності у матеріалах справи будь-яких первинних документів на підтвердження користування відповідачем орендованим майном за договором, в тому числі й актів, які вказані у довідці, суд визнає передчасними та недоведеними у встановленому процесуальним законом порядку доводи позивача, викладені у позовній заяві щодо заборгованості відповідача за договором понад вказану суму, а саме 31 307,50 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.2. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 15.06.2009р. та п. 3.12. Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 15.12.2010р. обов’язок відповідача по внесенню орендної плати за користування місця розміщення мав виконуватись щомісячно, на підставі рахунку не пізніше 15 числа кожного місяця, а обов’язок відповідача з відшкодування сум земельного податку - щомісячно до 15 числа кожного місяця самостійно на поточний рахунок позивача.

Суд констатує відсутність у матеріалах справи відповідних рахунків на оплату відповідачем орендної плати за договором.

Разом з тим, при розгляді даної справи суд виходить з того, що між сторонами досягнуто згоди про визначення розміру орендної плати та сум з відшкодування земельного (у договорі та у подальшу в укладених між сторонами додаткових угодах), а також у відповідних актах здавання-приймання робіт (послуг) за договором (з урахуванням індексу інфляції), а факт користування орендованим майном за вказаний період відповідачем не заперечується, про що також свідчать підписи його представника в актах здавання-приймання робіт (послуг), відповідно до змісту яких сторони не мають претензій одна до одної.

При цьому, ні з боку позивача, ні з боку відповідача не було жодних заперечень щодо такого узгодження розміру орендних платежів, матеріали справи не містять доказів зворотного.

У свою чергу, неотримання рахунків (або відсутність таких рахунків взагалі) на оплату не є тією підставою, яка унеможливлює сплату орендних платежів, оскільки рахунок є лише документом, який містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Неотримання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність або відсутність рахунку не звільняє орендаря від обов'язку сплатити у визначений договором строк плату за користування орендованим майном.

Крім того, сторонами у договорі (як і в додаткових угодах), а також в актах здавання-приймання робіт (послуг) визначено розмір плати за користування орендованим майном та банківські реквізити орендодавця, а тому відсутність рахунків не позбавляла відповідача можливості сплачувати плату за користування об’єктом оренди.

Будь-яких доказів на підтвердження сплати орендної плати та сум земельного податку за спірний період, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, сторонами до матеріалів справи не надано.

Таким чином, прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орендної плати та з відшкодування сум земельного податку за спірний період (грудень 2016 – червень 2017р.) за договором згідно названих вище актів здавання-приймання робіт (послуг) у відповідача виникло з 16 числа кожного місяця.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно вимог статті 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки невиконання зобов'язання відповідача за договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу визнаються судом обґрунтованими частково та такими, що підлягають задоволенню на суму 27 460,75 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4 052,60 грн. інфляційних втрат та 1 395,38 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

В контексті викладеного вище (відсутності у матеріалах справи первинних документів на підтвердження виникнення у відповідача грошового зобов’язання зі сплати, зокрема, 99,00 грн. та 3 741,73 грн.), суд визнає нарахування позивачем фінансових санкцій на вказані суми безпідставним та відмовляє у задоволенні вимог у цій частині.

В іншій частині розрахунок позивача фінансових санкцій за заявлений ним період визнається судом обґрунтованим, сума 3 % річних розрахована позивачем вірно, а нараховані позивачем суми інфляційних втрат за прострочення відповідачем оплати орендних платежів за договором не перевищують розрахованих судом сум таких нарахувань, у зв’язку з чим, виходячи з заявлених позивачем вимог до стягнення з відповідача також підлягає 3 367,75 грн. інфляційних втрат та 1 189,65 грн. 3 % річних.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог щодо стягнення основного боргу та нарахованих фінансових санкцій, водночас позивачем не доведено суду наявності обставин щодо стягнення суми основного боргу та покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді фінансових санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/13636/18 підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 27 460,75 грн. суми основного боргу, 3 367,75 грн. інфляційних втрат та 1 189,65 грн. 3 % річних.

Судовий збір у розмірі 1 534,90 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (ідентифікаційний код 22599262, місцезнаходження: 02154, м. Київ, Русанівський Бульвар, буд. 7) на користь Концерну "Міські теплові мережі" (ідентифікаційний код 32121458, місцезнаходження: 69091, Запорізька обл., м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137) 27 460,75 грн. (двадцять сім тисяч чотириста шістдесят гривень 75 коп.) суми основного боргу, 3 367,75 грн. (три тисячі триста шістдесят сім гривень 75 коп.) інфляційних втрат, 1 189,65 грн. (одну тисячу сто вісімдесят дев’ять гривень 65 коп.) 3 % річних та 1 534,90 грн. (одну тисячу п’ятсот тридцять чотири гривні 90 коп.) судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14.01.2019р.

Суддя С.М. Морозов