Рішення № 79160417, 14.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.01.2019Справа № 910/14623/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКМ ТРЕЙДИНГ», м. Дніпро

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Київенерго», м. Київ

про стягнення 574 265,88 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛКМ ТРЕЙДИНГ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 574 265,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором постачання № 1331/ДМТЗ-17 від 23.11.2017 в частині здійснення оплати поставленого товару на суму 574 265,88 грн.

Розглянувши клопотання позивача про розгляд справи у спрощеному провадженні, яке викладено в позовній заяві, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частинами 1, 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частиною третьою статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.

Згідно з частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Приймаючи до уваги ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за клопотанням позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі; за клопотанням позивача вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання заяви з запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, а також відзиву на позовну заяву, а позивачу - строк для подання відповіді на відзив.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103047924808 ухвалу про відкриття провадження у справі від 06.11.2018 вручено відповідачу 09.11.2018.

Однак, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду ані заяви з запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, ані відзиву на позов.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

23.11.2017 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛКМ ТРЕЙДИНГ» (постачальник) укладено договір постачання № 1331/ДМТЗ-17 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар, зазначений в специфікації, а покупець - прийняти і оплатити такий товар, код ДК 021:2015:343511 Автомобільні шини великої тоннажності, в кількості, комплектності, асортименті та за ціною згідно зі специфікацією.

Згідно з пунктом 4.1 Договору розрахунки за договором проводяться шляхом оплати покупцем поставленого товару протягом 60 календарних днів з дати підписання сторонами видаткової накладної та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 5 цього договору.

Відповідно до пункту 5.4 Договору товар вважається поставленим покупцю з дати підписання сторонами видаткових накладних (дата поставки товару).

На виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 612 073,08 грн, що підтверджується видатковими накладними:

№ 17112401 від 24.11.2017 на суму 112 395,00 грн (товарно-транспортна накладна № 17112401 від 24.11.2017);

№ 17120101 від 01.12.2017 на суму 37 807,20 грн;

№17121101 від 11.12.2017 на суму 130 413,60 грн (товарно-транспортна накладна № 17121101 від 11.12.2017);

№17120601 від 06.12.2017 на суму 92 252,40 грн (товарно-транспортна накладна № 17120601 від 06.12.2017);

№ 18011105 від 11.01.2018 на суму 115 715,52 грн (товарно-транспортна накладна № 18011105 від 11.01.2018);

№ 18020702 від 07.02.2018 на суму 28 716,48 грн (товарно-транспортна накладна № 18002070401 від 07.02.2018);

№ 18020703 від 07.02.2018 на суму 94 772,88 грн.

Вказані видаткові накладні підписані представниками покупця без зауважень та заперечень. Позивачем надано суду копію довіреності № 17090109 від 01.09.2017, виданої Публічним акціонерним товариством «Київенерго» на ім'я ОСОБА_1 на отримання товарно-матеріальних цінностей від організацій-постачальників.

Також позивачем виставлялись відповідачу рахунки-фактури № 17112202 від 22.11.2018 на суму 150202,20 грн, № 17120502 від 05.12.2017 на суму 222 666,00 грн, № 18011105 від 11.01.2018 на суму 115 715,52 грн; № 18020103 від 01.02.2018 на суму 28 716,48 грн, № 18020102 від 01.02.2018 на суму 94 772,88 грн.

Як вказує позивач, відповідач на поставлений товар розрахувався частково, а саме не суму 37 807,20 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2117094783 від 16.02.2018 на суму 10 207,94 грн та № 2117099841 від 22.02.2018 на суму 27 599,26 грн.

Згідно з претензією вих. № 120718/1-1 від 12.07.2018 позивачем було заявлено відповідачу вимогу про оплату заборгованості за Договором.

Листом вих. № 63/4-4036 від 26.07.2018 відповідач підтвердив факт існування заборгованості та повідомив про намір останнього сплатити грошові кошти у найкоротші строки.

Спір у даній справі виник у зв'язку із неналежним, як вказує позивач, виконанням відповідачем грошових зобов'язань з оплати поставленого товару у повному обсязі та у встановлені договором строки, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості в розмірі 574 265,88 грн.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір поставки № 1331/ДМТЗ-17від 23.11.2017 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (підписаними сторонами видатковими накладними № 17112401 від 24.11.2017, № 17120101 від 01.12.2017, № 17121101 від 11.12.2017, № 17120601 від 06.12.2017, № 18011105 від 11.01.2018, № 18020702 від 07.02.2018, № 18020703 від 07.02.2018) підтверджується факт постачання позивачем товару на загальну суму 612 073,08 грн, внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання поставлений товар оплатити.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що розрахунки за договором проводяться шляхом оплати покупцем поставленого товару протягом 60 календарних днів з дати підписання сторонами видаткової накладної та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 5 цього договору.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 4.1 Договору, враховуючи відсутність з боку відповідача заперечень щодо якості, кількості, асортименту товару або щодо ненадання продавцем документів на товар, з огляду на факт підписання видаткових накладних покупцем, відповідач повинен був здійснити оплату протягом 60 календарних днів з моменту підписання ним відповідної видаткової накладної. Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Платіжними дорученнями № 2117094783 від 16.02.2018 на суму 10 207,94 грн та № 2117099841 від 22.02.2018 на суму 27 599,26 грн підтверджується часткове виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати отриманого товару, а саме на суму 37 807,20 грн.

Як вказує позивач, станом на день звернення до суду заборгованість відповідача не сплачена та становить 574 265,88 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було подано до суду відзиву на позовну заяву та не спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 574 265,88 грн.

Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 574 265,88 грн підлягають задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 8 613,99 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКМ ТРЕЙДИНГ» до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 574 265,88 грн - задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 31; ідентифікаційний код 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКМ ТРЕЙДИНГ» (49017, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Авіаційна, буд. 1, кв. 14; ідентифікаційний код 38299275) заборгованість за поставлений товар в розмірі 574 265 (п'ятсот сімдесят чотири тисячі двісті шістдесят п'ять) грн 88 коп. та судовий збір в розмірі 8 613 (вісім тисяч шістсот тринадцять) грн 99 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14.01.2019.

Суддя В.В. Князьков