Рішення № 79156635, 17.12.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/6333/18

Провадження №2-а/760/1184/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Кушнір С.І.

за участю секретаря - Гаєвської С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві

справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до заступника командира роти №6 батальйону №3 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Квітницького Андрія Олександровича, третя особа: Департамент патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 07.03.2018 р. звернувся до суду з даним адміністративним позовом до заступника командира роти №6 батальйону №3 УПП в м. Києві ДПП лейтенанта поліції Квітницького А.О., в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ВР №054793, винесену відносно нього.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 27.02.2018 р. відносно нього була винесена постанова серії ВР № 054793 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Відповідно до змісту зазначеної постанови серії ВР № 054793, суть скоєного правопорушення у наступному: здійснив зупинку в межах 30 метрів від посадкового майданчику маршрутних ТЗ, чим порушив п. 15.9 е ПДР України.

Позивач вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є незаконним, необґрунтованим та недоведеним, а тому оскаржувана постанова є протиправною, незаконною, необґрунтованою та підлягає скасуванню.

Встановлені відповідачем у оскаржуваній постанові обставини, які стали підставою для висновку про порушення ним вимог ПДР України не відповідають дійсності. Інспектором при винесені постанови не було наведено доказів, на яких ґрунтується його висновок про скоєння позивачем адміністративного правопорушення, будь-які пояснення очевидців, які б підтвердили порушення позивачем ПДР, фото-, відеофіксація зазначеного порушення відсутні.

Таким чином, враховуючи, що він правил дорожнього руху не порушував, враховуючи відсутність будь-яких підстав притягнення його до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з позовом.

Ухвалою суду від 20.08.2018 р. до участі в справі в якості третьої особи було залучено Департамент патрульної поліції.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві, та надані докази. Позивач вважає, винесену інспектором поліції постанову про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ВР № 054793 від 27.02.2018 р. незаконною та необґрунтованою, що не відображає дійсних обставин справи, складеною за відсутності належних доказів та без дотримання вимог чинного законодавства, вимог КУпАП, без фактичного розгляду справи, без з'ясування всіх обставин справи та без дотримання належної процедури. Позивач пояснив суду, що він здійснив зупинку ТЗ в порядку вимог п. 15.14 ПДР, тобто вимушену зупинку, оскільки йому необхідно було очистити двірники. При цьому, він включив аварійні сигнали. В порядку п. 9.10 ПДР, він хотів встановити знак аварійної зупинки. Інспектором поліції Квітницьким А.О. постанова про вчинення адміністративного правопорушення була виписана одразу на місці зупинки автомобіля, тобто фактично розгляду справи про адміністративне правопорушення не було. Також зауважив, що здійснив зупинку приблизно на 1-2 хвилини. Зупинка була вимушеною через погодні умови (необхідно було очистити двірники).

Відповідач заступник командира роти №6 батальйону №3 УПП в м. Києві ДПП лейтенант поліції Квітницький А.О. в судовому засіданні, заперечував проти позову, просив в задоволенні позову відмовити та зазначив, що вимоги та твердження позивача ОСОБА_1 про те, що його дії є протиправними, а постанова винесена з порушенням вимог чинного законодавства щодо її змісту і процедури складання є безпідставними та необґрунтованими, оскільки його вина є доведеною, а постанова серії ВР № 054793 від 27.02.2018 р. правомірна та така, що не підлягає скасуванню. Вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, підтверджується зібраними в справі доказами в їх сукупності, тому є повністю доведеною. Відповідач суду пояснив, що під час патрулювання території м. Києва, на вул. Г. Кірпи, 4, ним було виявлено автомобіль Daewoo Gentra, н.з. НОМЕР_1, який був припаркований з порушенням ПДР, а саме автомобіль було зупинено менше ніж 30 м. від посадкового майданчику громадського транспорту. Виконуючи свої обов'язки, ним було прийнято рішення про з'ясування причини порушення ПДР водієм вказаного автомобіля. Як з'ясувалося, водієм виявився ОСОБА_1, якому він пояснив, що останній здійснив зупинку з порушенням ПДР. На його запитання про причину зупинки транспортного засобу з порушенням ПДР, водій сказав, що привіз пасажирів. При цьому, водієм не було встановлено знаку аварійної зупинки. Водій здійснив зупинку напроти посадкового майданчику громадського транспорту (менше ніж 30 м.). Таким чином, позивач вчинив адміністративне правопорушення, за яке передбачена відповідальність ч. 1 ст. 122 КУпАП. Також повністю підтримав поданий ним відзив щодо позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Представник третьої особи Департаменту патрульної поліції в судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити та зазначив, що вимоги та твердження позивача ОСОБА_1 про те, що дії відповідача є протиправними, а постанова винесена з порушенням вимог чинного законодавства щодо її змісту і процедури складання є безпідставними та необґрунтованими, оскільки його вина є доведеною, а постанова інспектора поліції серії ВР №054793 від 27.02.2018 р. правомірна та така, що не підлягає скасуванню, оскільки вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, є доведеною.

Суд, заслухавши пояснення позивача, пояснення відповідача та представника Департаменту патрульної поліції, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно з п. 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Судом встановлено, що 27.02.2018 р. заступником командира роти №6 батальйону №3 УПП в м. Києві ДПП лейтенантом поліції Квітницьким А.О. було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ВР № 054793, відповідно до змісту якої вбачається, що ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом Daewoo Gentra, н.з. НОМЕР_1, 27.02.2018 р. о 23 год. 50 хв., в м. Києві на вул. Георгія Кірпи, 4, здійснив зупинку/стоянку ближче 30 метрів від посадкового майданчику громадського транспорту, чим порушив вимоги пункту 15.9 «е» ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.

За скоєння адміністративного правопорушення до ОСОБА_1 було застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.

Постанова була складена інспектором поліції за адресою: м. Київ, вул. Кірпи, 4 та була вручена позивачу.

Як передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Як зазначено вище постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності складена поліцейським патрульної поліції, який відповідно до вимог ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення має право розглядати справи про адміністративні порушення та накладати адміністративні стягнення безпосередньо за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно положень ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з п. 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з п.п. 3, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень та припиняє їх, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР України його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП України передбачена відповідальність за перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Згідно вимог п. 15.1 ПДР, зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

Транспортні засоби не дозволяється ставити на проїзній частині в два і більше ряди. Велосипеди, мопеди і мотоцикли без бокового причепа дозволяється ставити на проїзній частині не більше ніж у два ряди. (п. 15.4 ПДР).

Відповідно до ПДР, зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо).

Згідно вимог п. 15.9 ПДР зупинка забороняється: a) на залізничних переїздах; б) на трамвайних коліях (крім випадків, обумовлених пунктом 15.8 цих Правил); в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, а також у тунелях; г) на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі; ґ) на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга; д) у місцях, де відстань між суцільною лінією розмітки, розділювальною смугою чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 м; е) ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків, тощо.

Отже, чинні ПДР чітко визначають в яких місцях забороняється зупинка автотранспорту.

Відповідно до п. 15.10 а) ПДР, стоянка забороняється у місцях, де заборонена зупинка.

Відповідно до п. 1.3 Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими.

Крім того, у п. 1.5 ПДР, вказано, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій має право знати причину зупинки транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а також прізвище і посаду цієї особи.

Водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу працівників міліції пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;

2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;

3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;

4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;

5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;

6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;

7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;

8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;

9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.

Поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Відповідно до п. 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу працівника міліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Відповідачем була винесена постанова відносно позивача за ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме: здійснив зупинку в межах 30 метрів від посадкового майданчику маршрутних ТЗ, чим порушив п. 15.9 е ПДР України.

В судовому позивач зазначив суду про те, що він здійснив зупинку ТЗ в порядку вимог п. 15.14 ПДР, тобто вимушену зупинку, оскільки йому необхідно було очистити двірники. При цьому, він включив аварійні сигнали. В порядку п. 9.10 ПДР, він хотів встановити знак аварійної зупинки. Також зауважив, що здійснив зупинку приблизно на 1-2 хвилини. Зупинка була вимушеною через погодні умови (необхідно було очистити двірники).

Вимогами п. 15.14 ПДР визначено, що у разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено, водій повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9, 9.10, 9.11 цих Правил.

Згідно п. 9.10 ПДР, разом з увімкненням аварійної світлової сигналізації слід установити знак аварійної зупинки або миготливий червоний ліхтар на відстані, що забезпечує безпеку дорожнього руху, але не ближче 20 м до транспортного засобу в населених пунктах і 40 м поза ними, у разі: а) скоєння дорожньо-транспортної пригоди (ДТП); б) вимушеної зупинки в місцях з обмеженою оглядовістю дороги хоча б одному напрямку менше 100 м.

Разом з цим, позивачем не надано суду доказів того, що його зупинка була вимушеною.

При цьому, позивач в судовому засіданні не оспорює той факт, що здійснив зупинку в межах 30 метрів від посадкового майданчику маршрутних ТЗ, тобто в порушення вимог п. 15.9 «е» ПДР України. Факт зупинки в межах 30 метрів від посадкового майданчику маршрутних ТЗ, підтверджується оглянутим відео з нагрудної камери інспектора.

Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 КУпАП).

Згідно з частиною першою статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У наведених положеннях КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтями 245-246 КУпАП України встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У ній повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказано мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.

Позиція сторін має бути визначеною юридично і доведеною безспірними доказами, якими в даній справі є конкретні документи та матеріали.

Разом з цим, на думку суду позиція позивача у даній справі не є доведеною.

Підготовка та розгляд справи про адміністративне правопорушення у відповідності до ст. 276 КУпАП здійснена інспектором за місцем його перебування та виконання ним посадових обов'язків, який в даному випадку був уповноважений розглядати вказану адміністративну справу на місці здійснення адміністративного правопорушення, а не за місцем перебування УПП у м. Києві ДПП.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в діяннях позивача, зазначених в постанові про накладення адміністративного стягнення серії ВР № 054793 від 27.02.2018 року, вбачається порушення ним п. 15.9 «е» Правил дорожнього руху, та склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, за що на нього було накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн.

Оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам закону, розмір штрафу відповідає вимогам санкції ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Суд вважає, що заступник командира роти №6 батальйону №3 УПП в м. Києві ДПП лейтенант поліції Квітницький А.О. при винесенні оскаржуваної постанови діяв в межах своєї компетенції та відповідно діючого законодавства, а постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ВР № 054793 від 27.02.2018 р. винесена інспектором патрульної поліції на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством України.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про національну поліцію», ПДР України, ст.ст. 7, ч. 1 ст. 122, 245-247, 251, 258, 283, 287, 289 КУпАП, ст.ст. 2, 8, 9, 72-77, 205, 241-246, 250, 286, 292, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до заступника командира роти №6 батальйону №3 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Квітницького Андрія Олександровича, третя особа: Департамент патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Кушнір С.І.