Рішення № 79156366, 20.09.2018, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/2328/18

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2018 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Гребенюк В.В., секретаря судового засідання Мишак І.Ю., за участю представника позивача Гіппіус Р.О., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ФІДОБАНК» Коваленко О.В. до ОСОБА_4, про визнання нікчемного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ФІДОБАНК» (надалі за текстом - позивач) звернувся до ОСОБА_4 (надалі за текстом - відповідач) із позовом про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу від 16.05.2016 р., нікчемного договору недійсним.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що спірний договір є нікчемним на підставі ч. 9 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 228 ЦК України, оскільки, на думку позивача, такий договір призвів до збільшення витрат, пов'язаних із виведенням банку з ринку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві. Позов обґрунтував тим, що за результатами перевірки ПАТ «ФІДОБАНК» на предмет виявлення правочинів нікчемними, встановлено, що договір купівлі-продажу транспортного засобу від 16.05.2016 року, згідно якого ПАТ «ФІДОБАНК» (надалі за текстом - Банк) продав, а відповідач набув у власність транспортний засіб, а саме, автомобіль Land Rover, модель Range Rover, 2010 р.в., чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1, та сплатив за нього обумовлену Договором ціну у розмірі 402 240,00 грн., в тому числі ПДВ 67 040 грн. - є нікчемним, згідно складеного комісією з перевірки правочинів Протоколу за Наказом № 32 від 25.05.2016 року, - за ознаками, визначеними ч. 9 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 228 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України), що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем не належним чином визначено правову підставу визнання договору недійсним, оскільки ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містить частини 9, яка б встановлювала підстави нікчемності правочину. Факт продажу майна за спірним договором за меншою, ніж ринкова, ціною відповідач також вважає недоведеним. Так, відповідач зазначає, що ринкову вартість майна може визначати лише суб'єкт оціночної діяльності, який має відповідну ліцензію. На момент укладення спірного договору суб'єкт оціночної діяльності здійснив оцінку проданого за договором майна, сума продажу майна відповідає вартості згідно звіту про оцінку такого майна. На момент підписання вказаного договору сторони були обізнані про ціну предмету договору.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

16.05.2016 р. між Банком та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, відповідно до умов якого Банк зобов'язався передати у власність відповідача Land Rover, модель Range Rover, 2010 р.в., чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1, ціна транспортного засобу становила 402240 грн., в тому числі ПДВ.

Відповідно до п. 2.2 вказаного договору, згідно з висновком про вартість майна, складеного 01.03.2016 р. ТОВ «Київська оціночна компанія» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №737/15 від 15.09.2015 р. та зі строком дії до 15.09.2018 р.) ринкова вартість транспортного засобу становила 402240 грн. Достовірність цих даних позивачем під час розгляду цієї справи не спростовано.

Згідно акту приймання-передачі від 17.05.2016 р. Банк передав, а відповідач прийняв обумовлений договором транспортний засіб.

В позові позивач не заперечує, що відповідач свої грошові зобов'язання за спірним договором, виконав належним чином.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року № 142-рш, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 1265 від 19.07.2016 р. "Про початок процедури ліквідації ПуАТ "Фідобанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким запроваджено процедуру ліквідації ПуАТ "Фідобанк" з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПуАТ "Фідобанк" Коваленко О.В.

На виконання ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо забезпечення перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПуАТ "Фідобанк" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, позивачем було прийнято рішення здійснення в ПуАТ "Фідобанк" перевірки на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та на підставі положень п. 4 ст. 37, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПуАТ "Фідобанк" № 24 від 22.02.2017 р., було визнано нікчемним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 16.05.2016 р., укладений між Банком та відповідачем.

Позивачем направлено відповідачу повідомлення № 2-1-0-3-1/115/1-ЛК від 26.07.2016 р. про визнання нікчемним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 16.05.2016 р., укладеного між позивачем та відповідачем.

Предметом судового розгляду є вимога ПуАТ "Фідобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПуАТ "Фідобанк" Коваленко О.В. до відповідача про визнання нікчемного договору недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Дослідивши зміст укладеного між Банком та відповідачем договору, суд дійшли висновку, що спірний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 658 ЦК України, право продажу товару належить власникові товару.

За приписами ч. 1 ст. 662, ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення.

На думку позивача, за спірним договором Банк здійснив відчуження транспортного засобу за ціною, нижчою від належної. Окрім того, позивач зазначає, що у зв'язку з укладенням спірного договору відбулось збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку.

За приписами пунктів 1, 3, 9 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нікчемним є правочин, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна; банк прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій; банк відмовився від власних майнових вимог; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов'язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Так, матеріалами справи підтверджується факт укладення договору та його виконання, зокрема, передачі Банком відповідачу обумовленого договором транспортного засобу та сплату відповідачем погодженої сторонами суми коштів. В матеріалах справи відсутні докази погодження сторонами в договорі вартості майна за цінами, нижчими від звичайних. Крім того, при відчуженні автомобіля було здійснено його оцінку, згідно з Висновком про вартість майна, складеного 01.03.2016 р., - ринкова вартість автомобіля становила 402 240 гривень, у тому числі ПДВ. Як свідчить зміст договору та не спростовує відповідач, вартість автомобіля в сумі 402240,00 грн. визначена в межах ринкової вартості, встановленої у висновку про вартість майна ТОВ «Київська оціночна компанія».

В матеріалах справи також відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що у зв'язку з укладенням спірного договору відбулось збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. Відповідні твердження базуються лише на припущеннях позивача та не підтверджується жодними документами.

Посилання позивача на положення ст. 228 ЦК України не знайшли свого підтвердження під час розгляду цієї справи. Так, за приписами цієї норми, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. При цьому, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Позивачем не обґрунтовано та не доведено яким чином спірний договір порушує публічний порядок. Адже в позові відсутнє посилання, а в матеріалах справи відсутні докази того, що цей договір спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; знищення, пошкодження майна; незаконне заволодіння майном.

Сам договір є таким, що містить в собі всі істотні умови, узгоджується із вимогами чинного законодавства щодо договорів купівлі-продажу транспортного засобу.

Враховуючи все вищевикладене, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, встановивши факт виконання сторонами умов договору, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність передбачених законом підстав для віднесення спірного договору до нікчемних та підстав для визнання договору недійсним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. ст. 16, 203, 215, 228, 655, 662, 663 ЦК України, ст. ст. 141 - 142, 263 - 265, 268, 273, 352, 354 - 356 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У позові Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ФІДОБАНК» Коваленко О.В. до ОСОБА_4, про визнання нікчемного договору недійсним- відмовити;

Повне найменування сторін:

Позивач: Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ФІДОБАНК» Коваленко О.В. (Код ЄДРПОУ НОМЕР_3, адреса: АДРЕСА_2;

Відповідач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2);

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду міста Києва у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди;

Суддя В.В. Гребенюк