Рішення № 79154284, 21.12.2018, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/5520/16-ц

Провадження № 2/463/251/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2018 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права на житло, зобов’язання до вчинення дій;

зустрічним позовом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1, треті особи Львівське комунальне підприємство «За замком», Львівська міська рада про виселення -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ЛРА ЛМР, в якому просив зобов’язати останню укласти з ним договір найму квартири № 2 в будинку № 8а на вул. Падури у м. Львові як з членом сім’ї померлого квартиронаймача.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що протягом тривалого часу проживає у зазначеній квартирі як член сім’ї квартиронаймача – його баби ОСОБА_4, яка 16.03.1973р. отримала ордер № 101, виданий на неї та її двох синів – ОСОБА_5, який є батьком позивача та ОСОБА_6, який є його дядьком. Вселившись у дану квартиру вели спільне господарство, придбавали продукти харчування, сплачували за надані комунальні послуги, здійснювали поточний ремонт. Основний квартиронаймач даного помешкання померла у 2002р., його батько – у 2015р., а дядько у 2016р. Всі вони погоджувались на проживання позивача у даній квартирі та бажали здійснити відповідну реєстрацію місця проживання, проте таких дій не вчинили. Відповідно до вимог чинного законодавства він як онук, син і племінник наймачів вважається їхнім членом сім’ї та набув право користування такою квартирою. Звернувшись до відповідача з письмовою заявою щодо переукладення з ним як членом сім’ї померлого квартиронаймача договору найму отримав відмову, оскільки за такою адресою він не зареєстрований. Вважає таку відмову неправомірною, у зв’язку з чим просив зобов’язати відповідача укласти з ним такий договір.

Відзиву або письмових заперечень проти такого позову відповідач не подав.

Натомість, ЛРА ЛМР пред’явила зустрічний позов до ОСОБА_1 про виселення останнього із самовільно зайнятої квартири № 2 на вул. Падури, 8а у м. Львові.

В обґрунтування зустрічного позову посилається на те, що основний квартиронаймач та інші члени її сім’ї померли, тоді як ОСОБА_1 в такій квартирі не зареєстрований, а навпаки, зареєстрований за іншою адресою – Львівська обл., м. Стрий, вул. Львівська, 53. В такому випадку, факт реєстрації за іншою адресою унеможливлює можливість набуття права користування спірним приміщенням і як наслідок, відповідач не може вважатись членом сім’ї основного квартиронаймача. Тому, спірне приміщення ним зайнято самовільно, у зв’язку з чим просить виселити останнього.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 21.03.2017р. зустрічний позов прийнято та об’єднано в одне провадження із первісним позовом.

При цьому, до початку розгляду справи по суті позивач за первісним позовом подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, доповнивши позов вимогою про визнання за ним права на житло у квартирі № 2 в будинку № 8а на вул. Падури у м. Львові.

Законом України № 2147-VIII від 03.10.2017р. «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15.12.2017р. ЦПК Украйни викладено в новій редакції. Згідно п. 9 Розділу XIII «Перехідні положення» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23.02.2018р. відповідач за зустрічним позовом подав письмові заперечення проти такого позову, які одночасно надав представнику ЛРА ЛМР. Зокрема, у спірній квартирі проживає з 1994р. На той час був неповнолітнім та вселявся у спірну квартиру зі згоди батька. Як наслідок, таке вселення не може вважатись самовільним. З урахуванням цих підстав, а також мотивів первісного позову в задоволенні зустрічного позову просить відмовити.

У встановлений судом строк відповіді на дане заперечення позивач за первісним позовом не подав.

В судовому засіданні позивач, а також його повноважний представник – адвокат ОСОБА_2 первісний позов підтримали з викладених в ньому підстав. Крім того, відносно факту реєстрації позивача у м. Стрий додатково пояснили, що таке помешкання належить мамі позивача і відносно такого помешкання договір найму не укладався. Після того, як батьки позивача розійшлися, останній, маючи приблизно 12-14 років фактично почав проживати з батьком у спірній квартирі. В подальшому, навчався і проживав у м. Львові за цією адресою та сплачував комунальні послуги. Тому, первісний позов просять задовольнити. У зв’язку з цим, в задоволенні зустрічного позову просять відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом – ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечила проти обґрунтованості такого позову, оскільки позивач не може вважатись членом сім’ї основного квартиронаймача, не набув права користування спірним приміщенням та як наслідок, зайняв його самоправно. Тому, в задоволенні первісного позову просить відмовити. Зустрічний позов підтримала та просить такий задовольнити.

Представники третіх осіб за зустрічним позовом – ЛМР та ЛКП «За замком» в останнє судове засідання не з’явились, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причин неявки не повідомили. Перший, будучи присутнім в судовому засіданні 03.10.2017р. зустрічний позов підтримав. За погодженням з учасниками процесу суд вважає можливим розглянути справу у відсутності осіб, які не з’явились на підставі зібраних доказів, обсяг яких є достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Представник третьої особи за зустрічним позовом – ЛКП «За замком» в останнє судове засідання не з’явився, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представників відповідача та третьої особи, свідків, дослідивши матеріли справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає до задоволення в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного належить відмовити виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі рішення виконкому Червоноармійської районної ради депутатів трудящих від 13.02.1973р. № 135 ОСОБА_4 видано ордер № 101 від 16.03.1973р. (а.с.4) на вселення разом з членами сім’ї – синами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у квартиру № 2 в будинку № 8а на вул. Бічна Милятинська (теперішня назва вул. Падури) у м. Львові.

Згідно копій свідоцтв про смерть (а.с.5, 6, 7), ОСОБА_4 померла 04.10.2002р., ОСОБА_5 – 11.10.2015р., ОСОБА_6 – 07.06.2016р. Перша була бабою позивача, другий – батьком, а третій – рідним дядьком.

На відповідне звернення позивача ЛРА ЛМР листом відмовила останньому в укладенні з ним договору найму квартири № 2 в будинку № 8а на вул. Падури у м. Львові (а.с.8) з тих підстав, що позивач протягом 2002-2016р. був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Факт реєстрації позивача за цією адресою протягом 2002-2016 років також підтверджується даними його паспорта, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.21-22)

Статтею 61 ЖК УРСР встановлено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем, житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем – громадянином, на ім’я якого видано ордер.

Частинами першою, другою статті 64 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору

Питання про те, хто належить до членів сім'ї власника (наймача) жилого приміщення, регулюється частиною другою статті 64 ЖК УРСР. До категорії членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Таким чином, визначаючи коло членів сім'ї наймача, вказана норма житлового законодавства України поділяє їх на дві групи: одні з них «належать» до членів сім'ї наймача, інші - «можуть бути визнані» такими.

Відповідно до статті 65 ЖК УРСР, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Під час розгляду цивільної справи № 6-60цс12 Верховний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою роз’яснив, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов’язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім’ї наймача (чч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім’ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім’ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Одночасно, в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вказано про те, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім’ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. При розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

Згідно положень ст. 310 ЦК України, фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Крім того, згідно ч. 6 ст. 29 ЦК України, фізична особа може мати кілька місць проживання.

Із зазначеного слідує висновок про те, що визначальним при вирішенні питання про право користування житловим приміщенням є не лише сам по собі факт реєстрації особи в цьому приміщенні, а й факт проживання цієї особи в цьому приміщенні та характер проживання – як член сім’ї чи як інша особа, порядок вселення, наявність встановленого порядку користування житловим приміщенням, а також тривалість проживання.

Вказане узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який тлумачить поняття «житло» як місце (помешкання), де особа постійно проживає, незалежно від форми чи підстави такого проживання, утримує і облаштовує його, навіть якщо це здійснено з порушенням національного законодавства (справа «Барклі проти Сполученого Королівства» від 25 вересня 1996 р.).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 106 ЖК УРСР, повнолітній член сім’ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім’ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім’ї наймача.

У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім’ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8, який є сусідом позивача суду пояснив, що у квартирі до 1994р. проживали ОСОБА_4 з синами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Приблизно у 1994р. до квартири вселився позивач, який проживав разом з батьком. Бачив позивача постійно, часто заходив до них додому. Позивач виконував різного роду господарські роботи з утримання квартири, був там постійно.

Свідок ОСОБА_9, який також є сусідом позивача і одночасно, братом свідка ОСОБА_8 в судовому засіданні надав суду аналогічні покази, що й останній.

Свідок ОСОБА_10 О-Е.С., який також є сусідом позивача і який проживає в будинку з 1988р. суду пояснив, що приблизно, коли йому було 6-7 років, тобто близько 1994р., у квартиру вселився позивач, який проживав там з батьком. Позивач проживає навпроти, постійно з ним бачився, часто був у них вдома, після смерті батька позивач продовжує проживати у цій квартирі.

Аналогічні покази надав свідок ОСОБА_11, який також, з 1999р. є сусідом позивача. З того часу знає позивача як постійного мешканця спірної квартири. На той час позивач навчався у школі і він його бачив практично щодня.

Свідок ОСОБА_12, яка є рідною сестрою позивача суду пояснила, що у період з 1992р. по 2002р. періодично проживала у спірній квартирі, а позивач – з 1994р. Після одруження, переїхала проживати до чоловіка, тоді як позивач проживає у цій квартирі безперервно по даний час та здійснює догляд за цією квартирою. Зареєструватись у такій квартирі як вона, так і брат не могли, оскільки на той час були неповнолітні, а для реєстрації не було дозволу матері, яка проживала у м. Стрий. Після смерті батька приходила у квартиру, де одноосібно та постійно проживає позивач. Натомість, у м. Стрий проживають мамині родичі, і зокрема, дві сім’ї, у зв’язку з чим числились там лише зареєстрованими.

Свідок ОСОБА_13, яка є дружиною рідного брата батька позивача суду пояснила, що часто бувала у гостях в позивача, проживав останній в цій квартирі на постійній основі, там знаходились його речі, жив він в одній кімнаті разом з бабою.

В свою чергу, єдиним аргументом сторони відповідача проти задоволення позову є лише та обставина, що позивач був зареєстрований за іншою адресою.

Надаючи правову оцінку цьому аргументу, суд звертає увагу на наступне.

Згідно довідки з місця проживання про склад сім’ї та прописку (а.с.64) від 16.11.2017р., в будинку № 53 на вул. Львівській у м. Стрий Львівської області, станом на даний час зареєстровано 12 осіб, які зареєструвались в ньому у період з 1968р. по 2011р. При цьому, в будинку, окрім власника, на даний час зареєстровані мати, сестра, дві тітки, четверо двоюрідних братів, двоюрідна сестра та два племінники. Позивач же, знявся з реєстрації у цьому будинку у 2016р.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.65), власником 15/200 часток у цьому будинку є ОСОБА_14

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.11.2005р. (а.с.66), 48/200 частин цього будинку успадкував ОСОБА_15 після смерті ОСОБА_16, який помер 22.01.2003р. 23/200 частин будинку ОСОБА_16 фактично прийняв в спадщину після смерті своєї мами ОСОБА_17, померлої 27.04.1988р., але не оформив своїх спадкових прав. 8/200 частин належало їй, а 15/200 вона фактично прийняла у спадщину по заповіту після смерті ОСОБА_16, померлого 15.09.1975р. 25/200 частин ОСОБА_16 фактично прийняв в спадщину по заповіту після смерті свого батька ОСОБА_18, але не оформив своїх спадкових прав.

В загальному ж, ОСОБА_17 та ОСОБА_18, згідно цього свідоцтва, належало по 1/2 частин будинку на підставі дубліката свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя.

Згідно іншої копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23.05.2005р. (а.с.67), 15/100 від 1/2 частки будинку успадкувала ОСОБА_14, після смерті ОСОБА_18 Відповідно до копії свідоцтва на спадщину за законом від 23.05.2006р. (а.с.69), ОСОБА_14 також успадкувала 1/5 від 115/200 часки в будинку після смерті ОСОБА_17

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с.68), ОСОБА_14 на праві спільної часткової власності належить 23/200 частки в будинку.

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.03.2016р. (а.с.70), 38/200 частин житлового будинку успадкувала ОСОБА_12 (сестра позивача) після смерті ОСОБА_19 (мама позивача).

Згідно всіх цих документів, загальна площа будинку № 53 на вул. Львівська у м. Стрий Львівської області становить 58,80 кв.м.

Тобто, окрім того, що на момент реєстрації позивача в даному будинку були зареєстровані ще 12 осіб, які не є близькими родичами не лише для позивача, але й між собою, загальна площа цього будинку становить лише 58,80 кв.м. тоді як за правилами ст. 47 ЖК УРСР норма жилої площі становить 13,65 кв.м. на одну особу.

Більше того, мама позивача володіла лише 38/200 частки в такому будинку, а після її смерті дану частку в порядку спадкування за законом успадкувала лише її донька – сестра позивача, хоча останній відповідно до ст. 1261 ЦК України мав право на рівні з сестрою успадкувати таку частку і добровільна відмова від такого права, що свідчить про відсутність претензій у останнього на частку в такому будинку.

На думку суду, вказані обставини поряд з показами свідків дають достатні підстави для висновку, що позивач фактично не проживав за адресою своєї реєстрації, а оскільки в спірній квартирі був зареєстрований його батько – саме таке приміщення було постійним місцем його проживання з 1994р., і відповідно, проживав він в такому приміщенні саме як член сім’ї наймача та у зв’язку з чим набув право користування житловим приміщенням.

Стверджуючи про протилежне і про наявність у позивача права користування житловим будинком у м. Стрий сторона відповідача, по-перше, обмежуються по суті одним лише фактом реєстрації в такому будинку, а по-друге, не надає жодного доказу про те, що саме в будинку за адресою у м. Стрий позивач постійно проживав, вів господарство та в будь-який інший спосіб пов’язував себе з цією адресою.

Тому, первісний позов суд знаходить обґрунтованим та ухвалює рішення про його задоволення, що відповідно, виключає можливість задоволення зустрічного позову.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір в розмірі 1191,20 грн., сплата якого підтверджується відповідними квитанціями (а.с.1, 34).

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 29, 310 ЦК України, ст. ст. 9, 61, 64, 65, 106 ЖК УРСР, суд –

в и р і ш и в:

Первісний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право на житло у квартирі № 2 в будинку № 8-а на вул. Падури у м. Львові.

Зобов’язати Личаківську районну адміністрацію Львівської міської ради укласти з ОСОБА_1 договір найму квартири № 2 в будинку № 8-а на вул. Падури у м. Львові, як з членом сім’ї померлого квартиронаймача.

В зустрічному позові Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради (м. Львів, вул. К.Левицького, 67) до ОСОБА_1 (м. Львів, вул. Падури, 8-а/2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), треті особи Львівське комунальне підприємство «За замком» (м. Львів, вул. Польова, 29-А), Львівська міська рада (м. Львів, пл. Ринок, 1) про виселення ОСОБА_1 із самовільно зайнятої квартири № 2 в будинку № 8-а на вул. Падури у м. Львові – відмовити.

Стягнути з Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 1 191, 20 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354,355 ЦПК України, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 02.01.2019 року.

Суддя: Леньо С. І.