Рішення № 79153218, 19.12.2018, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/5536/17

Провадження № 2/463/763/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2018 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, відшкодування моральної шкоди -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення з останньої заборгованості за договором позики від 11.02.2014р. в загальному розмірі 611297,61 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 11.02.2014р. між сторонами в усній формі укладено договір позики на суму 60 000 доларів США, про що відповідач надала власноручно написану розписку. У січні 2016р. звернувся до відповідача з вимогою про повернення позики і до жовтня 2016р. відповідач частково повернула борг в сумі 40 000 доларів США. 27.09.2017р. пред’явив вимогу про повернення іншої частини позики в сумі 20 000 доларів США, проте така вимога залишилась проігнорованою. Тому, дану суму, яка в еквівалентні до національної валюти станом на дату подачі позову становить 537 515,62 грн. просить стягнути в примусовому порядку, а також відсотки за користування позикою за період з 20.10.2016р. по 31.10.2017р. в сумі 73 781,99 грн.

До початку розгляду справи по суті позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, до якої долучив докази направлення такої заяви відповідачу. Додатково, просить стягнути відсотки за користування позики за період з 01.11.2017р. по 19.03.2018р., що становить 30469 грн., та крім цього, три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов’язання за період за період з 01.11.2017р. по 19.03.2018р. в розмірі 6140,90 грн., а загалом – 647907,51 грн.

В подальшому, теж до початку розгляду справи по суті позивач повторно подав заяву про збільшення позовних вимог, до якої долучив докази її направлення відповідачу. Окрім вищенаведеного, просить стягнути з відповідача відсотки за користування позикою за період з 20.03.2018р. по 08.10.2018р. в розмірі 51707,58 грн., а також три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов’язання за період за період з 20.03.2018р. по 08.10.2018р. в розмірі 9233,50 грн., а загалом – 708 848,59 грн.

Також, пред’явив вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., яку обґрунтовує тим, що через протиправну поведінку відповідача його стан здоров’я значно погіршився, і він перебуває в стресовому стані. На основі нервових потрясінь, які супроводжуються частими перепадами кров’яного тиску, постійним головним болем, неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні. Такі обставини вимушено змінили звичний ритм життя, а також вимагають необхідність докладати додаткових зусиль для лікування у закладах охорони здоров’я, що вважає, результатом спричиненої йому моральної шкоди, яку відповідач зобов’язана компенсувати.

Письмового відзиву або заперечень проти позову відповідач не надала.

В процесі розгляду даної справи ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 13.12.2017р. частково задоволено заяву позивача та в порядку забезпечення позовних вимог, до розгляду справи по суті накладено арешт на квартиру № 9 в будинку № 10 на вул. Римлянина у м. Львові.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, а також його повноважний представник – ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали, дали пояснення, аналогічні вищенаведеним та просять позов задовольнити.

Відповідач в останнє судове засідання не з’явилась, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлялась належним чином, причин неявки не повідомила. За погодженням з позивачем та його представником суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторони відповідача на підставі зібраних доказів, обсяг яких є достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого рішення і що відповідає вимогам п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 07.02.2014р. між сторонами укладено договір процентної позики на суму 60000 доларів США, які відповідач зобов’язалася повернути при першій вимозі. На підтвердження отримання зазначених сум відповідачем видано власноручно написану розписку (а.с.4).

Сторони у справі не оспорюють, що кошти в сумі 40 000 доларів США відповідач повернула, у зв’язку з чим така обставина відповідно до вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Згідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Договір позики є одним з його видів. За змістом ст. 1046 ЦК України – за договором позики, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду або такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначеними родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики може бути представлена розписка.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Під час розгляду цивільної справи № 761/11028/14-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21.03.2018р. зазначив, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

У справі яка розглядається надана відповідачем розписка містить у собі всі складові, які дають підстави вважати про укладення між сторонами саме договору позики. Розписка містить дані щодо умови отримання позичальником у борг із зобов’язанням його повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для його виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України регламентовано, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України – ч. 1 ст. 1050 ЦК України.

За правилами ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в судовому засіданні не здобуто доказів виконання відповідачем грошового зобов’язання, слід вважати встановленим, що борг позивачу не повернуто, і тому, позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 20 000 доларів США та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов’язання суд визнає обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

З огляду на те, що грошове зобов’язання між сторонами виражено в іноземній валюті, до стягнення підлягає сума боргу в еквіваленті до національної валюти в обрахованому позивачем розмірі – 537 515,62 грн., що відповідає приписам ст. ст. 524, 533 ЦК України.

Згідно розрахунку трьох відсотків річних, який долучено позивачем (а.с.84, 107) і який перевірений та прийнятий судом як такий, що зроблений фахово відповідно до вимог чинного законодавства, розмір такої заборгованості за період з 01.11.2017р. по 08.10.2018р. в загальному становить 15374,40 грн., які також підлягають стягненню в примусовому порядку.

Крім того, слід визнати обґрунтованою та задовольнити вимогу про стягнення відсотків за користування позикою.

Договір позики може бути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатним - якщо виконання позичальником зобов'язання обмежується поверненням боргу.

Правила щодо сплати процентів від суми позики містяться у статті 1048 ЦК України.

Так, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Указане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.

Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені в частині другій статті 1048 ЦК України. Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 2 липня 2014 року у справі № 6-36цс14, з якою погодився Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду цивільної справи № 761/11028/14-ц.

Як вбачається зі змісту наданої відповідачем розписки, укладений між сторонами договір позики не є безоплатним у розумінні норм частини другої статті 1048 ЦК України, у зв’язку з чим з відповідача підлягають стягненню проценти за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ.

Згідно наданого відповідачем розрахунку (а.с.9, 83, 106), загальний розмір відсотків, які за період з 20.10.2016р. по 08.10.2018р. обраховані на рівні облікової ставки НБУ становить 155 958,77 грн.

Тому, відсотки за користування коштами також підлягаю до примусового стягнення, а загалом, з відповідача на користь позивача належить стягнути 708 848,59 грн. (537 515,62 + 15374,40 + 155 958,77 = 708 848,59).

Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди, в її задоволенні слід відмовити.

Згідно приписів ст. 611 ЦПК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди. Оскільки договором не передбачено права позикодавця на стягнення моральної шкоди, чого також не передбачено нормами закону, які регулюють правовідносини у сфері позики, дана вимога не підлягає задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір в розмірі 7088,49 грн., сплата якого підтверджується відповідними квитанціями (а.с.28, 77, 78, 100).

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 524, 526, 533, 549, 550, 551, 610, 625, 629, 1046, 1048, 1049, 1050 ЦК України, суд –

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (м. Львів, вул. Римлянина, 10/9, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (м. Львів, вул. Ковалева, 6-в, ідентифікаційний код НОМЕР_2) заборгованість за договором позики в розмірі 708 848,59 грн. (сімсот вісім тисяч вісімсот сорок вісім грн. п’ятдесят дев’ять коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 7 088,49 судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354,355 ЦПК України, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 29.12.2018 року.

Суддя: Леньо С. І.