Рішення № 79142562, 10.01.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2019 р. Справа № 480/4000/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кунець О.М.,

розглянувши в приміщенні суду в м. Суми в порядку письмового провадження адміністративну справу №480/4000/18 за позовом ОСОБА_1 до Південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовною заявою до Південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі - Південне ОУПФ Сумської області), у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо призупинення та невиплати пенсії позивачу з липня 2018;

- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу належної йому пенсії з моменту припинення її виплати - з 01 по 31 липня 2018 року.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що перебуває на обліку у відповідача відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. З 01.07.2018 відповідач припинив виплату пенсії ОСОБА_1 З даного питання позивач звернувся до відповідача, на що отримав відповідь, що виплату пенсії припинено на підставі інформації, яка дає підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулась до покинутого постійного місця проживання, зокрема, даних про тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем проживання, яку надала Інтегрована міжвідомча інформаційно-телекомунікаційна система контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан". Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 06.12.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачем у справі 26.12.2018 до суду надано відзив на позовну заяву (а.с.46), відповідно до якого Південне об'єднане УПФУ Сумської області з посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, а також на Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509, та на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» просив відмовити у задоволенні позову, виходячи з того, що управлінням позивачу було припинено виплату пенсії з липня 2018 у зв'язку з відсутністю позивача за фактичним місцем проживання/перебування.

У судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.49,52).

02.01.2019 представник позивача подала заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника (а.с.50).

Відповідач у заяві від 08.01.2019 також просив проводити розгляд справи без участі представника відповідача (а.с.53).

Згідно ч.1 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Частиною 9 цієї статті встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

На виконання вимог ч.13 ст.10 та ч.1 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч.4 ст.229 КАС України).

Таким чином, враховуючи наведені обставини, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, справа розглянута в письмовому провадженні.

Суд, вивчивши письмові матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачу призначена пенсія за віком (а.с.12). З 26.08.2014 ОСОБА_1 є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, у зв'язку з чим отримав довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення від 31.10.2014 №5920000106 (а.с.14) та був узятий на облік в Південному об'єднаному УПФУ Сумської області.

З 01.07.2018 ОСОБА_1 припинено виплату пенсії, у зв'язку з чим він 31.07.2018 звернувся до відповідача із заявою про повідомлення щодо причин припинення виплати йому пенсії та надання відповідного рішення про припинення виплати пенсії (а.с.13).

Листом 28.08.2018 за №П-149/03-11 відповідач повідомив ОСОБА_1, що 28.08.2018 до Управління надійшла інформація з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають кордон "Аркан", яка дає підстави вважати, що особа повернулась до покинутого місця проживання. Тому, керуючись ст.12 Закону №1706-УІІ, позивачу з 01.07.2018 припинено виплату пенсії (а.с.16).

Суд не може погодитись з такою позицією відповідача, а бездіяльність Південного об'єднаного УПФУ Сумської області, яка полягає у невиплаті пенсії позивачу з 01.07.2018, суд вважає протиправною, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі Закон №1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ч.3 ст. 4 Закону №1058-ІV).

Згідно частини 1 статті 47 Закону №1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч.2 ст. 4 Закону №1706-VII).

Як згідно ст. 4 Закону №1706-VII так і згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509 (далі - Порядок №509) факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 12 цього Закону.

Обґрунтовуючи свою позицію відповідач, з посиланням на норми Закону №1706-VII та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 8 червня 2016 року №365 (далі - Порядок №365) вказує на правомірність припинення пенсії у зв'язку із встановленням факту відсутності позивача за місцем проживання на основі отриманої інформації та на скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.

Дійсно, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування та скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" є одними з підстав, визначених у п.п.2,4 п.12 Порядку №365 для припинення соціальних виплат, а частина 1 статті 12 Закону №1706-VII надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб та такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: (…); 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Разом з тим, вказаний Закон №1706-VII не визначає порядку чи підстав для припинення виплат пенсії чи інших соціальних виплат.

Законом, який регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є саме Закон №1058-1V. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. (ст. 5 Закону №1058-1V). І саме цим Законом частиною 1 статті 49 визначено підстави припинення пенсії. Так, за приписами цієї норми, виплата пенсії, зокрема, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється у таких випадках: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

В той же час, як вбачається з листа від 28.08.2018 (а.с.16), виплата пенсії відповідачем була припинена з 01.07.2018, насамперед, у зв'язку із отриманням інформації, яка дає підстави вважати, що переміщена особа повернулась до покинутого постійного місця проживання. Однак, вказане, не є тими підставами, виключний перелік яких зазначено у ст.49 Закону №1058-IV для прийняття рішення про припинення пенсії. Тим більше, припинення пенсії було вчинено не у спосіб, визначений Законом №1058-IV, який передбачає припинення пенсійних виплат виключно на підставі відповідного рішення органу Пенсійного фонду, якого, як вбачається наданого відповідачем відзиву, прийнято не було та відповідачем такого рішення не надано. У зв'язку з чим, суд визнає, що бездіяльність відповідача щодо припинення позивачу нарахування та виплати пенсії є протиправною та здійснена не у спосіб, передбачений законом.

Варто відмітити, що доказів скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи - ОСОБА_1, суду не надано.

Таким чином, висновок відповідача про те, що відсутність позивача за місцем проживання на основі отриманої інформації є обґрунтованою підставою для припинення виплати позивачу пенсії, суд не приймає до уваги, оскільки такі підстави не передбачені ст.49 Закону №1058-IV.

Вказане також узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 у справі за №263/7763/17 (провадження №К/9901/202/17) та у постанові Верховного Суду, прийнятої у зразковій справі від 03.05.2018 (справа №805/402/18, провадження №Пз/9901/20/18), що набрала законної сили 04.09.2018.

Крім того, відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.11.2003 №1382-ІV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В п.51 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» було зазначено, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України та у п. 54 зроблено висновок про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. В цьому рішенні також зазначено, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до ст.ст.8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що дії відповідача не відповідають критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, є протиправними, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо призупинення та невиплати пенсії ОСОБА_1 з липня 2018.

Зобов'язати Південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області (вул. Незалежності, 23, м. Охтирка, Сумська область, 42700, код ЄДРПОУ 42421549) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) належної йому пенсії з моменту припинення її виплати - з 01 по 31 липня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець