Рішення № 79142204, 28.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 листопада 2018 року 13:46 № 826/5495/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Каракашьяна С.К., суддів Григоровича П.О., Смолія І.В., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - Кунянського С.М., від відповідачів - Дудник А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Ізоляція" до третя особа Міністерства юстиції України Кабінету Міністрів України Державна казначейська служба Українипро визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Приватного акціонерного товариства "Ізоляція", в якому позивач просить суд :

«Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо непідготовки та ненадсилання у встановлений законом строк стислого викладу рішення Європейського суду з прав людини від 12.10.2017 у справі «Бурмич та інші проти України»; щодо несповіщення у встановле ний законом строк причетних осіб про зазначене рішення; щодо неза безпечення перекладу та оприлюднення повного тексту зазначеного рі шення і засвідчення автентичності такого перекладу.

Визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України щодо невжиття ефективних заходів за гального характеру на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти Украї ни».

Стягнути з державного бюджету на користь Приватного акціонерного товариства «Ізоляція» 37 009 386,18 8 (тридцять сім мільйонів дев'ять тисяч триста вісімдесят шість гривень, 18 копійок) на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок протиправної бездіяльності органів дер жавної влади під час здійснення ними своїх повноважень.»

Позовні вимоги мотивовано тим, що заяву позивача було розглянуто при постановленні рішення Європейського суду з прав людини від 12.10.2017 у справі «Бурмич та інші проти України», заяву позивача було визнано прийнятною, проте, відповідачем офіційного перекладу тексту рішення зроблено не було.

При цьому позивач стверджує про те, що вищезазначеним рішенням встановлено, що вимоги позивача стосуються тривалого невиконання рішень судів України, та стосуються невжиття ефективних заходів за гального характеру на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти Украї ни».

Вимоги про стягнення позивач обґрунтовує посиланнями на завдану позивачу внаслідок невиконання рішення судів шкоду, яку обраховує у відповідності до сум кредиторських вимог позивача, які залишилися незадоволеними в процесі банкрутства його контрагента, з застосуванням інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що рішенням Європейського Суду з прав людини від 12.10.2017 у справі «Бурмич та інші проти України», заявникам не присуджено справедливої сатисфакції, а зобов'язано України вжити заходів загального характеру. Також відповідач стверджує про вжиття заходів з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти Украї ни», зокрема, створення робочої групи для обговорення концепції законопроекту та проведення інших заходів.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод».

Порядок виконання Рішення визначається Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей.

Так, Рішенням Великої Палати Європейського суду від 12.10.2017 року у справі «Бурмич та інші про України» (заява №46852/13 та інші), Європейський Суд постановив вилучити зі свого реєстру (strike out) 12 148 заяв, відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав та основоположних свобод та передати їх Комітету міністрів Ради Європи, з метою їх розгляду в рамках вжиття заходів загального характеру для виконання рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04, рішення 15.10.2009), у тому числі щодо надання відшкодування за невиконання або тривале виконання рішень національних судів, як це передбачено у п'ятому пункті резолютивної частини зазначеного рішення, та сплати боргу за рішенням національного суду.

До зазначеного списку розгляду заяв, приєднано заяву позивача.

Комітет міністрів Ради Європи є керівним органом Ради Європи та відповідно до статті 46 Конвенції є Комітет міністрів Ради Європи є частиною її контрольного механізму та наділений повноваженнями здійснення нагляду за виконанням державних рішень, ухвалених Європейським судом.

Як зазначено представником відповідача та не спростовано позивачем, до рішення приєднано два додатка із списками заявників, згідно яких у Додатку І Європейський Суд повідомив Уряд України, а про справи в Додатку ІІ не повідомлено.

Підпунктом «с» пункту 1 статті 37 Конвенції встановлено, що суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти висновку, що на будь-якій іншій підставі, встановленій Європейській судом, подальший розгляд не є виправданим.

Рішення про вилучення заяви з реєстру справ Європейського суду не обмежують його повноважень повноти в реєстрі справ, заяви перелічені в додатках цього рішення, чи будь-які подібні майбутні заяви, якщо це буде виправдано обставинами.

Тобто, Рішення Європейського суду у справі «Бурмич та інші проти України» є рішенням про вилучення заяв з реєстру, з метою їх розгляду в рамках загальних заходів щодо виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» під наглядом Комітету міністрів Ради Європи.

В пункті 218 рішення Європейського суду у справі «Бурмич та інші проти України» зазначено: «…рішення про вилучення подальших заяв типу Іванов з реєстру справ Суду не обмежує його повноваження щодо поновлення у реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37, заяв, наведених у додатках до цього рішення, або будь-яких інших майбутніх аналогічних заяв, якщо це буду виправдано обставинами. Суд передбачає, що може бути доцільним провести повторну оцінку ситуації впродовж двох років із дня ухвалення цього рішення, щоб з'ясувати, чи виникли за цей час обставини, здатні виправдати здійснення Судом цих повноважень».

Зазначеним рішенням не передбачалось виплати справедливої сатисфакції заявникам. Європейський суд закрив провадження по вказаній справі і доданих до неї заяв, відмовившись розглядати по суті однотипні індивідуальні скарги.

Пунктом 204 рішення Європейського суду «…недоліки, на які скаржаться заявники у цих заявах, мають бути усунуті шляхом вжиття заходів загального характеру в рамках виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», у тому числі й наданням належного та достатнього відшкодування шкоди, завданої порушенням Конвенції, встановленим зазначеним рішенням (пункти 154, 201-203 та п'ятий пункт резолютивної частини рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»), які мають здійснюватися під наглядом Комітету міністрів. Таким чином, враховуючи різні процеси, задіяні з цією метою. Суд також доходить висновку, що повага до прав людини у розумінні пункту 1 статті 37 in fine не вимагає подальшого розгляду цих заяв для ухвалення рішення щодо індивідуального відшкодування».

Тобто, як вбачається зданого рішення Європейський суд не присуджував заявникам справедливу сатисфакцію, а зобов'язав державу Україну вжити заходів загального характеру.

Статтею 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Кабінетом Міністрів України, 09.08.2017 року прийнято постанову №591 «Про утворення міжвідомчої робочої групи з вирішення проблемних питань, пов'язаних із виникненням заборгованості держави за рішеннями суддів», щодо справ «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Жовтнер проти України», «Бурмич та інші проти України».

Крім того, Міжвідомчою робочою групою розроблено проект стратегії погашення заборгованості держави та запобігання її виникнення. В подальшому Європейський суд для вирішення констатованих у рішеннях «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Жовтнер проти України», «Бурмич та інші проти України» державі Україна надано проміжок часу строком два роки, для розроблення відповідної стратегії та вжиття заходів на національному рівні.

Статтею 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що рішенням Європейського суду є: а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

Як зазначалось вище, рішення Європейського суду у справі «Бурмич та інші проти України» є рішенням про вилучення заяв з реєстру, які, відповідно до його тексту (п.95), можуть бути поновлені в реєстрі.

Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» не встановлено процедури виконання рішення у справі про вилучення Європейським судом заяв зі свого реєстру справ («strike out»).

Тобто, положення Закону України «Про виконавче провадження» застосовуються тільки до рішень Європейського суду, які визначені у абзаці 6 статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 12.10.2017 року у справі «Бурмич та інші проти України» про вилучення заяв з реєстру справ.

Статтею 7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» не передбачено направлення Уповноваженим повідомленням до державної виконавчої служби та заявників про ухвалення рішення у справі «Бурмич та інші проти України», а також документів для відкриття виконавчого провадження на отримання присуджених Європейським судом коштів.

Суд вважає безпідставними вищезазначені доводи позивача, оскільки згідно з п. 4 Рішення по справі «Бурмич та інші проти України» заяву позивача та інших заявників вилучено з реєстру справ Суду та передано Комітету Міністрів Ради Європи в рамках вжиття заходів загального характеру, як це передбачено у п'ятому пункті резолютивної частини Рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України».

Проте, зазначеним рішенням Європейського суду не зобов'язано державу Україна відповідача виплатити відшкодування заявникам, заяви яких вилучено з реєстру справ Суду.

У статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що в цьому законі термін «виконання Рішення», це: а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Порядок виконання державною виконавчою службою Рішень в частині виплати відшкодування встановлений статтями 7-9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» .

Згідно частини 1 стаття 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

Порядок вжиття заходів загального характеру здійснюється відповідно до статей 13-15 Закону № 3477-IV.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

Щокварталу Орган представництва готує та надсилає до Кабінету Міністрів України подання щодо вжиття заходів загального характеру (частини 1 статті 14 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ).

Відповідно до частин 1, 4 статті 15 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», прем'єр-міністр України відповідно до подання, передбаченого у статті 14 цього Закону, визначає центральні органи виконавчої влади, які є відповідальними за виконання заходів загального характеру, та невідкладно дає їм відповідні доручення. Відповідні акти мають бути видані та відповідний законопроект має бути внесений Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України протягом трьох місяців від дня видання доручення Прем'єр-міністра України, передбаченого частиною першою цієї статті.

Аналіз вищевказаних норм Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказує, що вжиття заходів загального характеру не відноситься до компетенції державної виконавчої служби та не підлягає виконанню в порядку, визначеному статтями 7-9 цього Закону та Законом України «Про виконавче провадження».

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України щодо невжиття ефективних заходів за гального характеру на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти Украї ни суд відзначає наступне.

Вищезазначеним рішенням було зобов'язано Державу Україна вчинити певні дії для запровадження механізму виконання судових рішень. При цьому позивач не був заявником у даній справі, у зв'язку з чим судом не вбачається наявності порушення прав позивача Кабінетом Міністрів України, завданої невиконанням вказаного рішення. Натомість порушення прав позивача Державою Україна, не є предметом судового розгляду.

Із врахуванням вищевказаного, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача необґрунтовані, у зв'язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні.

Щодо позовних вимог про стягнення, суд зазначає наступне.

Як стверджує позивач, та не заперечується сторонами, 22.09.2008 Господарський суд Дніпропетровської області у справі № 9/342/07 стягнув з ДП «Придніпровський завод кольорових металів» на користь ПрАТ «Ізоляція» 10711373,48 грн. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2016р. контрагента позивача було ліквідовано, провадження у справі про банкрутство припинено, вимоги позивача в сумі 10711373,48грн. вважаються погашеними у зв'язку з відсутністю майна боржника.

Суд вважає за належне зазначити, що при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції. Судом не встановлено прямого причинно - наслідкового зв'язку між отриманням позивачем збитків при здійсненні господарської діяльності, які полягали у відсутності майна конкретно визначеного боржника позивача, визнаного банкрутом, і діями (бездіяльністю) відповідачів - Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України.

При цьому суд доходить висновків, що розгляд питання відповідальності Держави Україна за запровадження ефективного механізму виконання рішень національних судів України до компетенції Окружного адміністративного суду міста Києва не відноситься.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене та керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Ізоляція" відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 11.12.2018.

Головуючий суддя С.К. Каракашьян

(з окремою думкою)

Судді П.О. Григорович

І.В.Смолій