Рішення № 79141709, 01.11.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2018 року справа № 810/4023/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, третя особа Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язати вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, третя особа Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №-40 від 13.04.2017 Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1.

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України Бориспільського об'єднаного управління пенсійного фонду України Київської області нарахувати за період з 01.02.2017 по 31.10.2017 та виплатити виниклу заборгованість по пенсії у сумі 42 166,16 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з початку проведення антитерористичної операції з жовтня 2014 року перебуває на обліку у Бориспільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області. Однак відповідач протиправно не виплатив позивачеві пенсію за період з 01.02.2017 по 31.10.2017. Позивач зазначив, що вказані дії відповідача є протиправними та такими, що порушують його права на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 07.08.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні з 01.10.2014 як отримувач пенсії за віком, розмір якої обчислений згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Також відповідач відмітив, що ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи.

Відповідач зазначив, що припинення виплати пенсії позивачу здійснено у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Зокрема, відповідач звернув увагу, що ним було отримано відповідне рішення №-40 від 13.04.2017 Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, у зв'язку з чим виплату пенсії було припинено на підставі Постанови КМУ №365.

Розглянувши подані документи і матеріали судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1, виданим Торезьким МВ УМВС України в Донецькій області 05.12.2001.

Право на отримання пенсії за віком підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_2, виданим 07.12.2000 Пенсійним фондом України.

У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції у Донецькій області позивач був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до села Гора, Бориспільського району, Київської області, де з 01.10.2014 його було поставлено на облік як внутрішньо переміщену особу, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

З 01.10.2017 відповідач припинив виплату пенсії позивачеві.

Згідно з відповіддю від 24.07.2018 № 7334/04 на адвокатський запит, Бориспільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області зазначило, що на підставі отриманого Рішення №-40 від 13.04.2017 Управління соціального захисту населення Бориспільської РДА Київської області про скасування дії довідки про взяття на облік ВПО відповідно до ст..12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», призупинено виплату пенсій з 01.02.2017 року.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача та третьої особи стосовно припинення виплати пенсії позивачеві з підстав, які не передбачені ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV.

Судом встановлено, що дана справа є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (№ Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04.09.2018 року, оскільки позивач є громадянином України; має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи; є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV. Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем. Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно частині 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлений чинним законодавством.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з пунктом 1 постанови КМУ №637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

Судом встановлено, що пенсія позивачу не виплачена за період з 01.02.2017 по 31.10.2017 на підставі постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 "Про внесення змін до постанови Міністрів України від 08.06.2016 року №365".

Водночас, статтею 49 Закону №1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не передбачено.

Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону №1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.

Пункт 5 частини першої статті 49 Закону №1058-IV, з огляду на приписи Закону №1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

Більш того, згідно частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Суд вважає необґрунтованими посилання УПФ у відповіді на адвокатський запит на постанову Кабінету Міністрів України №365, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Міністерством соціальної політики.

Відповідачем не надано будь-якого обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.

Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як вже зазначалось судом, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачу за період з 01.02.2017 по 31.10.2017 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

Оскільки жодних підстав, передбачених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для припинення виплати позивачеві пенсії не встановлено і припинення відбулося без прийняття відповідачем відповідного рішення суд дійшов висновку, що вимога про визнання протиправними дії Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо невиплати за період з 01.02.2017 по 31.10.2017 пенсії за віком ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про зобов'язання відповідача виплатити заборгованість по пенсії позивача за період з 01.02.2017 по 31.10.2017 негайно після проголошення судового рішення, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої 2 статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.

Відповідно до матеріалів справи, позивачеві пенсія за період з 01.02.2017 по 31.10.2017 не виплачувалася, що не заперечується відповідачем.

У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, однак припинив її виплату на підставі рішення №40 від 13.04.2017.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, тобто з листопада 2017 року, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно з частиною другою статті 46 Закону №1058-IV виплата пенсії позивачеві підлягає поновленню з моменту її припинення.

Відтак, позовні вимоги в частині зобов'язання виплатити заборгованість по пенсії за період з 01.02.2017 по 31.10.2017, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчиненої бездіяльності.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення №-40 від 13.04.2017 Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1.

3. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України Бориспільського об'єднаного управління пенсійного фонду України Київської області нарахувати ОСОБА_1 за період з 01.02.2017 по 31.10.2017 та виплатити виниклу заборгованість по пенсії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного судупротягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Щавінський В.Р.