Рішення № 79141528, 14.01.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 січня 2019 року Справа № 280/4624/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., при секретарі Серебрянниковій О.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1)

до відповідача - Василівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71601, Запорізька область, м. Василівка, пров. Шкільний, буд. 7, код ЄДРПОУ 41249121),

про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

02 листопада 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Василівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати незаконними дії відповідача, які полягають у відмові відповідачем 12.10.2018 №70/М-5 нарахувати та виплачувати позивачу на підставі, у порядку та у розмірі компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати частин пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати»;

- зобов'язати відповідача здійснити розрахунок та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована але не виплачена на підставі рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 20.12.2010 по адміністративній справі №2 - а -787/2010 за період з 25.11.2009 по 20.12.2010 у розмірі 22562,32 грн. Компенсація дорівнює 32442,36 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 72000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем не виконана постанова Михайлівського районного суду Запорізької області від 20.12.2010 по справі №2-а-787/2010, у зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована та не виплачена на підставі такого рішення. У задоволенні заяви йому було відмовлено, що і слугувало для звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 06.11.2018 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

В межах встановленого строку позивачем виконані вимоги ухвали суду від 06.11.2018.

Ухвалою суду від 19.11.2018 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін. Судове засідання призначено на 17.12.2018 о 12 год. 00 хв. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Представник відповідача 02.01.2019 через канцелярію суду (вх. №60) надав відзив на позовну заяву. У відзиві відповідача зазначено, що право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати виникає у тому разі, коли виплата не носить разовий характер. Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. З наведених підстав просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчать поштове повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення судових повісток, які містяться в матеріалах справи. Представником відповідача через канцелярію суду (вх. №41318) подано клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1, згідно із посвідчення серії НОМЕР_1, виданого 28.10.05 має статус 1 категорії, постраждалої від аварії на ЧАЕС та знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Михайлівському районі Запорізької області, яке реформувалося в Василівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області де і отримую пенсію по інвалідності, яка пов'язана з наслідками аварії на ЧАЕС.

Положеннями статті 14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Питання невиплати позивачу коштів у порядку статті 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема, були предметом розгляду у справі №2а-787/10.

За рішенням Михайлівського районного суду в Запорізькій області по справі № 2а-787/10 від 20 грудня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Михайлівському районі Запорізької області було винесено постанову, якою позов задоволено частково, визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Михайлівському районі Запорізької області щодо призначення, нарахування та виплати ОСОБА_1 державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірах менших; від мінімальних розмірів гарантованих ч.4 ст.54, ч.1 ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 з 01.11.2006 по 25.11.2010 за виключенням періоду з 01.01.2008 по 22.05.2008; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Михайлівському районі Запорізької області зробити перерахунок та виплату ОСОБА_1 різниию між виплаченою та недоплаченою сумами державної пенси та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідності до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991, а саме в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах 50% мінімальних пенсій за віком, розмір яких встановлений на момент виплати з 01.11.2006 по 31.12.2006, з 01.01.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 31.12.2008, з 01.01.2009 по 31.12.2009, з 01.01.2010 по 25.11.2010 з виключенням періоду з 01.01.2008 по 22.05.2008; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Михайлівському районі Запорізької області сплатити ОСОБА_1 виплатити заборгованість по не нарахованим державній пенсії та додатковій пенсії шкоду, заподіяну здоров'ю за весь час затримки, починаючи з 01.11.2006 по 25.11.2010 за виключенням періоду з 01.01.2008 по 22.05.2008; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

08 червня 2011 року по справі №2а-787/10 Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом було винесено ухвалу, якою апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Михайлівському районі Запорізької області на постанову Михайлівського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2010 року по справі №2а-787/10 задоволено частково. Постанову Михайлівського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2010 року по справі №2а-787/10 - скасовано. Прийнята нова постанова, якою - адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірні дії Управління Пенсійного фонду України в Михайлівському районі Запорізької області щодо призначення, нарахування та виплати ОСОБА_1 державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, яка постраждала від наслідків катастрофи на ЧАЕС 1 категорії, інваліду III групи; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Михайлівському районі Запорізької області зробити перерахунок та виплату ОСОБА_1 як особі, яка постраждала від наслідків катастрофи на ЧАЕС 1 категорії, інваліду III групи основної державної пенсії з розрахунку шести мінімальних пенсій за віком, згідно ст. 50, ч. 4 ст. 54 та ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 та ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 25 травня 2010 року по 25 листопада 2010 року, з урахуванням виплачених сум. В іншій частині адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

04.10.2013 Вищим адміністративним судом України по справі №2а-787/10 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.06.11 змінено. В абз.6 резолютивної частини постанови слова та цифри «з 25 травня 2010 року по 25 листопада 2010 року» замінено словами та цифрами: «з 25 листопада 2009 р. по 20 грудня 2010 року». У решті постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.06.11 залишено без змін.

08.11.2013 позивачу було видано виконавчий лист.

Згідно ухвали Михайлівського районного суду Запорізької області від 28.11.2013 виправлено помилку в виконавчому листі від 20.12.2010 по справі № 2а-787/2010 в даті набрання рішення законної сили з 08.06.2011 на 15.10.2013 та даті пред'явлення виконавчого листа до виконання з 08.06.2012 на 15.10.2014.

30.04.2014 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №43140418.

23.10.2014 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві . В вищезазначеній постанові зазначено, що боржником виконано рішення лише в частині здійснення нарахування за рішенням суду, заборгованість складає 22 562,32 грн. На момент повернення виконавчих документів Управлянням державної виконавчої служби П"УЮ у Запорізькій області строк пред'явлення виконавчого листа до виконання сплив 15.10.2014.

11 жовтня 2018 року позивач звернувся із заявою до відповідача щодо проведення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована та не виплачена на підставі рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 20.12.2010 по адміністративній справі № 2-а- 787/2010.

Відповідач листом вих. № 70/М-5 від 12.10.2018 повідомив позивачу, що його заяву від 11.10.2018 розглянуто.

Відповідно до п.20 Постанови №440 від 03.09.2014 про погашення заборгованості здійснюється Казначейством у межах бюджетних асигнувань, визначених Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджених Постановою КМУ від 03.08.2011 №845 .

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання регулюються Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-VI (далі - Закон №4901-VI).

Частиною першою статті 3 Закону №4901-VI визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №4901-VI компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Положеннями частини четвертої статті 5 Закону №4901-VI встановлено, що у разі якщо кошти за рішенням суду не перераховані стягувачу з відповідного рахунка органу державної виконавчої служби протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей, стягувачу виплачується компенсація в розмірі, встановленому частиною першою цієї статті, за рахунок коштів, передбачених за бюдже Статтею першою Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-III) визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з статтею 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, необхідною ознакою при вирішенні спору, є встановлення факту нарахування доходу, про що вказано в ст.3 цього Закону.

Положеннями статті 6 Закону №2050-III врегульовано, що компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Згідно з статтею 7 Закону №2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати встановлено Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Пунктом 2 Порядку №159 визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

У відповідності до пункту 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до змісту позовної заяви, заявлені вимоги обґрунтовуються тим, що у зв'язку із тривалою невиплатою коштів за рішенням судів позивач має право, зокрема, на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків виплати.

Суд звертає увагу позивача, що вказана виплата призначена позивачу за рішеннями судів не була виплачена, а тому визначаючи можливі правові наслідки несвоєчасного перерахування коштів при виконанні рішень судів слід застосовувати спеціальне законодавство, зокрема, положення Закону №4901-VІ.

Враховуючи положення статті 5 Закону №4901-VІ, нарахування та виплата компенсації за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду має проводитися органами Державної казначейської служби України, а не безпосередньо боржником за рішенням суду.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 30.03.2016 (справі №6-495цс16) та підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.03.2018 (справа № П/811/1917/14), висновки якого, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що "судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (рішення у справі "Занд проти Австрії", заява № 7360/76).

У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства.; фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на юридичну природу спірних правовідносин та враховуючи обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, позовні вимоги в частині нарахування та виплати компенсації втрати частину доходів позивачу задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Загальний порядок та умови відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 вказаного Кодексу передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України, яка передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

У п. 4 Постанови пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно до п. 5 зазначеної Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Позивач стверджує про те, що йому завдано моральну шкоду відповідачем натомість не доведено факт завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується.

Суд також зазначає, що позивач не обґрунтував чому саме такий розмір моральної шкоди підлягає відшкодуванню, в зв'язку з чим погоджується з доводами відповідача, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди в розмірі 72000,00 грн. є безпідставною, необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, у разі і відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 139, 241, 243-246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1) до Василівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71601, Запорізька область, м. Василівка, пров. Шкільний, буд. 7, код ЄДРПОУ 41249121) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі складено та підписане суддею 14.01.2019.

Суддя Р.В. Сацький