Рішення № 79141285, 21.12.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 грудня 2018 року м. Ужгород№ 0740/749/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Микуляк П.П.

при секретарі Петрус К.І.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1, представник - ОСОБА_2,

відповідача: Державна міграційна служба України, представник - Радь О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним., -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошується вступна та резолютивна частини Рішення. Повний текст Рішення виготовлено та підписано 02 січня 2019 року.

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом до Державної міграційної служби України, яким просить суд: Скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; Зобов'язати даний орган влади повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Державної міграційної служби України № 206-18 від 15.06.2018 року позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, створює для позивача загрозу повернення до країни громадянської належності, де йому загрожує небезпека, а саме реальна небезпека бути підданому нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, зобов'язанню брати участь у військових діях проти його волі в порушення ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, через переслідування збоку радикальних мусульман та відсутність безпеки та будь-якого захисту в країні мого походження.

Просить визнати рішення про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправним, скасувати його та зобов'язати повторно розглянути питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі просили задовольнити з підстав наведених в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, з підстав, вказаних у відзиві, просить суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідач надав суду відзив на позовну, згідно якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню мотивуючи тим, що на основі всебічного вивчення наданих позивачем матеріалів, а також матеріалів по країні по країні походження Ємен, співбесід по уточненню викладених ОСОБА_1, останній не надав достовірних фактів, щодо особистого переслідування в країні походження і постійного проживання. Немає підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також відповідач звернув увагу, що позивач звернувся за легалізацією свого перебування в Україні у зв'язку з бажанням отримати освіту, а не за захистом. Таким чином, рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з врахуванням та дослідженням всіх обставин справи та є правомірним.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1, 25 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, ст. 26 Конституції України біженцям гарантується захист державою України, забезпечення гарантування відповідних прав нарівні з громадянами України, інших держав та соціальний захист.

Відповідно до положень статті 1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 громадянин Республіки Ємену, араб, мусульманин суніт за релігійними переконаннями.

31.01.2018 року позивач звернувся до органу міграційної служби у Вінницькій області із заявою № 7 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 78-79).

Згідно вказаної заяви-анкети від 31.01.2018 року ОСОБА_1 вказав, що причиною свого звернення стало побоювання зазнати переслідування з боку терористичних угрупувань, зокрема вказав, що виїхав з країни останнього місця проживання через війну та організації озброєних екстремістів хуситів, які погрожували його здоров'ю та життю, його країна потерпає від ополченців, озброєних угрупувань, а також епідемії холери, голоду, які вбивають людей.

Крім того, при зверненні із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вказав, зокрема що причиною виїзду з країни постійного проживання є державний переворот та бойові дії. Вказав, що 2016 року йому погрожували, а тому він був змушений виїхати із Ємену на початку 2017 року. Позивач виїхав до Росії, звідки на початку жовтня приїхав до України.

Згідно протоколу співбесіди позивача від 15.02.2018 року № 2018VN0007, позивач вказав, що причиною приїзду в Україну стала війна, до влади в країні прийшли хусити і змінили шкільну програму. На даний час в Ємені поблизу його місця проживання постійні обстріли. Кім того вказав, що шукає можливості покращення життя. Від хуситів отримав погрози. Хусити хотіли його взяти як найманця для того, щоб воювати, а коли людина не погоджується, то його забирають примусово, а якщо людина ховається і тікає, то якщо знайдуть - у цьому випадку загрожує смерть. На запитання чи до нього було вжито насильство фізичне чи психологічне, з боку держави зазначив, що нього був страх погрози хуситів. А його друзів примусово забирали і вони помирали (а.с. 80-84).

Наказом Головного управління ДМС України у Вінницькій області № 21 від 20.02.2018 року було прийнято вказану заяву позивача до попереднього розгляду (а.с. 85).

Наказом Головного управління ДМС України у Вінницькій області № 27 від 19.03.2018 року позивача було знято з обліку ГУ ДМС України у Вінницькій області у зв'язку зі зміною місця проживання та наказом Головного управління ДМС України в Закарпатській області від 26.03.2018 року № 16 взято на облік особову справу № 2018VN0007 громадянина ОСОБА_1 (а.с. 90-91).

Під час співбесіди, згідно протоколу від 16.04.2018 року, позивач вказав, що до Росії потратив по студентській візі, однак коли він звернувся за статусом біженця його паспорт забрали та не повернули. До України в м. Вінницю він приїхав по ІD - карточці, яку організатор подорожі забрав. Крім того вказав, що у 2016 році хусити приходили до нього додому сказати батькові щоб він йшов воювати (а.с. 92-95).

На запит ГУ ДМС України у Вінницькій області щодо перевірки ОСОБА_1, листом управління Служби безпеки України у Вінницькій області № 53/2/52-1114 від 19.04.2018 року повідомило, що в управлінні відсутня інформація про легальне прибуття позивача на територію України з 2012 року по теперішній час. (а.с. 97).

Під час співбесіди, згідно протоколу від 15.05.2018 року, позивач вказав, що причиною виїзду з Ємену є відсутність миру в Ємені та наявне бажання навчатись, оскільки хусити захопили навчальні заклади та насильно почали забирати людей до своїх лав. Це і була основна загроза. На даний час Саудівська Аравія б'є по Ємену, навчання немає, газу немає, електрики. Чотири роки держава без світла. Ємен пропав у темряві (а.с. 98-102).

Таким чином, позивач, як шукач притулку в Україні, свої побоювання пов'язує стати жертвою переслідувань з боку повстанців - хуситів з шиїтського руху "Ансар Аллах" у зв'язку з загостренням збройного конфлікту в країні походження.

Відповідно до Висновку від 18.05.2018 року № 2018VN0007 Головного управління Державної міграційної служби України Закарпатській області щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатом аналізу заяви, зроблено висновок, що повідомлене ОСОБА_1 не є підставою для визнання його біженцем у відповідності до умов передбачених ч. 1 п. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Крім цього, даним висновком було встановлено, що на підставі інформації по країні походження Ємен, заявнику у випадку повернення, можливо, буде загрожувати ризик опинитися в місцевості, де зберігається високий рівень терористичної загрози (а.с. 103-110).

Рішенням ДМС України від 15.06.2018 року за № 206-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1, відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до ст. 6 ч. 1 абз. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені ст. 1 ч. 1 п. 1 чи 13 цього Закону відсутні (а.с. 111-112).

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року № 3671(далі по тексту Закон України № 3671).

Відповідно до п. 1 ст. 1 ч. 1 Закону України № 3671 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України № 3671 особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України № 3671 особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України № 3671 особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України № 3671 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Отже, у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України № 3671 розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України № 3671 працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відповідно до ч. 11 ст. 9 Закону України № 3671 після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону України № 3671 особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України № 3671 за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Необхідно зазначити, що заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України № 3671 рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з п. 5 ст. 4 Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 року № 8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Перевіряючи законність рішення Державної міграційної служби України від 15.06.2018 року за № 206-18 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає, що відповідач повинен був з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Стаття 1 пункт «а» підпункт 2 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території. "

Оцінка таким побоюванням обов'язково надається з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Разом з тим, суд зазначає, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Оцінюючи пояснення позивача та надані ним докази, суд вважає їх послідовними, не суперечливими та такими, що містять ознаки реального побоювання бути переслідуваним у своїй країні. Тому, на думку суду, висновок Державної міграційної служби України є передчасним і прийнятим без урахування всіх обставин справи.

При цьому, відповідачем не заперечується існування загострення безпекової ситуації в Єменській Республіці, активізацію терористичної діяльності, спалаху епідемії захворювання на холеру, проте не надано цьому відповідної оцінки в контексті спірних правовідносин.

За інформацією Міністерства закордонних справ України (https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice/mfa-advice-to-travellers) встановлено, що останнім часом спостерігається подальше загострення безпекової ситуації в Ємені, що спричинене триваючим протистоянням між урядовими військами та збройними опозиційними угрупуваннями. Зокрема, наприкінці жовтня цього року в результаті збройного протистояння загинуло близько 250 осіб, у листопаді в районі м. Рада сторони використовували важку артилерію у ході боїв, що призвело до руйнування міських кварталів та загибелі близько 30 мирних жителів. Крім того, продовжують мати місце випадки викрадення іноземних громадян з метою отримання викупу.

Військовий конфлікт між повстанцями руху "Ансар Аллах" (шиїтське угрупування Аль-Хусі) разом з колишнім президентом контролюють столицю м. Сана. У березні 2015 року Саудівська Аравія та низка країн Аравійського півострову розпочали військову операцію щодо звільнення територій Ємену, підконтрольних хуситам. Найбільш небезпечними для проживання та перебування районами, які перебувають під контролем повстанців, є південно-західна частина країни зі столицею Ємен та території північно-західного кордону з Саудівською Аравією. За даними ООН, ескалація конфлікту продовжує збільшувати жертв серед цивільних осіб та завдавати величезних збитків державній та приватній власності. Згідно з даними ООН, станом на вересень 2017 року понад 2 млн. громадян Ємену залишаються в статусі внутрішньо переміщених осіб, 15 2 млн. громадян Ємену не мають належного доступу до чистої води, медичних послуг тощо, 7 млн. осіб перебувають під загрозою голоду. З часу військового конфлікту загинуло понад 5,5 тисяч осіб та близько 9 тисяч отримали поранення. За даними Всесвітньої Організації Здоров'я, станом на початок 2018 року зареєстровано понад 1 млн. випадків захворювання на холеру, в результаті чого померло понадь 3 тисячі осіб.

Також за інформацією Міністерства закордонних справ України встановлено (https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice/45-ye) встановлено, що безпекова ситуація в Єменській Республіці є надзвичайно нестабільною та непередбачуваною. Не дивлячись на те, що порівняно з 2011 роком ситуація в країні дещо покращилася, Посольство України в КСА наполегливо рекомендує громадянам України утримуватися від поїздок до Ємену без надзвичайної необхідності.

Згідно інформації по країні походження, отриманих з відкритих джерел, "близько 14 мільйонів людей в Ємені знаходяться в умовах, близьких до голоду, через тяжку гуманітарну кризу внаслідок громадянської війни в країні. Про це 23 жовтня заявив заступник генерального секретаря ООН з гуманітарних питань Марк Лоукок. За даними ООН, ситуація в Ємені набагато гірша, ніж у 2017 році, коли організація уже попереджала про ризик масштабного голоду і розпочала гуманітарну підтримку населенню країни. Станом на кінець 2017 року, за даними гуманітарних установ, в Ємені від голоду і хвороб помирали щодня 130 дітей, близько 50 тисяч протягом року. Наголосив, що точно підрахувати кількість людей, що померли через проблеми з харчуванням, майже не можливо. Лише половина закладів охорони здоров'я працюють і велика кількість єменців надто бідні, щоб потрапити до них. Через відсутність медичної допомоги, люди часто помирають вдома. Мало які родини повідомляють про ці смерті, сказав він. Наразі складна ситуація навколо міста Ходейда призвела до економічної кризи в Ємені та блокує гуманітарну допомогу ООН. Внаслідок громадянської війни між повстанцями-хуситами та владою, яку підтримує Саудівська Аравія, 80% населення опинились за межею бідності. Крім того, спостерігачі ООН зафіксували понад 5 тисяч окремих випадків порушення міжнародного гуманітарного законодавства, в тому числі численні жертви серед цивільного населення. Лоукок закликав негайно припинити бойові дії в зонах діяльності гуманітарних організацій та імпортерів і захищати шляхи транспортування продуктів харчування і речей першої необхідності. За його словами, в економіку країни необхідно якнайшвидше вливати іноземну валюту, гуманітарним організаціям потрібна підтримка і фінансування, а всі сторони конфлікту мають співпрацювати з ООН щоб припинити конфлікт. Так у серпні 2018 року внаслідок двох масштабних авіаударів з боку коаліції, очолюваної Саудівською Аравією, у Ємені загинули щонайменше 26 дітей та четверо жінок, а 9 серпня був здійснений авіаудар по автобусу, в якому перебували цивільні, зокрема діти. Міністерство охорони здоров'я країни заявляє, що загинули щонайменше 43 людини і 61 дістала поранення" (https://hromadske.ua/posts/polovini-naselennya-yemenu-znahoditsya-na-mezhi-golodu-oon).

Окрім того за інформацією з відкритих джерел Управління Верховного Комісара ООН станом на 24 квітня 2017 року встановлено, що за два роки більше 13000 жертв серед мирного населення, ситуація загострюється, повсюди голод та смерть, 80% населення Ємена (21 млн. людей) потребують гуманітарної допомоги. Насильницька смерть переслідує біженців та рибаків, а сам конфлікт жахливий за сутністю та масштабами, без видимого бажання зберегти життя людей та інфраструктуру. Верховного Комісара ООН просить всі сторони конфлікту та тих, хто може повпливати на ситуацію прийняти міри по припиненню вогню, завершити цей масштабний конфлікт та допомагати і не перешкоджати в доставці гуманітарної допомоги…http://www.refworld.org.ru/docid/58fdeeab4.html

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму ВАСУ № 3 суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Все вище викладене свідчить про нестабільність ситуації в Ємені та наявність у позивача обґрунтованих об'єктивних побоювань стати жертвою озброєних осіб на території цієї країни.

Крім того, судом встановлено, що згідно висновку Головного управління Державної міграційної служби України Закарпатській області від 18.05.2018 року № 2018VN0007 про наявність фактичних даних та об'єктивних доказів загальнопоширеного насильства та катастрофічної гуманітарної ситуації у Ємені відповідачеві було відомо на час прийняття оскаржуваного рішення, а також відповідачем не заперечувався факт, що у випадку повернення до Ємену, позивачу буде загрожувати ризик опинитися в місцевості, де зберігається високий рівень терористичної загрози.

Відповідно до ст. 6 Закону України № 3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Положення цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Під час розгляду даної справи, аналізу витребуваної особової справи та в сукупності досліджених доказів, судом не встановлено підстав, відповідно до ст. 6 Закону України № 3671, за якою не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем під час винесення оскаржуваного рішення про відмову в наданні статусу біженця не було повно, всебічно та об'єктивно розглянуто обставини особової справи позивача та ситуації в країні походження.

З урахуванням вищевикладеного рішення про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту № 206-18 від 15.05.2018 року прийняте без врахування всіх обставин справи, тобто, є необґрунтованим, що є підставою для його скасування та зобов'язання ДМС України розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а відтак позовні вимоги підлягають до задоволення.

На підставі наведеного та керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним - задовольнити.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.П. Микуляк