Рішення № 79139715, 14.01.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2185/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Сороки Ю.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної прикордонної служби України про визнання рішення Державної прикордонної служби України №84 від 10.07.2018 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", майору запасу ОСОБА_1 неправомірними, зобов'язання призначити та виплатити відповідну одноразову грошову допомогу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 05.08.1981 року по 01.09.1998 року проходив військову службу, в тому числі в складі діючої армії у період бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан з 1987 року по 1989 рік та був звільнений з військової служби за скороченням штатів. 19.11.1998 року медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено 20% втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби, а 06.02.2018 Волинської обласною МСЕК позивачу встановлено 3-ю групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого в період проходження військової служби. Вважає, що оскільки після 1998 року відбулася не зміна інвалідності, а її встановлення, тому має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, відповідно до ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) чи спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ №975 від 25.12.2013.

У зв'язку з чим, просив суд визнати рішення Державної прикордонної служби України №84 від 10.07.2018 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", майору запасу ОСОБА_1 неправомірними, зобов'язання призначити та виплатити відповідну одноразову грошову допомогу.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії було залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву від 19.12.2018 представник відповідача звернув увагу суду на те, що згідно п.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п.8 Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) чи спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ №975 від 25.12.2013 у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін, виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися не здійснюється. Оскільки, відповідно до довідок МСЕК від 19.11.1998 року Серії 2-18 АД №018640 та від 06.02.2018 Серії 12 ААА №758573 термін між первинним оглядом в 1998 році, з встановленням 20% втрати працездатності, та встановленням 3 групи інвалідності в 2018 році складає понад два роки, тому Адміністрація Держприкордонслужби, приймаючи рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" керувалась нормами чинного законодавства, є правомірною, а відтак просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача повністю.

Одночасно з відзивом на позовну заяву, представником відповідача подано клопотання про залучення сторін при розгляді та вирішені справи. Дане клопотання суд залишає без розгляду, оскільки, по-перше, Державна прикордонна служба України є відповідачем, а відтак і учасником справи, по-друге, представник відповідача у клопотанні не зазначив яких сторін він просить залучити.

У відповіді на відзив від 20.12.2018 року представник позивача зазначає, що саме з 04.07.2012 року законодавець встановив можливість дві окремі підстави для призначення і виплати одноразової допомоги військовослужбовцям, а саме: в разі встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. При цьому законодавець не встановив обмеження в частині дворічного терміну у виплаті одноразової грошової допомоги у випадку заміни ступеня втрати працездатності на встановлення групи інвалідності або навпаки, заміни групи інвалідності на ступінь втрати працездатності. У зв'язку із чим, вважає, висновок відповідача в рішенні №84 від 10.07.2018 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" неправомірним, так-як прийнятий не на підставі ст.ст.16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 05.08.1981 року по 01.09.1998 року проходив строкову військову службу, в тому числі в складі діючої армії у період бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан з 1987 року по 1989 рік та був звільнений з військової служби за скороченням штатів.

19.11.1998 року медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено 20% втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 19.11.1998 року Серії 2-18 АД №018640. (а.с.5)

06.02.2018 Волинської обласною МСЕК позивачу встановлено 3-ю групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого в період проходження військової служби, що також стверджується довідкою МСЕК від 06.02.2018 Серії 12 ААА №758573 та від 12.04.2018 Серії 12 ААА №758826. (а.с.6-7)

У зв'язку із встановленням 3-ої групи інвалідності, позивач звернувся до Державної прикордонної служби України із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Рішенням Державної прикордонної служби України №84 від 10.07.2018 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", позивачу було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки термін між первинним оглядом та подальшому встановлення групи інвалідності складає понад два роки, а тому позивача не має права на даний вид допомоги. (а.с.10)

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією Постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 (Офіційний вісник України, 2008 р., №39, ст.1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284 (Офіційний вісник України, 2007 р., №14, ст.532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року №1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., №89, ст.3255);

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Таким чином, моментом виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Як встановлено судом, 19.11.1998 року медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено 20% втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 19.11.1998 року Серії 2-18 АД №018640.

Враховуючи те, що вперше ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності, яка надавала особі право на отримання одноразової грошової допомоги, ОСОБА_1 була встановлена 19.11.1998 року, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а саме Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній станом на 19.11.1998 року).

Так, стаття 16 Закону 2011-XII, в редакції чинній на момент встановлення позивачу 20% ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності передбачала, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, статтею 16 Закону 2011-XII, в редакції чинній станом на 19.11.1998 року, було встановлено Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної Порядком №975, який набрав чинності з 01.01.2014, тобто після встановлення позивачу ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року у справі №750/5074/17 та від 03 липня 2018 року у справі №363/1076/16-а.

При цьому, зі змісту позовної заяви також вбачається, що 30.12.1999 року ПАТ НАСК "Оранта" була виплачена ОСОБА_1 страхова сума в розмірі 740 грн., тобто позивач вже скористався своїм правом на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку із втратою 20% працездатності без встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Державної прикордонної служби України є необґрунтованими, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 241-246, 250, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1.

Відповідач: Державна прикордонна служба України, код ЄДРПОУ 00034039. Адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд.26.

Суддя Ю.Ю. Сорока