Рішення № 79139628, 14.01.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2019 р. № 400/2894/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 56002 до відповідача:Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, вул. Адміральська, 27/1, м. Миколаїв, 54001

про:визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі- позивач), звернувся до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - відповідач) про визнання неправомірними дій відповідача з відмови у відкритті виконавчого провадження за рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2018 року та зобов'язання приступити до примусового виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2018 року.

Ухвалою суду від 04.01.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з особливостями розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2018 по справі № 814/1021/18 судом видано виконавчий лист. Позивач звернувся до відповідача з заявою від 17.10.2018 про відкриття виконавчого провадження, до якої додав виконавчий лист виданий 08.10.2018 року № 814/1021/18. Повідомленням відповідача від 24.10.2018 року повідомлено про те, що державним виконавцем розглянуто вказану заяву та на підставі п.7 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання. Відмова мотивована тим, що виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішення. Позивач вважає таку відмову незаконною, а тому звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Представник відповідача у наданому до суду відзиві позов не визнав, посилаючись на правомірність повернення виконавчого документу без прийняття до виконання на підставі прямої норми - п.7 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження". Просив у задоволенні позову відмовити.

Зважаючи на скорочені строки розгляду даної категорії справ та на підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши письмові докази, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що на адресу відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївські області 23.10.2018 надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття до примусового виконання виконавчого листа в адміністративній справі № 814/1021/18 виданого 08.10.2018 року Миколаївським окружним адміністративним судом щодо визнання протиправним та скасування рішення Х сесії ХХІІ скликання Миколаївської сільської ради народних депутатів Казанківського району Миколаївської області від 28.02.1997 року «Про відмову громадян від земельних ділянок» в частині знаття з ОСОБА_1 з користування земельної ділянки площею 2 га.

24.10.2018 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Сазоновим Дмитром Костянтиновичем розглянуто заяву щодо примусового виконання та винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувану без прийняття до виконання на підставі п.7 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: «виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

У відповідності до частини 4 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

3) виконавчих написів нотаріусів;

4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;

8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Частиною першою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У відповідності до частини п'ятої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення від 24.10.2018 про повернення виконавчого документу стягувачеві без прийняття до виконання, виконавцем своєчасно прийнято рішення щодо заяви позивача про відкриття виконавчого провадження. Тому твердження позивача, стосовно тяганини протягом 19 днів відповідачем, та не прийняття рішення щодо відкриття провадження не є достовірними та не підтверджені матеріалами справи.

Частиною 4 статті 4 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016 р. "Про виконавче провадження" передбачений вичерпний перелік підстав для повернення виконавчого документа стягувачу органом ДВС, приватним виконавцем без прийняття до виконання:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

З аналізу вищевказаної статті виходить, що підстава, яку зазначив державний виконавець у повідомленні про повернення виконавчого документа без виконання, передбачена п. 7 ч. 4 ст. 4 ЗУ № 1404-VIII. У зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що дії відповідача були правомірними.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 2 статті 76 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду даної адміністративної справи відповідачем доведено правомірність прийнятого рішення, що дає підстави суду дійти висновку про відмову в задоволенні позову.

Судові витрати відшкодуванню позивачеві не підлягають відповідно до норм статті 139 КАС України в зв?язку з відмовою в задоволенні позову.

Керуючись статтями 72 - 77, 139, 241 - 246, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 56002 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (вул. Адміральська, 27/1, м. Миколаїв, 54001 ідентифікаційний код 34889877) відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду 10 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст.287, 296-297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя О.М. Мельник