Постанова № 79129177, 04.01.2019, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/1069/18

Провадження № 2-а/675/20/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" січня 2019 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого – судді Трасковського С.Л., за участю секретарів – Ящука О.І., Сопронюк С.Л., позивача – ОСОБА_1, представника відповідача – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізяслав в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» про скасування постанови про поміщення до карцеру від 19.04.2018 року та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ДУ «Замкова виправна колонія (№58)», яким просив скасувати постанову про його поміщення в карцер установи від 19.04.2018 року.

Ухвалою суду від 07.05.2018 року дана позовна заява була прийнята до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче судове засідання.

Під час підготовчого провадження позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, якою він просив також стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 40000 грн.

Ухвалою від 20.06.2018 року зазначену заяву прийнято до розгляду з наданням можливості відповідачу подати відзив з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Ухвалою від 22.08.2018 року закрито підготовче провадження, а справа призначена до судового розгляду по суті.

Свої вимоги в позовній заяві, заяві про збільшення позовних вимог, відповідях на відзиви позивач мотивував тим, що він був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді поміщення до карцеру терміном на чотирнадцять діб за відмову переходити з камери №12 до камери №20. Насправді, як вказав ОСОБА_1, він не утримувався в камері №12, а 12.04.2018 року, коли на нього був складений рапорт за відмову від переходу в іншу камеру, він знаходився в камері №10. Крім того, він був цього ж дня переведений до камери №4.

Також, в порушення пункту 5 розділу XXV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, яким передбачено можливість поміщення засудженого до окремої камери на час службового розслідування, адміністрацією установи не було зараховано строк перебування в ній (камері №4) до строку відбування дисциплінарного стягнення в карцері.

Також, при поміщенні позивача до карцеру установи, йому не було проведено медичний огляд, чим порушено вимоги пункту 5 розділу XXV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Вказав, що до 12.04.2018 року перебував в камері №10 разом із засудженими ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з якими в нього виник конфлікт, а тому ними спільно було прийнято рішення про розселення по різним камерам, про що ОСОБА_1 12.04.2018 року, при переведенні в іншу камеру, повідомив працівника установи виконання покарань. При проведенні службового розслідування працівниками оперативного відділу йому не пропонувалось надати пояснення з приводу відмови від переходу в іншу камеру. При цьому звернув увагу, що в матеріалах справи наявне його письмове пояснення щодо складеного рапорту про відмову від переходу до іншої камери.

Відповідач з поданим позовом із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог не погодився та подав до суду відзиви, яким просив в задоволенні позову відмовити, так як адміністрація установи виконання покарань діяла в межах та на підставах, встановлених законом. Зокрема, відповідач вказав, що засудженні до довічного позбавлення волі відбувають покарання в окремих камерах за визначенням адміністрації установи відбування покарань, а відмова позивача від переходу з камери №12 до камери №20 є порушенням обов’язків засудженого, встановлених КВК України та Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Тобто, на думку відповідача, дисциплінарне стягнення накладено на позивача правомірно, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови та стягнення моральної шкоди.

В судовому засіданні представник відповідача позицію, викладену у відзивах, підтримав в повному обсязі, просив в позові відмовити.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, допитавши свідків, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в державній установі "Замкова виправна колонія (№58)».

Постановою про поміщення засудженого в ДІЗО, карцер установи від 19.04.2018 року позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді поміщення в карцер установи строком на 14 діб за відмову 12.04.2018 року від переходу з камери №12 до камери №20 згідно графіка.

Винесенню оскаржуваної постанови передувало складення на ім’я начальника установи 12.04.2018 року рапорту молодшим інспектором Лівінчуком М.П. та 18.04.2018 року начальником відділення ОСОБА_5, в яких зазначено про відмову ОСОБА_1 від переведення з камери №12 до камери №20 згідно графіка.

Позивач 18.04.2018 року на ім’я начальника ДУ «Замкова виправна колонія (№58)» надав письмове пояснення по факту відмови від переходу до іншої камери, в якому стверджує, що не відмовлявся від переходу до іншої камери, а був переведений з камери №12 до камери №4.

За висновком проведеного службового розслідування від 18.04.2018 року підстав для відмови ОСОБА_1 від переходу до камери №20 та невиконання ним обов’язків засудженого не встановлено, як і не встановлено наявність конфліктних ситуацій у ОСОБА_1 з іншими засудженими. Під час службового розслідування було складено акт про відмову позивача надати пояснення працівникам оперативного відділу установи, які проводили таке розслідування.

ОСОБА_1 був повідомлений 18.04.2018 року під розписку про заплановане на 19.04.2018 року засідання дисциплінарної комісії.

Довідкою про заохочення та стягнення засудженого від 18.04.2018 року підтверджується накладення на ОСОБА_1 16 дисциплінарних стягнень, 12 з яких погашено, а 4, які непогашені та не скасовані, накладено в травні, листопаді 2017 року, січні 2018 року, в тому числі він двічі поміщався до карцеру, з яких один раз (22.11.2017 року) за відмову від переведення до іншої камери.

12.08.2017 року ОСОБА_1 був повідомлений під розписку із правами та обов’язками засудженого, встановленим кримінально-виконавчим законодавством.

Медичним висновком на засудженого ОСОБА_1, виданого 19.04.2018 року, стверджується, що він за станом здоров’я міг утримуватись у карцері установи.

Згідно оскаржуваної постанови від 19.04.2018 року ОСОБА_1 був поміщений до карцеру установи о 16 год. 00 хв. 19.04.2018 року та звільнений о 16 год. 00 хв. 03.05.2018 року.

Суд вважає, що відповідач діяв в межах свої компетенції, а оскаржувана постанова винесена із дотриманням норм чинного законодавства, та не підлягає скасуванню, виходячи із наступних обставин.

Відповідно до приписів ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, в тому числі, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно положень пункту 13-1 частини 1 статті 537, пункту 1 частини 2, частини 9 статті 539 КПК України, засудженим надане право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність адміністрації установи виконання покарання до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 150 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки відбувають покарання у секторах максимального рівня безпеки виправних колоній середнього рівня безпеки та виправних колоніях максимального рівня безпеки. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених, крім тих, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.

Згідно ч.2 ст.151 КВК України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.107 КВК України, на засуджених покладено обов’язок, крім іншого, дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами, виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії. Згідно ч.4 ст.107 КВК України засудженим забороняється чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених.

За приписами пункту 1 розділу XXXIII Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року №2186/5 (які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Правила) чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки та відповідних ізольованих секторах максимального рівня безпеки. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених та осіб, узятих під варту, в окремих камерах залежно від жилої площі, психологічної сумісності проживання за визначенням адміністрації установи виконання покарань. Особи, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, мають обов’язки і користуються правами людини та громадянина, за винятком обмежень, визначених законодавством для цієї категорії засуджених, а також установлених вироком суду. На засуджених до довічного позбавлення волі у повному обсязі поширюються основні права й обов’язки засуджених до позбавлення волі, що визначені КВК України, а також цими Правилами.

Разом з тим, позивач не виконав зазначені приписи кримінально-виконавчого законодавства.

Так, в ДУ «Замкова виправна колонія (№58)» засуджені до довічного ув’язнення переводяться з камери в камеру, відповідно до затверджених графіків покамерного переміщення засуджених ізольованого сектора довічного позбавлення волі, що підтверджується копією графіку за квітень 2018 року, згідно якого, засуджені, що відбувають покарання в камері №12, в квітні 2018 року мають бути переміщенні до камери №20.

Факт відмови позивача від переходу з камери №12 в камеру №20 підтверджено і допитаними в судовому засіданні свідками:

-молодшим інспектором Лівінчуком М.П., який повідомив 12.04.2018 року засуджених, в тому числі і ОСОБА_1, які утримувались в камері №12, про переведення до камери №20, на що позивач відмовився, причин відмови ОСОБА_6 не пояснив;

-начальником відділення №6 сектору довічного ув’язнення ОСОБА_5, який відібрав пояснення в ОСОБА_1 та склав рапорт щодо відмови позивача від переходу в камеру №20 з камери №12;

-ОСОБА_7, який в квітні 2018 року обіймав посаду старшого інспектора відділу нагляду та безпеки, якому було повідомлено 12.04.2018 року молодшим інспектором про відмову ОСОБА_1 від переходу до іншої камери. Як пояснив свідок, він пересвідчувався особисто у ОСОБА_1 чи він дійсно відмовляється від переходу в іншу камеру, що той підтвердив, причин відмови не повідомив;

-начальником оперативного відділу ОСОБА_8, який підтвердив, що проводив службове розслідування по факту відмови ОСОБА_1 від переходу з камери №12 до камери №20, під час якого йому особисто ОСОБА_1 пояснення не надавав.

Відповідно показів, наданих в судовому засіданні свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вони та ОСОБА_1 відбували покарання в квітні 2018 року в одній камері, під час чого в них виник конфлікт, через який вони вирішили роз’їхатись по різним камерам. Про виникнення конфлікту засуджені не повідомляли адміністрацію установи виконання покарань. 12.04.2018 року їм молодшим інспектором було повідомлено про переведення в іншу камеру. ОСОБА_9 в цей день мав розмову із вказаним працівником установи, зміст якої свідки не чули.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були переведені до камери №20. ОСОБА_1 з ними не перейшов.

Також вказані свідки повідомили суду, що під час службового розслідування їх опитував начальник оперативного відділу виправної колонії ОСОБА_8 Про виникнення невеликого конфлікту між свідками та позивачем під час спільного відбування покарання в одній камері ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_4, але вказав, що претензій один до одного в них немає.

Крім того, свідки повідомили, що перед переведенням до камери №20, вони перебували в камері №10.

Разом з тим, до такого твердження свідків суд відноситься критично, так як перебування в квітні 2018 року позивача з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в камері №12 підтверджується показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Також твердження позивача та свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про перебування в камері №10 (до переводу в камеру №20) спростовується і згаданим вище графіком покамерного переміщення засуджених ізольованого сектора довічного позбавлення волі за квітень 2018 року, відповідно до якого засудженні, які утримуються в камері №12, переводяться до камери №20, куди і були переведені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за їх же твердженням, висловленим в судовому засіданні.

Більше того, в своєму письмовому поясненні на ім’я начальника колонії (зворотній бік а.с.19) ОСОБА_1 визнає, що 12.04.2018 року до камери №4 він був переведений саме з камери №12, а не №10.

При цьому твердження позивача про те, що перед поміщення до карцеру установи йому не проводився медичний огляд, спростовується наступними доказами.

Пунктом 5 розділу XXV Правил передбачено, що перед поміщенням засуджених у ДІЗО, карцер, ПКТ (ОК) начальник медичної частини (черговий лікар) зобов’язаний провести їх огляд. У разі неможливості тримання засудженого у ДІЗО, карцері, ПКТ (ОК) за станом здоров’я начальник медичної частини (черговий лікар) робить відмітку про переведення його до медичної частини установи виконання покарань на зворотному боці постанови.

ОСОБА_1 перед поміщенням до карцеру був оглянутий начальником медичної частини ОСОБА_10, про що свідчить медичний висновок від 19.04.2018 року (а.с.26), запис від 19.04.2018 року в журналі №7529 обліку прийому засуджених сектору довічного ув’язнення медичними працівниками установи (а.с.27-30), запис від 19.04.2018 року в журналі №7467 реєстрації амбулаторних хворих (а.с.31-33).

Що стосується посилання позивача на порушення відповідачем пункту 5 розділу XXV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, щодо не зарахування у строк дисциплінарного покарання строку перебування в одиночній камері під час службового розслідування, то слід зазначити наступне.

Відповідно до положень пункту 5 розділу XXV Правил, під час проведення службового розслідування за необхідності ізоляції порушника дозволяється тримати засудженого на загальних підставах в окремій камері до 10 діб із зарахуванням цього часу в строк тримання у ПКТ (ОК), ДІЗО та карцері. Підставою для такої ізоляції є постанова про тимчасове поміщення засудженого в окрему камеру дисциплінарного ізолятора, приміщення камерного типу (окрему камеру) або карцер установи виконання покарань на час проведення службового розслідування (додаток 32), винесена начальником установи виконання покарань. Про кожний такий випадок повідомляється прокурор.

Тобто обов’язковою передумовою для тимчасової ізоляції засудженого в окремій камері дисциплінарного ізолятора, приміщення камерного типу (окрему камеру) або карцера на час проведення службового розслідування є винесення відповідної постанови з подальшим повідомленням прокурора про такий випадок.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів винесення постанови про поміщення 12.04.2018 року на час службового розслідування ОСОБА_1 до окремої камери дисциплінарного ізолятора, приміщення камерного типу (окрема камера) або карцера установи виконання покарань, а також про повідомлення про це прокурора, як і не містять доказів того, що камера №4, до якої був переведений позивач, є дисциплінарним приміщенням.

При цьому, як зазначив представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позов, камера №4 є звичайною житловою камерою, куди був переведений позивач через його небажання переходити до камери №20. Не спростовує цього твердження і наказ начальника установи №315 від 15.09.2016 року, на який посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, так як даним наказом передбачено переведення певного переліку дисциплінарних приміщень до категорії звичайних житлових, при цьому про камеру №4 в ньому не йдеться.

Також звертає на себе увагу той факт, що в позовній заяві та письмовому поясненні на ім’я начальника установи (зворотній бік а.с.19) позивач стверджує, що був на загальних підставах переведений в камеру №4. Тобто даним твердженням він обґрунтовує свої позовні вимоги, що фактично не відмовлявся від запропонованого йому адміністрацією установи переходу в іншу камеру, якою, на його думку, була саме камера №4. Таким чином сам позивач визнає, що камера №4 не є окремою камерою дисциплінарного ізолятора, приміщенням камерного типу (окремою камерою) або карцером, а є звичайним житловим приміщенням.

Згідно ст.131-1 КВК України дисциплінарним проступком особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, є протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань, вчинене цією особою. Персонал установи виконання покарань зобов’язаний довести наявність у діях чи бездіяльності особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, усіх ознак дисциплінарного проступку. Відсутність таких ознак виключає застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення.

Частиною 1 статті 132 КВК України передбачено, що за невиконання покладених обов’язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, може бути застосовано такій захід стягнення, як поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб.

Таким чином, суд вважає, що позивач вчинив протиправне, винне діяння, що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань, за що був правомірно притягнутий до дисциплінарної відповідальності у виді поміщення до карцеру установи строком на 14 діб, враховуючи характер вчиненого правопорушення та наявність попередніх дисциплінарних стягнень, в тому числі і його поміщення до карцеру 22.11.2017 року за відмову від переведення в іншу камеру.

Враховуючи вищевикладене, постанова про накладення на позивача дисциплінарного стягнення є такою, що відповідає діючому кримінально-виконавчому законодавству України, прийнята в межах повноважень відповідача та відповідно до встановленої процедури.

Згідно зі ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та рішень, покази свідків, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволені позову щодо скасування постанови про накладення на позивача дисциплінарного стягнення від 19.04.2018 року. А тому підстави для задоволення позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди, яка є похідною, також відсутні.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що ухвалою від 07.05.2018 року при відкритті провадження у справі судом було відстрочено позивачу сплату судового збору до винесення судового рішення.

Разом з тим, відповідно до п.17 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також особи, взяті під варту, - у справах, пов’язаних із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до статті 537 Кримінального процесуального кодексу України, у разі відсутності на їхніх особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору.

Відповідно до довідки ДУ «Замкова виправна колонія (№58)» №136 від 04.06.2018 року, станом на 02.05.2018 року, тобто на дату звернення позивача до суду із даним позовом, на його особовому рахунку було 12,60 грн., що не є достатнім для сплати судового збору.

Таким чином, позивач при зверненні до суду із позовом у справі, пов’язаної із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до статті 537 Кримінального процесуального кодексу України, був звільнений від сплати судового збору в силу Закону, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст.241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (тимчасово утримується в державній установі «Київський слідчий ізолятор», м.Київ, вул.Дегтярівська, 13) до державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» (Хмельницька область, м.Ізяслав, вул.Гагаріна, 2, код ЄДРПОУ - 08564771) про скасування постанови про поміщення до карцеру від 19.04.2018 року та стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через суд першої інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11.01.2019 року.

Суддя: С.Л.Трасковський