Рішення № 79122119, 10.01.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2019 року Чернігів Справа № 620/3639/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Баргаміної Н.М.,

при секретарі Вершняк Л.Л.,

за участю представника відповідача Лілейко С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_2 до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності щодо не виплати вихідної допомоги при звільненні та стягнення з відповідача одноразової (вихідної) грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні повні чотирнадцять календарних років служби; стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 31.07.2018 по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на день звільнення зі служби в поліції йому не була виплачена відповідачем одноразова грошова допомога, яка передбачена частиною другою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з підстав не набуття права на отримання пенсії. Вважає, що його права були порушені відповідачем, оскільки законодавець не ставить в залежність отримання працівником одноразової грошової допомоги при звільненні з Національної поліції України від досягнення пенсійного віку, а єдиною значимою обставиною для отримання такої виплати є наявність вислуги 10 і більше років. Також вважає, що має право на середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення під час звільнення.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що однією з обов'язкових умов виплати одноразової грошової допомоги при звільненні є наявність права особи на пенсію, а тому оскільки позивач не набув права на отримання пенсії та звільнений за власним бажанням, він не має права на виплату одноразової грошової допомоги. Вказує, що позивачу були виплачені в строк всі належні суми, а тому виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є необґрунтованою.

Позивачем було подано відповідь на відзив, в якому вказав, що одноразова грошова допомога при звільненні є складовою додаткового грошового забезпечення, а тому має бути виплачена в день звільнення.

Відповідачем були подані заперечення на відповідь на відзив, в яких повторно вказав, що особи, звільнені зі служби за власним бажанням без права на пенсію, не мають права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вислухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_2 з 19.05.2003 по 14.11.2004 проходив службу в Збройних Силах України, з 15.11.2004 по 06.11.2015 працював в органах внутрішніх справ, з 07.11.2015 проходив службу в Національній поліції України (а.с. 7-9).

31.07.2018 наказом т.в.о. начальника Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві № 120 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 15).

Станом на день звільнення стаж служби в поліції складає 14 років 02 місяців 12 днів.

06.08.2018 позивач звернувся до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві з приводу невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а.с. 64).

20.08.2018 листом за № 1169/43/46/02-2018 Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві відмовило позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, пославшись на те, що відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» однією з обов'язкових умов виплати одноразової грошової допомоги є наявність права на призначення пенсії на підставі вказаного Закону, а оскільки позивач не набув права на пенсію, він не має права на отримання цієї допомоги (а.с. 14).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Абзацом 4 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Наведені положення пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 не пов'язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям права на пенсію.

У частині другій статті 9 Закону прямо зазначено, що право на цю допомогу мають особи при звільненні за власним бажанням та при умові вислуги 10 років і більше.

Словосполучення «які мають право на пенсію за цим Законом», яке використано у частині другій статті 9 Закону, не пов'язує виплату одноразової грошової допомоги з призначенням пенсії, а лише обмежує розповсюдження цієї соціальної гарантії на тих осіб, які зазначені у статті 1-2 Закону та взагалі мають право на набуття такої пенсії.

Не набуття права на пенсію осіб, визначених в частині другій статті 9 Закону, не може нівелювати їх право на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності 10 років вислуги.

Оскільки позивач був лейтенантом поліції, тобто особою, визначеною у статті 1-2 Закону, має вислугу більше 10 років та звільнився за власним бажанням, він має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а тому позовні в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову (вихідну) грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні повні чотирнадцять календарних років служби.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 31.07.2018 по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

При цьому, суд звертає увагу, що Законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про Національну поліцію», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, зокрема, в Національній поліції України, не врегульовані питання порушення роботодавцем, у даному випадку Управлінням поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Також дане питання не врегульовано й іншими нормативними актами.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з 31.07.2015 зі служби в поліції, тоді як, фактичний розрахунок (виплату одноразової грошової допомоги) не проведено, оскільки відповідач закон розумів так, що позивач не має права на виплату одноразової грошової допомоги.

Однак, позивач, вважаючи його права порушеними, звернувся до суду з даним позовом про виплату вихідної допомоги при звільненні.

Частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбаченого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, яка, в силу положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві (вул. В. Чумака, 8-А, м. Київ, 03065 код ЄДРПОУ 40109105) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві щодо не виплати ОСОБА_2 вихідної допомоги при звільненні.

Зобов'язати Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову (вихідну) грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні повні чотирнадцять календарних років служби.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11.01.2019.

Суддя Н.М. Баргаміна