Рішення № 79121885, 11.01.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/4059/18

РІШЕННЯ

іменем України

11 січня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в якому просить визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії на підставі ст.42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, починаючи з 07.10.2009 з урахуванням усіх перерахунків та індексації пенсії, які були проведені за весь час, починаючи з 07 жовтня 2009 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11 жовтня 1988 року ОСОБА_1, громадянину України ІНФОРМАЦІЯ_1 було по життєво призначено пенсію за віком.

З 1990 року, у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання в Державу Ізраїль, по життєва державна пенсія позивачу була зупинена і до цього часу не виплачується.

Відповідно до ст. 25 Угоди укладеної між Україною та Державою Ізраїль, а також у зв'язку, з прийнятим Конституційним судом України рішенням від 07.10.2009, за №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач звернувся з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про поновлення йому виплати раніше призначеної по життєво пенсії за віком, однак отримав відмову у поновленні виплати такої пенсії.

Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його права на отримання пенсії за віком, в зв'язку із чим звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.12.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Від представника відповідача на адресу суду 03.01.2019 надійшов відзив в якому останній зазначає, що позивач з 1988 року перебував на обліку у відділі соціального забезпечення Хмельницької міської Ради народних депутатів та отримував пенсію за віком. Виплата пенсії була припинена в зв'язку з виїздом позивача на постійне місце проживання до Держави Ізраїль.

Просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 був громадянином СРСР згідно паспорта серії НОМЕР_1 виданого 23.11.1977.

Позивач 11.10.1988 звернувся до комісії при виконкомі Хмельницької районної (міської) Ради народних депутатів з заявою про призначення йому пенсії та надав трудову книжку, виписку з трудової книжки та документи про заробіток.

Відповідно до протоколу комісії при виконкомі Хмельницької районної (міської) Ради народних депутатів №2/392 позивачу призначено пенсію з 11.10.1988.

Позивач у 1990 році виїхав на постійне місце проживання до країни Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік, що підтверджується заявою від 02.11.1990 про виплату позивачу пенсії за 6 місяців та випискою з реєстру населення від 21.11.1990.

Однак у зв'язку із виїздом позивача за кордон по життєва державна пенсія останньому була зупинена та не виплачується станом на день розгляду адміністративної справи.

В зв'язку із цим позивач 25.09.2018 на підставі прийнятого Конституційним судом України рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" звернувся з заявою до відповідача про поновлення виплати ОСОБА_1 раніше призначеної по життєво пенсії за віком.

Головним управлінням пенсійного фонду України в Хмельницькій області 02.10.2018 представнику позивача за дорученням надіслано письмову відповідь, згідно якої позивачу у відновленні виплати раніше призначеної по життєво пенсії за віком було відмовлено та запропонована в разі незгоди звернутися за захистом своїх прав до суду.

Таку відмову відповідач обґрунтовує тим, що міжнародний договір між Україною та Державою Ізраїль в сфері соціального забезпечення громадян не ратифіковано та постійним місцем проживання ОСОБА_1 є Держава Ізраїль, про що свідчить надісланий паспорт особи громадянина Ізраїль, та відсутні документи про постійне місце реєстрації на території України, права на відновлення раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 не має.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач вважає дії посадових осіб пенсійного фонду протиправними та у зв'язку із цим звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закону №1058-VI), виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 51 Закону №1058-IV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону №1058-ІV втратили чинність з 07.10.2009, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009.

Вищевказаним рішення визначено, що безумовно громадяни України мають право на виплату призначеної пенсії проживаючи на території інших країн в тому числі такій як Ізраїль.

Однак, суд звертає увагу позивача, що рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, поширюється лише на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року.

При цьому, як встановлено з матеріалів справи, позивач виїхав до країни Ізраїль на постійне місце проживання 21.11.1990, тобто до прийняття Акту про незалежність України, а оскільки позивач виїхав до Ізраїлю 21.11.1990 та станом на 24.08.1991 не перебував на території України, а отже на час виїзду за кордон позивач громадянства України не набув, а тому не є громадянином України.

Положеннями статті 8 Закону 1058-IV передбачене право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Відповідно до положень вказаної статті, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей. Крім того, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 47 Закону № 1058 передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою ст. 49 Закону № 1058 встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою ст. 35 та ст. 46 цього Закону.

Пунктом 2.9 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженому постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. № 22-1, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 встановлено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 12 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI від 20.11.2012 року до переліку документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України входять: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України.

При цьому, відповідно до п. 1 Положення "Про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26 червня 1992 року визначається, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон або дипломатичний і службовий паспорти, посвідчення особи моряка і проїзний документ дитини. Ці документи виготовляються і оформляються відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України на підставі рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (IKAO, Doc. N 9303).

Водночас, згідно положенням статті 3 Закону України "Про громадянство України" № 2235-III від 18 січня 2001 року громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

При цьому, як стверджує відповідач та встановлено судом, що представником позивача при подачі заяви до ГУ ПФУ у Хмельницькій області про поновлення виплати пенсії позивачу була надана копія паспорта громадянина Держави Ізраїль для виїзду за кордон тип НОМЕР_2 який був виданий на ім'я ОСОБА_1 26.11.2013 та дійсний до 25.11.2023, що також зазначено в довіреності на представництво інтересів позивача від 27.08.2018, яку завірено приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняком В.І.

Як вказує відповідач у відзиві, при зверненні за поновленням виплати пенсії паспорт громадянина України на ім'я позивача не надавався.

Отже, виходячи з вищевикладеного, у Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області були відсутні підстави для поновлення виплати пенсії позивачу, оскільки останній не надав доказів приналежності його до громадянства України.

Вказана правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.04.2013 (справа № №К/9991/78993/12) та від 03.03.2016 (справа № К/800/14608/13).

Враховуючи те, що позивач станом на 24.08.1991 не перебував на території України, на час звернення до відповідача (25.09.2018) з заявою про поновлення виплати пенсії не являвся громадянином України та не мав паспорта громадянина України, враховуючи вимоги Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд дійшов висновку, що позивач не є громадянином України, а отже, право на отримання чи поновлення пенсії як громадянина України у нього відсутнє.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем при поданні заяви про поновлення виплати пенсії в супереч вимогам чинного законодавства України не було надано відповідачу належного документу, що посвідчує громадянство України, та як підтверджується матеріалами справи та положень законодавства України, наданий позивачем паспорт громадянина Держави Ізраїль для виїзду за кордон не встановлює за останнім правовий статус громадянина України.

Таким чином, за сукупністю наведених обставин та виходячи з системного аналізу вищезазначених норм чинного законодавства України, що регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи те, що позивачу відмовлено в задоволення позову, відповідно до ст.139 КАС України відсутні підстави для його розподілу.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 , паспорт тип НОМЕР_2 від 26.11.2013 - Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , ідентифікаційний код - 21318350)

Головуючий суддя О.П. Шевчук