Ухвала суду № 79121141, 08.01.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5445/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2019 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

за участю секретаря: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: ОСОБА_1 (представник за ордером та угодою)

відповідачі:

Головне управління

Державної міграційної служби

України в Одеській області: Погожий Д.В. (представник за довіреністю)

Департамент надання

адміністративних послуг

Одеської міської ради: Шевчук А.О. (представник за довіреністю)

третя особа: не з'явилась

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі клопотання представника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про закриття провадження у справі,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_4, що діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Служба у справах дітей Одеської міської ради, в якій позивач просить:

визнати неправомірними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65000, Одеська область, м. Одеса, вул. Преображенська, 44; код ЄДРПОУ 37811384) стосовно зняття з реєстрації неповнолітньої доньки - ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_4.);

поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_4.) за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою від 08.11.2018р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись одноособово суддею Самойлюк Г.П. в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін); встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; встановлено третій особі, які не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, п'ятиденний строк з дня отримання позову/відзиву для подання письмових пояснень щодо позову або відзиву; встановлено учасникам справи п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань; призначено судове засідання по справі на 04.12.2018 р. о 14 год. 30 хв.

Ухвалою суду від 04.12.2018 р., яка занесена до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі в якості співвідповідача Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради; відкладено судове засідання на 08.01.2019 р. 12 год. 00 хв.

Представник Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області заявив клопотання про закриття провадження у справі, в зв'язку з тим, що спірним правовідносинам передує невирішений спір про право та, враховуючи правову позицію висловлену в постановах Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №337/2535/2017, від 13.06.2018р. у справі №500/6325/17 щодо юрисдикції відповідних спорів.

Представники позивача та Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради залишили вирішення даного клопотання на розсуд суду.

Служба у справах дітей Одеської міської ради до судового засідання явку представника не забезпечила, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином та завчасно.

За приписами ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши клопотання про закриття провадження у справі, заслухавши думку учасників справи, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю, з таких підстав.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ст.3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно п.1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За приписами ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п. 7 ч.1 ст.4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим засадам.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб'єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Однак, оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного майна має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач оскаржує дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області стосовно зняття з реєстрації неповнолітньої дочки ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_4.).

Згідно довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради №40930 від 13.04.2018р. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зняті з обліку 22.12.2015р. за рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02.07.2015р. у справі № 520/4209/15-ц, реєстрації не мають.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що він разом з членами своєї сім'ї (дружина - ОСОБА_7, 1981 р.н. та малолітня донька ОСОБА_5, 2006 р.н.) проживає за адресою: АДРЕСА_1.

Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 знаходився на балансі комунального підприємства «Домоволодіння №18».

Відповідно до рішення Одеської міської ради № 310-VII від 03.02.2016р. «Про припинення комунального підприємства «Домоуправління № 18» шляхом ліквідації», припинено КП «Домоуправління № 18» шляхом ліквідації, призначено ліквідатора.

Відповідно до акту приймання-передачі від 01.04.2016р. житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, вказаний будинок було знято з балансу КП «Домоуправління № 18 та прийнято на баланс КП ЖКС «Черьомушки».

Позивач зазначив, що згідно листа Департаменту міського господарства Одеської міської ради №м-254 від 22.04.2014р. зазначений орган, як орган приватизації, надав дозвіл на укладення договору найму з подальшим оформленням документів, які є підставою для приватизації кімнат АДРЕСА_1, згідно рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №324 від 15.08.2013р. «Про впорядкування діяльності комунального підприємств «Домоуправління №18» зі змінами та підтверджує, що гр. ОСОБА_4 проживає за вказаною адресою зі своєю родиною у складі 3 осіб.

На підставі листа Департаменту міського господарства Одеської міської ради позивачем укладено з Комунальним підприємством «Домоуправління №18» договір найму житлового приміщення №316 від 24.04.2014р., відповідно до якого йому надається у користування житловеприміщення за адресою: АДРЕСА_1.

16.05.2014р. зареєстровано місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1. що підтверджується відміткою на 12 сторінці паспорта громадянина України НОМЕР_1, виданого Любашівським РВ ГУ МВС України в Одеській області.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів позовної заяви, 24.04.2014р. між комунальним підприємством «Домоуправління» (наймодавець) та ОСОБА_4 (наймач) було укладено договір найму житлового приміщення від 24.04.2014р., за умовами якого наймодавець надав наймачу в користування житлове приміщення, придатне для постійного проживання у ньому за плату. Згідно цього договору передано житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Пунктом 1.4 договору визначалось, що громадяни, які постійно мешкають спільно з наймачем мають рівні права щодо користування приміщенням.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 02.07.2015р. у справі №520/4209/15-ц позов Одеської міської ради задоволено, визнано недійсним договір найму житлового приміщення № 316 від 24.04.2014р.; знято ОСОБА_4 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач, вважаючи рішення таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права, оскаржив його до Апеляційного суду Одеської області.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18.06.2018р. поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 02.07.2015р. та відкрито апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_4

Позивач акцентує увагу, що рішення про виселення щодо його неповнолітньої доньки ОСОБА_5 не приймалось, а рішення Київського районного суду міста Одеси від 02.07.2015р. у справі №520/4209/15-ц не набрало законної сили, відтак зняття з обліку його неповнолітньої доньки є неправомірним.

Аналіз встановлених обставин свідчить, що на даний час існує спір про право користування жилим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з правом реєстрації місця проживання.

Відповідно до ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Суд враховує, що згідно ч.4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Згідно ч. 4 ст. 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

У свою чергу, відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010р.

У частині 3 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За правилами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Кодекс адміністративного судочинства України містить визначення терміну "публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

З матеріалів справи встановлено, що спірні правовідносини стосуються користування жилим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У даній справі позивач оскаржує дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області стосовно зняття з реєстрації неповнолітньої доньки - ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_4.) та просить поновити реєстрацію її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, у вказаному жилому приміщенні. Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на вказане нежитлове приміщення, вимоги ж до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області є похідними від них.

Таким чином, враховуючи, що спір має приватноправовий характер та спірним правовідносинам у даній справі передує невирішений спір про право цивільне, дана справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України.

Слід зазначити, що аналогічна правова позиція щодо юрисдикції відповідних спорів висловлена в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №337/2535/2017 (провадження №14-130цс18).

За приписми ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

У п. 24 рішення в справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі "Занд проти Австрії" від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…) 2. З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Згідно ст.239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п.1 ч.1 ст.238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 238, ст.ст. 243, 248, 295, 297 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання представника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про закриття провадження у справі, - задовольнити.

Закрити провадження у справі № 420/5445/18 за позовною заявою ОСОБА_4, що діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Служба у справах дітей Одеської міської ради про визнання неправомірними дій стосовно зняття з реєстрації неповнолітньої доньки ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_4.), поновлення реєстрації місця проживання.

Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч.2 ст. 239 КАС України).

Роз'яснити позивачу, що даний спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України, та може бути оскаржена у відповідності до ст.ст. 295, 297 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 11.01.2019 р.

Суддя Г.П. Самойлюк

.