Рішення № 79120529, 11.01.2019, Луганський окружний адміністративний суд

11.5

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 січня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 826/6824/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Пляшкової К.О.

за участю

секретаря судового засідання: Моспанюк Є.С.,

представників

позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 18.10.2018 № 4, посвідчення адвоката України від 24.12.2018 № 000199),

відповідачів: не прибули,

третьої особи: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецький завод хімічного нестандартизованого обладнання» до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_2 управління Державної Казначейської служби України у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Головне управління ДФС у м. Києві, про визнання протиправними та скасування постанов, зобов’язання зняти арешти,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 27 квітня 2018 року надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецький завод хімічного нестандартизованого обладнання» (далі – позивач, ТОВ «СЗНХО») до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції у місті Києві (далі – Печерський РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві) про визнання протиправними та скасування постанов, зобов’язання вчинити дії, стягнення коштів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2018 справу № 826/6824/18 передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду (арк. спр. 50-51).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 позовну заяву ТОВ «СЗХНО» залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (арк. спр. 66-67).

12 жовтня 2018 року до суду позивачем надано уточнені адміністративні позови від 11.10.2018 № 2356 та № 2357 (арк. спр. 70-78, 93-100).

В уточненому адміністративному позові від 11.10.2018 № 2357, що надійшов до суду за вх. № 26449/2018 (арк. спр. 93-100), відповідачами визначено Печерський РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, Головне управління Державної Казначейської служби України у м. Києві (далі – ГУ ДКСУ у м. Києві) та заявлено такі вимоги:

1) визнати протиправними та скасувати постанови Печерського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 16.04.2018 про відкриття виконавчого провадження № 56199579; від 16.04.2018 про арешт майна боржника у межах виконавчого провадження № 56199579; від 16.04.2018 про арешт коштів боржника у межах виконавчого провадження № 56199579: від 19.04.2018 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у межах виконавчого провадження № 56199579;

2) зобов'язати Печерський РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві:

- зняти арешти, накладені постановами від 16.04.2018 про арешт майна боржника, а також про арешт коштів боржника, що містяться на рахунках ТОВ «СЗХНО»;

- винести у встановленому порядку відповідні постанови про зняття арештів з майна та коштів ТОВ «СЗХНО»; постанови про зняття арештів з коштів у строк, визначений законодавством, направити до банківських установ;

- внести у встановленому порядку відомості про зняття арештів, накладених постановами від 16.04.2018 в межах виконавчого провадження № 56199579, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна;

3) стягнути з державного бюджету на користь ТОВ «СЗХНО» неправомірно стягнуті кошти у розмірі 270767,38 грн.

В обґрунтування уточнених вимог позивачем зазначено, що Печерським РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві безпідставно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 16.04.2018 № 56199579 з виконання вимоги ГУ ДФС у м. Києві від 12.01.2018 № Ю-25476-17 У про стягнення з ТОВ «СЗНХО» заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені у загальному розмірі 2673658,49 грн, оскільки вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає вимогам до виконавчого документа, визначеним статтею 4 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404-VIII). Так, у вимозі про сплату боргу всупереч вимог статті 4 Закону № 1404-VIII вказано: скорочене найменування стягувача; строк пред’явлення виконавчого документа – протягом року з дати набрання чинності вимогою про сплату боргу; конкретна дата набрання вимогою законної сили, визначити яку заздалегідь неможливо; відсутній ідентифікаційний код стягувача. Враховуючи, що вимога про сплату боргу не відповідає вимогам до виконавчого документа, Печерський РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві мав повернути ГУ ДФС у м. Києві вимогу без прийняття її до виконання.

Як наслідок протиправності постанови про відкриття виконавчого провадження, є протиправність постанов про арешт коштів та майна боржника.

Крім того, на дату винесення постанови про накладення арешту на кошти та майно боржника була відсутня постанова про стягнення витрат виконавчого провадження, що є порушенням пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.

При примусовому виконанні вимоги про сплату боргу на рахунок Печерського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві надійшли кошти, що належать ТОВ «СЗНХО», у розмірі 2944425,87 грн, що перевищує розмір суми, в межах якої накладено арешт, на 3050,54 грн. Враховуючи суму недоїмки – 2673658,49 грн, позивач вважає, що поверненню позивачу підлягають кошти у сумі 270767,00 грн, у тому числі: 267365,84 грн – виконавчий збір, 351,00 грн – витрати виконавчого провадження, 3050,54 грн – зайво стягнуті кошти.

Оскільки постанови про відкриття спірного провадження та накладення арештів на майно та кошти ТОВ «СЗНХО» є неправомірними та підлягають скасуванню, кошти у розмірі 270767,38 грн також було стягнуто незаконно, а отже вони підлягають поверненню на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 17.10.2018 адміністративний позов повернуто ТОВ «СЗНХО» (арк. спр. 133-135).

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 скасовано ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 17.10.2018, справу направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду (арк. спр. 200-202).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02.01.2018 прийнято позовну заяву (з урахуванням уточненого позову від 11.10.2018 № 2357) до розгляду та відкрито провадження у справі; визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено цей строк; задоволено клопотання позивача про витребування доказів; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління ДФС у м. Києві (далі – ГУ ДФС у м. Києві) (арк. спр. 204-206).

Представник позивача у вступному слові підтримала позовні вимоги у повному обсязі, вважає, що вони підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники Печерського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві та ГУ ДКСУ у м. Києві у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, правом подати відзив на позовну заяву не скористалися (арк. спр. 216, 218).

Представник ГУ ДФС у м. Києві у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, правом подати пояснення щодо позову не скористався (арк. спр. 217).

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ГУ ДФС у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.01.2018 № Ю-25476-17 У, якою визначено, що ТОВ «СЗНХО» має заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені у сумі 2673658,49 грн, у тому числі: недоїмка – 2461245,77 грн, штраф – 87793,12 грн, пеня – 124619,60 грн (арк. спр. 103).

Зазначену вимогу про сплату боргу разом із заявою про відкриття виконавчого провадження від 13.04.2018 № 14320/9/26-15-17-04-20 направлено на примусове виконання до Печерського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві та отримано останнім 16.04.2018 за вх. № 5361, що підтверджено відбитком штампу вхідної кореспонденції (арк. спр. 104-105).

Постановою старшого державного виконавця Печерського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 16.04.2018 відкрито виконавче провадження № 56199579 з виконання вимоги № Ю-25476-17 У, виданої 12.01.2018 ГУ ДФС у м. Києві про стягнення з ТОВ «СЗНХО» на користь ГУ ДФС у м. Києві суми у розмірі 2673658,49 грн. У пункті 3 цієї постанови зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 267365,84 грн (арк. спр. 106).

Також, 16.04.2018 у виконавчому провадженні № 56199579 державним виконавцем винесено постанови про арешт майна боржника (арк. спр. 107) та про арешт коштів боржника (арк. спр. 108), згідно з якими накладено арешт на все майно, що належить ТОВ «СЗНХО», та накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках ТОВ «СЗНХО», у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження – 2941024,33 грн.

Крім того, постановою старшого державного виконавця від 19.04.2018 стягнуто з ТОВ «СЗНХО» витрати на проведення виконавчих дій у сумі 300,00 грн (арк. спр. 171).

Згідно з розпорядженням державного виконавця від 18.04.2018 № 56199579 грошові кошти у сумі 2941375,33 грн, що надійшли 17.04.2018, 66,33 грн, що надійшли 17.04.2018, 117,89 грн, що надійшли 17.04.2018, 2866,32 грн, що надійшли 17.04.2018 на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № Ю-25476-17 У, виданого ГУ ДФС у м. Києві, про стягнення грошових коштів з ТОВ «СЗНХО», перераховані: 2673658,49 грн на користь ГУ ДФС у м. Києві; 267365,84 грн виконавчого збору; 51,00 грн витрат виконавчого провадження; 300,00 грн витрат виконавчого провадження (арк. спр. 112).

Постановою державного виконавця від 19.04.2018 знято арешт з коштів боржника (арк. спр. 219).

Також, 19.04.2018 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 56199579 у зв’язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. У пункті 2 цієї постанови вказано про припинення чинності арешту майна боржника, накладеного відповідно до постанови Печерського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 16.04.2018 ВП № 56199579, та скасування інших заходів примусового виконання рішення (арк. спр. 220).

Вищеописаний хід виконавчого провадження № 56199579 підтверджений також Інформацією про виконавче провадження, отриманою з Автоматизованої системи виконавчого провадження (арк. спр. 221-222).

Як повідомила представник позивача, кошти у сумі 3050,54 грн, що залишилися після розподілу коштів за розпорядженням державного виконавця від 18.04.2018 № 56199579, після закінчення виконавчого провадження були повернуті ТОВ «СЗНХО».

З позовної заяви (уточненої позовної заяви) судом встановлено, що спірним є питання правомірності винесення державним виконавцем Печерського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві постанови про відкриття виконавчого провадження № 56199579 за виконавчим документом, який, на думку позивача, не відповідає вимогам виконавчого документа, визначеним Законом № 1404-VIII. Всі інші вимоги позивача є похідними від вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги позивача, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464-VI).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною четвертою статті 25 Закону № 2464-VI визначено, що:

- орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (абзац перший);

- вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом (абзац третій);

- платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (абзац четвертий);

- у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац п’ятий);

- у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки (абзац десятий).

Згідно з частиною п’ятою статті 25 Закону № 2464-VI вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди (пункт 5); рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами (пункт 7).

За правилами частини першої статті 4 Закону України № 1404-VІІІ у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.

Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку (частина третя статті 4 Закону № 1404-VІІІ).

Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Статтею 26 Закону № 1404-VIII визначено початок примусового виконання рішення, зокрема:

- виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої);

- виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов’язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частина п’ята);

- у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону (частина сьома).

Статтею 27 Закону № 1404-VIII визначено засади справляння виконавчого збору, зокрема:

- виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (частина перша);

- виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга);

- державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби (частина четверта).

Згідно з частиною першою статті 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Відповідно до частини другої, третьої статті 42 Закону № 1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1404-VIII розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:

1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;

2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;

3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів);

4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Частиною першою статті 47 Закону № 1404-VIII визначено, що грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

Грошові суми, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики (частина четверта статті 47 Закону № 1404-VIII).

Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам) (частина шоста статті 47 Закону № 1404-VIII).

Частинами першою, другою та третьою статті 56 Закону № 1404-VIII визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – Інструкція № 449), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, пунктом 4 розділу VI якої визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З вищевикладених правових норм слідує, що вимога про сплату боргу, яка є виконавчим документом згідно з частиною четвертою статті 25 Закону № 2464-VI, має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим частиною першою статті 4 Закону № 1404-VIII.

Разом з тим, абзацом першим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI, який є спеціальним законом у відносинах, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску, визначено, що форма вимоги про сплату боргу встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Таким чином суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу першочергово має відповідати формі вимоги, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України та є додатком 6 до Інструкції № 449, а потім (субсидіарно) вимогам частини першої статті 4 Закону № 1404-VIII.

Вивченням форми вимоги про сплату боргу, яка є додатком 6 до Інструкції № 449, у редакції, яка була чинною на час формування вимоги від 12.01.2018 № Ю-25476-17 У та направлення її на виконання до Печерського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, встановлено, що у вимозі має зазначатися, зокрема: найменування відповідного органу доходів і зборів, його місцезнаходження; дата та номер вимоги про сплату боргу; найменування юридичної особи, код за ЄДРПОУ юридичної особи та її місцезнаходження, рахунки в установах банків; розмір заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені; дата набрання чинності вимогою про сплату боргу; підпис, ініціали та прізвище керівника відповідного органу доходів і зборів; проставлення печатки відповідного органу доходів і зборів.

Відповідно, судом встановлено, що формою вимоги про сплату боргу, затвердженою Інструкцією № 449, яка є додатком 6 до цієї Інструкції, не вимагається зазначення у вимозі про сплату боргу саме повного найменування відповідного органу доходів і зборів (стягувача), а також проставлення його ідентифікаційного номера.

Також, слід зазначити, що пункт 4 форми вимоги є незмінним та був затверджений у такому змісті: «У разі несплати суми боргу, зазначеної у пункті 1 цієї вимоги, ця вимога передається до органу державної виконавчої служби або до органів Казначейства для стягнення в примусовому порядку протягом року з дати, зазначеної у пункті 5 цієї вимоги». Цей пункт зазнав змін тільки у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469 «Про внесення змін до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.05.2018 № 645/32097.

Дослідженням вимоги про сплату боргу від 12.01.2018 № Ю-25476-17 У (арк. спр. 103) встановлено, що у ній, зокрема вказано: найменування відповідного органу доходів і зборів «ГУ ДФС у м. Києві»; строк пред’явлення до виконання «У разі несплати суми боргу, зазначеної у пункті 1 цієї вимоги, ця вимога передається до органу державної виконавчої служби або до органів Казначейства для стягнення в примусовому порядку протягом року з дати, зазначеної у пункті 5 цієї вимоги»; дата набрання чинності вимогою про сплату боргу «12.04.2018».

Суд вважає за необхідне зауважити, що скорочене найменування органу доходів і зборів, зазначене у вимозі про сплату боргу від 12.01.2018 № Ю-25476-17 У, у повній мірі відповідає скороченому найменуванню, вказаному у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.12.2018 № НОМЕР_1 (арк. спр. 213).

З огляду на вищевикладене судом встановлено, що ГУ ДФС у м. Києві станом на 12.04.2018 сформовано вимогу про сплату боргу від 12.01.2018 № Ю-25476-17 У із дотриманням вимог Інструкції № 449, відповідно й Закону № 2464-VI, та у державного виконавця Печерського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві були відсутні правові підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без виконання.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що підпис уповноваженої особи ГУ ДФС у м. Києві скріплений печаткою цього органу доходів і зборів, на якій зазначено повне найменування органу та його ідентифікаційний код.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що незважаючи на вказаний у вимозі від 12.01.2018 № Ю-25476-17 У строк пред’явлення її до виконання – протягом року з дати, зазначеної у пункті 5 цієї вимоги, зазначену вимогу передано на виконання до Печерського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві із дотриманням строку, визначеного статтею 12 Закону № 1404-VIII – протягом трьох місяців з наступного дня після набрання вимогою законної сили.

Що стосується тверджень позивача щодо неможливості заздалегідь (під час формування вимоги про сплату боргу) визначити дату набрання вимогою законної сили, то суд вважає їх також необґрунтованими, з огляду на те, що за правилами, визначеними розділом VI Інструкції № 449, дата набрання вимогою чинності заздалегідь не визначається, а включається до вимоги про сплату боргу під час її формування для надіслання до органів державної виконавчої служби, за даними корінця вимоги, надісланої платнику єдиного внеску, щодо дати надіслання (вручення) вимоги, а також після закінчення процедури узгодження такої вимоги. Проставлення у вимозі літери «У» свідчить про узгодженість вимоги про сплату боргу.

Більш того, позивачем суду не надано жодних доказів на спростування обставин того, що вимога про сплату боргу від 12.01.2018 № Ю-25476-17 У набрала чинності 12.04.2018.

Представник позивача не змогла повідомити суду відомості щодо дати отримання позивачем вимоги про сплату боргу від 12.01.2018 № Ю-25476-17 У, лише зазначила, що вказана вимога в адміністративному та судовому порядках не оскаржувалася та є узгодженою.

За таких обставин твердження ТОВ «СЗНХО» щодо невідповідності вимоги про сплату боргу від 12.01.2018 № Ю-25476-17 У вимогам, встановленим для виконавчого документа, є безпідставними та відхиляються судом.

Твердження позивача, що арешт на майно та кошти боржника мав накладатися державним виконавцем без врахування витрат виконавчого провадження, оскільки на час винесення постанов про арешт була відсутня постанова державного виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження, суперечать положенням частини сьомої статті 26 та частини третьої статті 56 Закону № 1404-VIII, та відхиляються судом як безпідставні.

Більш того, твердження позивача, що, у разі накладення арешту з урахуванням витрат виконавчого провадження, винесенню постанови про арешт має передувати винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження є нічим іншим, ніж припущенням, оскільки Закон № 1404-VIII таких вимог не містить.

Навпаки, положеннями Закону № 1404-VIII визначено невідкладність вжиття державним виконавцем заходів для забезпечення реального виконання рішення - під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Положення пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, якими визначено, що витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження, на які посилається позивач в обґрунтування своїх тверджень щодо протиправності постанов про накладення арешту на майно (кошти) боржника, жодним чином не підтверджують такі твердження позивача, оскільки стосуються процедури стягнення коштів з боржника, а не процедури вжиття заходів для забезпечення реального виконання рішення, до яких віднесено накладення арешту на кошти та майно боржника.

Також, згідно з інформацією про виконавче провадження такі заходи забезпечення реального виконання рішення, як накладення арешту на кошти та майно боржника ТОВ «СЗНХО», на час розгляду адміністративної справи вже скасовані за постановами державного виконавця Печерського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві про зняття арешту з коштів (арк. спр. 219) та про закінчення виконавчого провадження (арк. спр. 220).

Відповідно на час звернення позивача до суду з позовом, а також на час розгляду та вирішення справи вже відсутні підстави для зобов’язання державного виконавця Печерського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві вжити заходів для зняття арешту з коштів та майна ТОВ «СЗНХО», накладеного постановами від 16.04.2018.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Позивачем суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов’язаний оцінити, виконуючи свої зобов’язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, зважаючи на все вищевикладене, суд дійшов висновку, що постанова державного виконавця Печерського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві про відкриття виконавчого провадження від 16.04.2018 ВП № 56199579 відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.

Всі інші вимоги позивача є похідними від вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, задоволення яких залежить від задоволення такої вимоги. Відповідно у їх задоволенні слід також відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що за приписами статті 139 КАС України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецький завод хімічного нестандартизованого обладнання» (місцезнаходження: 93403, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Пивоварова, будинок 5-Д6/1, код за ЄДРПОУ 04643841) до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції у місті Києві (місцезнаходження: 01011, місто Київ, Печерський район, вулиця Різницька, будинок 11-Б, код за ЄДРПОУ 34979022), ОСОБА_2 управління Державної Казначейської служби України у м. Києві (місцезнаходження: 01601, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Терещенківська, будинок 11-А, код за ЄДРПОУ 37993783), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Головне управління ДФС у м. Києві (місцезнаходження: 04655, місто Київ, Шевченківський район, будинок 33/19, код за ЄДРПОУ 39439980), про визнання протиправними та скасування постанов, зобов’язання зняти арешти відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_3