Рішення № 79120422, 26.12.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 грудня 2018 року 15:47Справа № 0840/2999/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Гавриленко А.О.

та представників:

позивача Колодія А.О.

відповідача Комісаренко О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Комунального підприємства «Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів»

до Головного управління Держпраці у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

25 липня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Комунального підприємства «Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів» (далі - позивач, КП «ЕЛУАШ») до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ Держпраці), в якому позивач просив суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача №ЗП1001/565/АВ/П/ТД-ФС від 17.07.2018 про накладення уповноваженими особами на позивача штрафу в розмірі 111690 грн.

Ухвалою суду від 30.07.2018 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. В межах встановленого строку позивачем усунені недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 03.09.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 03.10.2018.

03 жовтня 2018 року підготовче засідання відкладено до 24.10.2018.

Ухвалою суду від 24.10.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, а підготовче засідання відкладено на 27.11.2018.

27.11.2018 судом закрито підготовче провадження у справі, розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву в розгляді справи до 26.12.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем неправомірно та безпідставно прийнято оскаржувану постанову. Вказує, що відповідач дійшов помилкових висновків про порушення КП «ЕЛУАШ» приписів частини 3 статті 24 КЗпП України в частині допущення до виконання робіт ОСОБА_3 без укладання з ним трудового договору. Позивач зазначає, що 14.11.2017 між КП «ЕЛУАШ» та ОСОБА_3 був укладений цивільно-правовий договір на виконання останнім конкретно визначених робіт (зварювання металевих конструкцій). Вказує, що договором від 14.11.2017 було врегульовано не процес його праці і не організації його трудової діяльності, а саме досягнення конкретно визначених цілей/показників і отримання певного матеріального результату. Крім того, позивач зазначає, що КП «ЕЛУАШ» не має у штатному розписі такої штатної одиниці, як електрогазозварювальник, у зв'язку з чим позивач не міг оформити з ОСОБА_3 трудові відносини, що зумовили укладання цивільно-правової угоди. Позивач вважає необґрунтованими доводи відповідача про порушення підприємством вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, оскільки КП «ЕЛУАШ» не мало трудових відносин з ОСОБА_3

В уточнюючому адміністративному позові позивачем змінено підстави позову та зазначено, що відповідачем не правомірно застосовано штраф оскільки фактичний допуск ОСОБА_3 до роботи вважається укладання трудової угоди. Зазначає, що КП «ЕЛУАШ» нараховувало та сплачувало за ОСОБА_3 єдиний внесок та військовий збір, а тому застосування штрафу на підставі п.2 ч.2 ст.265 КЗпП України є необґрунтованим, оскільки ОСОБА_3 було належним чином зараховано до штату працівників на підставі цивільно-правової угоди. Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, що під час проведення інспекційного відвідування КП «ЕЛУАШ» встановлено, що позивачем 1 особу було допущено до роботи без укладання трудового договору, що порушує вимоги ст.24 КЗпП України, а саме ОСОБА_3 Вказує, що укладання з ОСОБА_3 договору на виконання робіт підвищеної небезпеки фактично є підміною трудових відносин угодою цивільно-правового характеру. Вказує, що обов'язки ОСОБА_3 за договором збігаються з колом обов'язків за посадами - електрогазозварником, яка передбачена класифікатором професій за кодом 7212. Також, відповідач вказав і на те, що оплата праці ОСОБА_3 носила системний характер та виплачувалась кожного місяця в одному і тому ж розмірі, а не за фактично виконану роботу, що характерно трудовим відносинам. Вважає, що позивачем не було у порядку встановленому КЗпП України оформлено трудові відносини з ОСОБА_3 Представник відповідача вказував на правомірність прийняття оскаржуваної постанови та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.

З матеріалів справи судом встановлено, що 06 червня 2018 року заступником начальника ГУ Держпраці у Запорізькій області видано наказ №805 «Про проведення інспекційного відвідування», яким наказано організувати здійснення інспекційного відвідування КП «ЕЛУАШ» у термін до 27.06.2018.

За результатами проведеного інспекційного відвідування складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 26.06.2018 №ЗП1001/565/АВ.

Відповідно до висновків інспекційного відвідування, серед іншого встановлено порушення позивачем вимог частини 3 статті 24 КЗпП України в частині допущення ОСОБА_3 до виконання робіт без укладення трудового договору.

17 липня 2018 року, на підставі висновків Акту інспекційного відвідування, відповідачем прийнята постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП1001/565/АВ/П/ТД-ФС, якою на КП «ЕЛУАШ» накладено штраф в розмірі 111690,00 грн.

Позивач, не погодившись з правомірністю прийняття оскаржуваної постанови звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Згідно ч.5 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 від 1947 року (далі - Конвенція), Інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

Згідно статті 16 Конвенції, інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) (далі - Порядок №295).

Пунктом 2 Порядку №295 визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці:

Держпраці та її територіальних органів;

виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Відповідно до пп.6 п.5 Порядку №295, інспекційні відвідування проводяться за інформацією: Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу.

Згідно пп.1 п.11 Порядку №295, інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.

Відповідно до п.19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Згідно п.20 Порядку №295, Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.

З матеріалів справи судом встановлено, що підставою для винесення оскаржуваної постанови став висновок відповідача про допущення до роботи без укладання трудового договору ОСОБА_3, чим порушено вимоги ч.3 ст.24 КЗпП України.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи встановлено, що 10 листопада 2017 року від ОСОБА_3 на ім'я начальника КП «ЕЛУАШ» подано заяву, в якій ОСОБА_3 просив прийняти його електрогазозварником на ШЕД-7.

10 листопада 2017 року начальником КП «ЕЛУАШ» видано наказ №185ц «Про прийняття на роботу», яким наказано:

1. Прийняти ОСОБА_3 на роботу в шляхову-експлуатаційну дільницю №7 (ШЕД №7) КП «ЕЛУАШ» на посаду електрозварник, уклавши із ним цивільно-правовий договір;

2. Начальнику ШЕД №7 ОСОБА_4 забезпечити ведення обліку робочого часу.

3. Оплату праці ОСОБА_3 проводити згідно ст.94 КЗпП України.

4. Даний наказ довести до відома начальника ШЕД №7 ОСОБА_4 та головного бухгалтера ОСОБА_5

Крім того, 14.11.2017 між підприємством - КП «ЕЛУАШ» та виконавцем - ОСОБА_3 укладено Договір №3, пунктом 1 якого визначено, що цей договір є строковим цивільно-правовим договором. На підставі договору виникають цивільно-правові відносини між виконавцем та підприємством.

Згідно пункту 1.1 Договору виконавець наймається підприємством для надання послуг зі зварювання металевих конструкцій та виробів із металу на території Заводського району м. Запоріжжя.

Пунктом 3 Договору передбачено, що за цим договором Виконавець зобов'язується виконувати роботу/послуги на замовлення підприємства, а підприємство зобов'язується їх сплачувати згідно акту виконаних робіт/послуг.

Виконавець одноособово несе відповідальність за виконання вимог охорони праці, виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання робіт/послуг, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності. На Виконавця не розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку (п.4, 6 Договору).

Відповідно до пункту 7 Договору, за виконання робіт/послуг по договору виконавцю виплачується плата у розмірі 5456,54 грн. за 1 місяць роботи. Розрахунки проводяться на підставі акту виконаних робіт/послуг щомісячно.

В свою чергу, пунктом 14 Договору визначено, що строк дії договору з 14 листопада 2017 року до 13 листопада 2018 року.

Разом з тим, не зважаючи на викладене в договорі №3 між КП «ЕЛУАШ» та ОСОБА_3, а також заяві ОСОБА_3, суд вважає обґрунтованим висновок відповідача про наявність трудових відносин між позивачем та ОСОБА_3, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

В свою чергу, відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно приписів статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Тобто, предметом цивільно-правових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.

В свою чергу, як встановлено з матеріалів справи між КП «ЕЛУАШ» та ОСОБА_3 було обумовлено не обсяг робіт, а саме процес роботи у вигляді надання послуг зі електрогазозварювання, які ОСОБА_3 зобов'язаний був надавати регулярно протягом визначеного проміжку часу.

Так само суд звертає увагу на те, що ОСОБА_3 в своїй заяві просив прийняти його на посаду електрогазозварника на шляхо-експлуатаційну дільницю №7, а керівником КП «ЕЛУАШ» було видано відповідний наказ по підприємству щодо прийняття ОСОБА_3 на роботу в шляхову-експлуатаційну дільницю №7 (ШЕД №7) КП «ЕЛУАШ» на посаду електрозварник за цивільно-правовою угодою.

Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 фактично було визначено місце для виконання обов'язків, а саме ШЕД №7, що характерно трудовим відносинам.

Та обставина, що в подальшому між КП «ЕЛУАШ» та ОСОБА_3 було укладено Договір №3, не змінює природу взаємовідносин між робітником та підприємством.

Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_3 за виконану роботу було визначено конкретну суму, яка підлягає виплаті за місяць (5456,54 грн.), а в наказі КП «ЕЛУАШ» №185ц визначено, що оплату праці ОСОБА_3 слід проводити згідно статті 94 КЗпП України, якою врегульовано порядок виплати заробітної плати.

З наданих до матеріалів справи відомостей розподілу заробітної плати працівникам підприємства встановлено, що ОСОБА_3 було встановлено табельний номер - 6200, за яким здійснювалась нарахування та виплата заробітної плати, що свідчить про те, що ОСОБА_3 фактично вважався співробітником підприємства.

Тобто, оплата праці ОСОБА_3 здійснювалась як працівнику, а не як особі яка виконує певний обсяг роботи на підставі цивільно-правової угоди, що також свідчить про наявність трудових відносин між ОСОБА_3 та КП «ЕЛУАШ».

Так, само суд вважає безпідставними посилання на пункт 6 Договору №3, відповідно до якого на виконавця - ОСОБА_3 не розповсюджуються Правила внутрішнього трудового розпорядку, оскільки наказом начальника КП «ЕЛУАШ» №185ц наказано забезпечити ведення обліку робочого часу ОСОБА_3, що свідчить про наявність трудових відносин.

Крім того, з наданих до матеріалів справи актів здачі-прийняття робіт встановлено, що ОСОБА_3 окрім електрогазозварювальних робіт виконував й інші роботи, які не передбачені Договором №3, а саме ремонт опалювального обладнання, інші доручення механіка ШЕД-7, зумовлені виробничою необхідністю.

Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 як співробітник ШЕД-7 виконував всі завдання надані керівництвом ШЕД-7 по ходу виникнення необхідності у виконанні таких завдань, що не характерно цивільно-правовій угоді, оскільки за цивільно-правовою угодою кількість і перелік робіт є визначеним та може підлягати зміні лише шляхом укладанням додаткових угод.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на ту обставину, що з 01.12.2017 в штатному розписі КП «ЕЛУАШ» наявна посада електрогазозварника, що в свою чергу надавало позивачу можливість оформити трудові відносини належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Згідно абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Суд не приймає посилання представника позивача на те, що відповідачем не правомірно застосовано до позивача штрафні санкції на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, з урахування того, що ОСОБА_6 перебував у штаті КП «ЕЛУАШ» на підставі цивільно-правової угоди, оскільки під час проведення інспекційного відвідування на КП «ЕЛУАШ» наказів про прийом на роботу за трудовим договором ОСОБА_3, особової картки працівника, книги обліку руху трудової книжки, доказів внесення записів до трудової книжки ОСОБА_3 про прийом на роботу, повідомлень ДФС про прийом на роботу працівника, табелів обліку робочого часу, посадовим особам Держпраці надано не було, доказів протилежного суду не надано.

Під час розгляду адміністративної справи встановлено, що належним чином трудові відносини з ОСОБА_3, шляхом розірвання цивільно-правової угоди та укладання трудової угоди, були оформлені лише після проведення інспекційного відвідування та на виконання припису інспектора Держпраці.

При цьому, суд зауважує на те, що згідно КЗпП України прийняття на роботу здійснюється шляхом укладання саме трудової угоди, а не цивільно-правової угоди, а тому твердження позивача про належне прийняття ОСОБА_3 у спірний період на роботу спростовується матеріалами справи.

Як зазначено в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 №9, згідно зі ст.24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованими висновок ГУ Держпраці у Запорізькій області про те, що КП «ЕЛУАШ» фактично допустило ОСОБА_3 до виконання роботи без укладання з таким працівником трудового договору.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду адміністративної справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваної постанови відповідач діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Комунального підприємства «Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів».

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Комунального підприємства «Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів» до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено 04.01.2019.

Суддя Ю.П. Бойченко