Рішення № 79119496, 11.01.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2019 р. Справа№200/11953/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації про визнання відмови у призначенні допомоги при народженні дитини протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації у призначенні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1, допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2

- зобов'язати Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації призначити та здійснити виплату ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1, допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що вона ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина ОСОБА_2. У зв'язку з проведенням антитерористичної операції вимушена була виїхати на підконтрольну Україні територію та перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації як внутрішньо переміщена особа. Позивач звернулась до відповідача з документами для призначення допомоги при народженні дитини, у відповідності до ЗУ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», втім, допомогу позивач не отримує. Як вбачається з відповіді відповідача на адвокатський запит позивача, 14.11.2017 року при перевірці фактичного місця проживання зазначеного у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а саме: вул. Фіалковського, 6/4 м. Волноваха було встановлено, що позивач, за даною адресою не мешкає, про що було складено Акт обстеження матеріально - побутових умов.

Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати допомоги при народженні дитини незаконними, протиправними та такими, що порушують її конституційні права.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що 31.10.2017 року громадянка ОСОБА_1, яка перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації, як внутрішньо переміщена особа, відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.10.2017 року НОМЕР_2, та її дитина - ОСОБА_1, ( довідка від 30.10.2017 НОМЕР_3) звернулася до управління з заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, а саме: про призначення допомоги при народженні дитини. 14.11.2017 року соціальним інспектором управління було здійснено перевірку за фактичним місцем проживання/перебування ОСОБА_1, разом з дитиною за адресою зазначеною у довідці, а саме: вул. Фіалковського, 6/4, м. Волноваха. Про здійснення перевірки, позивач була повідомлена при подачі заяви на призначення допомоги. Перевіркою було встановлено відсутність мешканців за вищевказаною адресою, у зв'язку з чим ОСОБА_1, було залишено повідомлення про необхідність з'явитися до управління, з метою підтвердження фактичного місця мешкання. Проте, ОСОБА_1, разом з дитиною до управління не з'явилися, не повідомивши причини неявки. На підставі складеного акту щодо відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення соціальної виплати, комісією з призначення відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 07.12.2017 року №70, було прийняте рішення про відмову в призначенні соціальної допомоги при народженні дитини. У зв'язку з цим, управлінням було прийнято рішення від 20.12.2017 про відмову в призначенні соціальної допомоги при народженні дитини ОСОБА_1

Отже, відповідач вважає, що відмова управління в призначенні ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини є обґрунтованою та законодавчо вмотивованою.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

З 29.12.2018 року по 10.01.2019 року (включно) суддя перебувала у відпустці, вирішення справи по суті здійснюється у перший робочий день судді.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є громадянкою України (паспорт серії НОМЕР_4 виданий 28 травня 2011 року Кіровським РВ Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області) та є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 видане 28 листопада 2016 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області).

Відповідно до довідок від 30 жовтня 2017 року № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач із малолітньою дитиною ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, перемістилися за адресою (фактичне місце проживання/перебування): АДРЕСА_1

Як встановлено судом та підтверджено наявними матеріалами справи, позивач 31 жовтня 2017 року звернулась до відповідача із заявою «Про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг», форма якої затверджена наказом Міністерства соціальної політики України 21 квітня 2015 року № 441, згідно якої просила призначити їй державну допомогу при народженні дитини.

14 листопада 2017 року державним соціальним інспектором було складено акт обстеження матеріально-побутових умов сімї ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, про відсутність заявника за фактичною адресою.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 07.12.2017 року № 70 на підставі подання управління соціального захисту населення, актів обстеження та інших поданих матеріалів, вирішено вімовити ОСОБА_1 у призначенні соціальної виплати.

Рішенням управління соціального захисту ОСОБА_1 відмовлено в призначенні державної допомоги при народжені дитини, згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №70 від 07.12.2017 року.

Отже, спірним питанням у справі є правомірність відмови відповідача в призначенні допомоги при народженні дитини.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною першою статті 1 Закон № 2811-XII громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закон № 2811-XII одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини.

Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закон № 2811-XII), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2009 року № 59).

З вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що ОСОБА_1, яка є громадянкою України та має зареєстроване місце проживання на території України, народивши 03 листопада 2016 року сина, протягом дванадцяти місяців з дня народження дитини звернулася до відповідача за місцем реєстрації як внутрішньо переміщена особа із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, форму якої затверджено наказом Міністерства соціальної політики України 21 квітня 2015 року № 441, та копією свідоцтва про народження дитини, виданого 28 листопада 2016 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Таким чином, суд встановив, що позивачем у повній мірі виконано встановлені Законом № 2811-XII вимоги для ініціювання розгляду питання про призначення допомоги. Жодних повідомлень про невідповідність або неповноту поданого пакету документів відповідачем позивачеві не спрямовувалось.

Підставою для відмови у призначенні допомоги при народженні дитини стала відсутність позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи. Проте, ця обставина за Законом № 2811-XII не позбавляє позивача та її дитину права на отримання допомоги.

Суд також зазначає, що відповідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Крім того, варто зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації №70 від 07.12.2017 року про відмову у призначені допомоги при народженні, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Суд вважає, що Позивач і її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування). Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини.

Реалізація Позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, суд звертає увагу, що Позивачем заявлений позов в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, право Позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обовязки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Таким чином, суд зазначає, що механізм призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, встановлений Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, не повинен звужувати права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Правову позицію, що підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили викладено у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17 (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 73764182).

Відповідачем суду не надано доказів, що позивач отримала допомогу при народженні дитини в іншому органі соціального захисту населення на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що управлінням соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації прийнято рішення №70 від 07.12.2017 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини за відсутності законних підстав для такої відмови.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Суд вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду правомірність своїх дій щодо відмови у призначенні та виплаті допомоги при народженні дитини.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи наявність рішення відповідача від 07.12.2017 року № 70 про відмову в наданні державної допомоги при народженні дитини, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування такого рішення, а також зобов'язання відповідача до вчинення певних дій.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині позовних вимог про визнання протиправної відмови у призначенні допомоги суд вважає такими, що не відповідає способам судового захисту, закріпленим частиною 1 статті 5 КАС України, та об'єкту порушеного права.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до адміністративного суду було сплачено судовий збір на загальну суму 704,80 грн. згідно з квитанцією ПриватБанк від 20.11.2018 року № 0.0.1191262498.1.

Нормами частини першої статті 139 КАС встановлено, що при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації про визнання відмови у призначенні допомоги при народженні дитини протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 03197227, юридична адреса: 85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Гагаріна, буд. 36) від 07 грудня 2017 року № 70 про відмову у призначенні ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1) державної допомоги при народженні дитини.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 03197227, юридична адреса: 85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Гагаріна, буд. 36) призначити та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1) , ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1, державну допомогу при народженні дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 03197227, юридична адреса: 85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Гагаріна, буд. 36) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 11 січня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Кочанова П.В.