
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2018 року Справа № 804/4159/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дніпропетровський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
06 червня 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дніпропетровський обласний військовий комісаріат, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності 3 групи, внаслідок поранення отриманого при виконанні обов'язків військової служби;
- скасувати протокол №31 від 23.03.2018 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат;
- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності 3 групи, що настала внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 232 тисячі 500 гривень.
В обґрунтування позову зазначено наступне:
- відповідно до Витягу із протоколу №4046 від 21.09.2016 р. засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв позивачеві було встановлено, що: Поранення (контузія) і захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. У зв'язку з цим, Позивачу встановлена 3 групу інвалідності з 01.12.2016 р., причина якої є поранення, контузія, захворювання пов'язано з участю у бойових діях та перебуванні на території іншої держави;
- у 2018 році Позивач звернувся до Дніпропетровського обласного військового комісаріату із заявою та усіма належними документами стосовно призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Документи були направлені до Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
- розглянувши подані документи комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки Позивач проходив службу у Прикордонних військах Комітету державної безпеки СРСР, тому витрати пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги військовослужбовцям прикордонних військ мають здійснюватись Державною прикордонною службою України. Рішення оформлене випискою з Протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23 березня 2018 р. № 31;
- зазначене рішення прийнято всупереч вимогам ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 3, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975, якою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в адміністративній справі.
Відповідач позов не визнав, 02.08.2018 року надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, в якому зазначив таке:
- відповідно до пункту 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби;
- Позивач не проходив військову службу в Збройних Силах України. Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення позивача з Прикордонних військ КДБ СРСР;
- ні в постанові Верховної Ради України «Про військові формування в Україні» від 24 серпня 1991 року, ні в Указі Президента України «Про Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України» від 06.04.2011 року №406/2011, ні в Постанові Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 671 «Про затвердження Положення про Міністерство оборони України» (що діють па даний час) не передбачено правонаступництво нового Міністерства оборони України (вперше «Положення про Міністерство оборони України» було затверджено Розпорядженням Президента України від 17 грудня 1992 року N 201/92-рп).
- обов'язку Міністерства оборони України виплачувати одноразову грошову допомогу колишнім військовослужбовцям не збройних сил, а військовослужбовцям інших військових формувань (прикордонних військ КДБ СРСР), жодним керівним документом не передбачено;
- вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Позивач не просив скасувати протокол №83 від 04.08.2017 року про відмову в виплаті йому одноразової грошової допомоги, тому він є чинним;
- Комісія Міністерства оборони України прийняла рішення, яке відповідає вимогам закону.
Станом на 02 серпня 2018 року від третьої особи пояснень до суду не надходило. Таким чином, у встановлений судом строк до 23.07.2018 року третя особа правом на подання пояснень не скористалась
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1, 1969 року народження, проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, перебував в партизанських загонах і з'єднаннях з 28.10.1988 р. по 08.02.1989 р. у Республіці Афганістан, що підтверджується архівною довідкою №21/59/Р-15584 від 24.12.2013р. (копія міститься в матеріалах справи).
19.11.2014 під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 визнано інвалідом II групи внаслідок загального захворювання, довідка МСЕК серія 10 ААЕ №020822 від 19.11.2014р. (копія міститься в матеріалах справи).
Під час проходження служби Позивач отримав осколкові поранення в області обличчя та голови, наслідком яких стали захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні де велись бойові дії, що підтверджується витягом із протоколу №4046 від 21.09.2016 р. засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, а також актом судово-медичного дослідження (обстеження) №301 від 11.02.2016р. (копії документів містяться в матеріалах справи). Позивачу було встановлено, що: Поранення (контузія) і захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
У зв'язку з цим, 01.12.2016 під час повторного огляду Позивача визнано інвалідом III групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, довідка МСЕК серія 12 ААА № 072627 від 12.12.2016р. (копія міститься в матеріалах справи)
11.07.2017 позивач звернувся до Дніпропетровського обласного військового комісаріату із заявою та усіма належними документами стосовно призначення йому та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 3 групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Листом від 01.08.2017 Дніпропетровським військовим комісаріатом відмовлено в направленні документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з неповним пакетом документів, та рекомендовано звернутись до районного військового комісаріату для надання допомоги щодо підготовки всіх необхідних документів.
Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду у м.Дніпропетровськ від 07.12.2017 року по справі №199/7824/17 визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровського обласного військового комісаріату, яка полягає в не поданні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов'язано Дніпропетровський обласний військовий комісаріат прийняти заяву ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги та подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерству Оборони України.
На виконання постанови Амур-Нижньодніпровського районного суду у м.Дніпропетровськ від 07.12.2017 року третьої особою 14.02.2018 року було подано висновок за №7/10416/7 щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги рядовому у запасі ОСОБА_1 з відповідними доданими документами до відповідача (копія міститься в матеріалах справи).
Згідно протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 31 від 23 березня 2018 року позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з тих підстав, що відповідно до пункту 17 Порядку № 975 Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення позивача з Прикордонних військ КДБ СРСР, витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.
Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п. 4 - встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду 3 групи.
Третю групу інвалідності довічно позивачу встановлено 01 грудня 2016 року, що підтверджується посвідченням серія В-І №009520 виданим Управлінням праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у м.Дніпрі ради (копія міститься в матеріалах справи).
На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (09 березня 2016 року), діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.6 Порядку № 975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
а) 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2статті 16 цього Закону;
б) 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Частиною 2 п. 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Враховуючи той факт, що грошову допомогу по 3-й групі інвалідності позивач не отримував, він має право на отримання грошової допомоги по 3-й групі інвалідності у повному розмірі з 01.12.2016 року.
Пунктом 8 статті 16-3 Закону №2011-XII встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Водночас статтею 16-4 Закону встановлений вичерпний перелік підстав коли призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме: якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
З наданих до справи доказів вбачається, що поранення і захворювання позивач отримав не внаслідок протиправних дій, а внаслідок виконання обов'язків військової служби під час участі в бойових діях.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачеві, як інваліду війни 3-ї групи, повинна бути призначена і сплачена одноразова грошова допомога, відповідно до п. 6 Порядку № 975 у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення йому 3-ї групи інвалідності, а саме: 01.12.2016 року.
Абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 року №928-VIII передбачено, що прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 грудня 2016 року становить - 1600,00 гривень.
Отже, сума одноразової грошової допомоги, на яку відповідно до частини першої статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п.6 Порядку № 975 Позивач має право, становить: 240 000,00 грн. (150 х 1600,00 грн.).
При цьому, суд зазначає, що позивачем в адміністративному позові було допущено помилку при розрахунку суми належної йому одноразової грошової допомоги.
Документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає до Департаменту фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб (п. 4.7 Положення Наказу Міністра оборони України 14.08.2014 № 530).
Висновок стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги подається обласним військовим комісаріатом в 15-денний термін з дня реєстрації документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні (пункт 4.8 Положення).
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови (п. 13 Порядку згідно Постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975).
Департамент фінансів Міністерства оборони України доводить рішення головного розпорядника коштів про виплату одноразової грошової допомоги до розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин та здійснює переказ коштів на реєстраційні рахунки (в установах Державного казначейства України) розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин, які фінансуються через Департамент фінансів Міністерства оборони України (п. 4.10 Положення Наказу МОУ).
Після проведення виплати витяг з наказу про проведення виплати, завірений встановленим порядком, обласним військовим комісаріатом надсилається до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. (п. 4.11 Положення Наказу МОУ).
Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Судом встановлено, що позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інвалід 3 групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, що також було встановлено постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду у м.Дніпропетровськ від 07.12.2017 року по справі №199/7824/17.
У відповідності до пункту 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про військові формування на Україні", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України.
Згідно з статтею 4 Закону України "Про правонаступництво України", органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку № 975 суд дійшов висновку про те, що обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому інвалідності, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 813/1576/17, 21червня 2018 року у справі №274/1717/17.
Таким чином, посилання відповідача на відсутність обов'язку Міністерства оборони України виплачувати одноразову грошову допомогу є необґрунтованими.
Стосовно питання судового втручання у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, суд зазначає наступне.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.
Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність посилань відповідача з цього приводу.
Крім того відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM" № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Суд критично ставиться до посилань відповідача про відсутність вимоги скасувати протокол №83 від 04.08.2017 року про відмову в виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, та як слідство його чинність, оскільки вони не відповідають дійсності та не підтверджені відповідними доказами.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зважаючи на вищенаведені норми права та встановлені обставини справи щодо порушення прав позивача внаслідок прийняття відповідачем протиправного рішення про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями абзацу другого частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивач на підстав пункту 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI звільнений від сплати судового збору за подання до суду цього адміністративного позову та, враховуючи факт відсутності у матеріалах справи доказів понесення судових витрат іншими особами, судові витрати компенсації не підлягають.
Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд.6; код ЄДРПОУ 00034022), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дніпропетровський обласний військовий комісаріат (місцезнаходження: 49006, м. Дніпро, вул. Шмідта, буд.16; код ЄДРПОУ 08353525) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності 3 групи, внаслідок поранення отриманого при виконанні обов'язків військової служби.
Скасувати протокол №31 від 23.03.2018 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності 3 групи, внаслідок поранення отриманого при виконанні обов'язків військової служби.
Зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності 3 групи, що настала внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 240 000,00 грн. (двісті сорок тисяч нуль гривень нуль копійок).
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Юхно
Судове рішення № 79119107, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 02.08.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 804/4159/18. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: