Рішення № 79115393, 01.10.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

01.10.2018 Єдиний унікальний номер 205/4298/18

Провадження № 2/205/2389/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Шавули В.С.

за участю секретаря Сербена О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

В С Т А Н О В И В :

Позивач 20 червня 2018 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із даним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору № б/н від 15 червня 2007 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 250,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% річних та з кінцевим терміном повернення, що відповідає дії картки.

Але, в порушення умов кредитного договору станом на 30.05.2018 року відповідач має заборгованість перед банком в сумі 60 181,73 грн., з якої: заборгованість за кредитом – 1 800,56 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом – 51 939,18 грн.; заборгованість за пенею – 3 100,00 грн.; штраф (фіксована) – 500,00 грн.; штраф (процентна складова) – 2 841,99 грн.

Оскільки відповідач здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором не бажає, позивач вимушений був звернутись до суду із даним позовом, в якому просить суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості в сумі 60 181,73 грн. та судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 16 липня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач письмових заяв та відзиву на позов до суду не надавав. Крім того, до суду повернувся конверт з відправленням, що направлявся відповідачу із поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідач фактично ухвалу про відкриття спрощеного провадження з копією позовної заяви та доданими до неї документами не отримав, проте за змістом ч.7, п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України вищевказані документи вважаються врученими відповідачу, оскільки надсилались за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У відповідності до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За правилами ч.5 ст.. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно з ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Підставою звернення позивача до суду є захист права сторони за майновим правовідношенням, що виникло в силу укладеного кредитного договору, на вимогу повернення грошових коштів у зв’язку із порушенням його виконання.

За змістом ст.14 ЦК України, цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Поряд із засобами заохочення, виконання цивільних обов’язків забезпечується відповідальністю, яка встановлена договором або актом цивільного законодавства. Будь-яка особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Згідно ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому, якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, в одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Суд, з’ясувавши обставини справи, перевіривши їх наданими доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи із наступних підстав.

В ході судового розгляду справи встановлено, що 15 червня 2006 року до установи банку ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») із заявою на отримання кредиту у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку звинулась ОСОБА_2, але на другій сторінці заяви позичальником визначено ОСОБА_3, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, яка отримала кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку в сумі 250,00 грн., зі сплатою відсотків за користування у розмірі 36% річних (а.с.12).

Із розрахунку заборгованості наданого позивачем вбачається, що розрахунок здійснено по кредитному договору №б/н від 15.06.2007 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 (а.с.7).

Згідно статті 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно застосовуються.

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

У відповідності до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст.. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно із ст..263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, суд оцінивши в сукупності наявні у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, приходить до висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» є необґрунтованими, взагалі недоведеними, безпідставними, а тому не підлягають задоволенню, внаслідок чого відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Крім того, вирішуючи питання щодо судових витрат, згідно зі ст.. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позовних відмовлено то сплачений позивачем судовий збір відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.526, 527, 530, 610, 611, 625, 1054 ЦК України ст.ст.4, 6, 10, 12, 13, 81-83, 141, 263-264, 268, 279, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст судового рішення складено 08.01.2019 року.

Суддя В. С. Шавула