Рішення № 79114209, 11.01.2019, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/1939/18

Провадження №2/148/28/19

РІШЕННЯ

Іменем України

(ЗАОЧНЕ)

11 січня 2019 року м. Тульчин

Тульчинський районний суд

Вінницької області в складі: судді Саламахи О.В.

за участю: секретаря Галькевич І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи - Тульчинської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності, -

ВСТАНОВИВ:

До Тульчинського районного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності.

Позов мотивовано тим, що позивач є власником будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. У даному будинку рахується зареєстрованим відповідач ОСОБА_2, однак, більше п'яти років за вказаною адресою не проживає. Будучи зареєстрованим у вказаному житловому приміщенні, відповідач порушує особисті права позивача. Зокрема, вона позбавленаможливості отримати певні соціальні пільги, у тому числі субсидію.

Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду з даним позовом, у якому просить визнати відповідача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим будинком, за адресою: АДРЕСА_1. Тульчинській міській раді зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 з житлового будинку за вказаною адресою.

Позивач та його представник, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з'явилися. Представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи без його та позивача участі, на задоволенні позову наполягають, проти заочного розгляду справи не заперечують.

Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, шляхом розміщення виклику до суду на офіційному веб-сайті "Судова влада України", відомостей про причини своєї неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Представник третьої особи - Тульчинської міської ради у судове засідання не з'явився, на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи без його участі, за наявними матеріалами справи (а.с. 40).

За таких обставин, суд ухвалив, розглянути справу заочно за відсутності відповідача на підставі наявних у справі даних і доказів, відповідно до ч. 4 ст. 223, 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що відповідно до договору дарування від 15.12.2016 позивачу ОСОБА_1 подаровано житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14-15).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 15.12.2016, за позивачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок (а.с. 16-17).

З копії домової книги, судом встановлено, що за вищевказаною адресою зареєстрований відповідач (а.с. 8-13).

Відповідно до довідки голови квартального (вуличного, будинкового) комітету Тульчинської міської ради від 02.10.2018, син позивача ОСОБА_2 зареєстрований АДРЕСА_1, але не проживає з 1998 року (а.с. 28).

Статтями 13, 41 Конституції України, закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності.

Згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Поняття права власності визначено ст. 316 ЦК України, згідно якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Також, згідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003, громадяни України протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зобов'язані зареєструвати місце свого проживання.

Згідно ст. 7 даного Закону зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Відповідно до ст. 386 ЦК України, власник має право на судовий захист свого права власності та на підставі ст. 391 ЦК України, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

За змістом ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР, до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 64 ЖК УРСР, до членів сім'ї наймача належить дружина наймача, їхні діти та батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в п. 2 цієї статті перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати у займаному житловому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Водночас, ч. 4 ст. 3 СК України, передбачено, що сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Так, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користуватися цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша ст. 405 ЦК України). При цьому необхідно мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України. Отже, стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню саме положення статті 405 ЦК України, що відповідає роз'ясненням, які містяться в п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав».

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 №2 встановив, що реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальному житловому фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України).

В зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що застосуванню до правовідносин, що склались між сторонами, ст. 71, 72 ЖК УРСР не підлягають, оскільки право членів сім'ї власника житлового приміщення на користування відповідним житлом та/або втрата такого права передбачена саме ст. 405 ЦК України, а захист права наймача або членів його сім'ї - ЖК УРСР.

Судом встановлено, що відповідач є сином позивача та починаючи з 1998 року у належному останній житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, не проживає.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

На підставі статей 12, 81 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

В свою чергу, належним чином повідомлений відповідач не надав суду будь-яких заперечень та доказів на спростування позиції позивача.

Оскільки, під час розгляду справи не встановлено підстав для збереження жилого приміщення за відповідачем, суд вважає, що є підстави для визнання його особою, що втратила право користування жилим приміщенням, так як він тривалий час, понад один рік, у ньому не проживає.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що належним чином повідомлений відповідач не надав суду будь-яких заперечень та доказів на спростування позиції позивачів, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком, а отже, про існування правових підстав для їх задоволення.

Відповідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням, про виселення.

Таким чином, позовні вимоги позивача про зняття Тульчинською міською радою відповідача з реєстраційного обліку з належного позивачу будинку задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду про втрату відповідачем права користування житловим будинком є підставою для зняття його з реєстрації при зверненні позивача до відповідних органів у передбаченому законом порядку, тому додатковому вирішення не потребує.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 704,80 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 13, 41 Конституції України, ст. 64, 156 ЖК України, ст. 6, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003, ст. 20, 319, 321, 383, 386, 391, 405 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 81, 19, 23, 76-81, 95, 141, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим будинком, за адресою: АДРЕСА_1,який належить на праві власності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області, а відповідач може подати до Тульчинського районного суду Вінницької області заяву про перегляд заочного рішення у строк тридцять днів з дня його проголошення.

Суддя