Рішення № 79106987, 09.01.2019, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/7581/18

Провадження № 2/520/954/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.01.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Кириковій О.О.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору –

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стікон»,

про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно

та зобов’язання вчинити певні дії,

за зустрічним позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_1,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору –

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стікон»,

про визнання майнових прав на квартиру спільною сумісною власністю подружжя

та поділ спільного сумісного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

19 червня 2018 року до Київського районного суду міста ОСОБА_5 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Товариство з обмеженою відповідальністю «Стікон», про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно та зобов’язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру №183 в новобудові, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, 1-ша Лінія, секції 5, відповідно до договору №КПИП-010118;

- визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на машиномісце №102, яке розташоване в підвалі, за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, 1-ша Лінія, секції П, відповідно до договору №КПИП-010934;

- зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Стікон» переоформити належним чином відповідні договори купівлі-продажу майнових прав на квартиру №183 в новобудові, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, 1-ша Лінія, секції 5, відповідно до договору №КПИП-010118 на ОСОБА_1;

- зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Стікон» переоформити належним чином відповідні договори купівлі-продажу майнових прав на машиномісце №102, яке розташоване в підвалі, за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, 1-ша Лінія, секції П, відповідно до договору №КПИП-010934 на ОСОБА_1

В обґрунтування вказаного позову позивач посилається на те, що він – ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 листопада 2016 року. Як стверджує позивач їх шлюбні відносини фактично припинилися в осені 2017 року.

За цей період ними були укладені договори №КПИП-010118 від 03.03.2017 року та №КПИП-010934 від 05.07.2017 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Стікон» щодо придбання майнових прав на трьохкімнатну квартиру №183 (будівельний номер), площею 115,70 кв.м., на 5 поверсі в споруджуваному будинку за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, кут 1-ої Лінії, секції 5 (будівельна адреса) та майнових прав на машино-місце №102 (будівельний номер), площею 21,70 кв.м., у підвалі споруджуваного будинку за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, кут 1-ої Лінії, секції П (будівельна адреса).

Позивач у позові стверджує, що грошові кошти сплачені на виконання вказаного договору є його особистими коштами, що підтверджується розпискою від 25.02.2017 року, за умовами якої він – ОСОБА_1 отримав в борг від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 60000 доларів США для придбання квартири, а також копіями виписок по рахункам щодо перерахування коштів із-за кордону на користь ОСОБА_3

Оскільки грошові кошти, які були перераховані на виконання зазначених договорів №КПИП-010118 від 03.03.2017 року та №КПИП-010934 від 05.07.2017 року, є особистими коштами ОСОБА_1, останній просить суд визнати за ним право особистої приватної власності на машиномісце №102, яке розташоване в підвалі, за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, 1-ша Лінія, секції П, та на квартиру №183 в новобудові, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, 1-ша Лінія, секції 5.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою Київського районного суду міста ОСОБА_5 від 06 серпня 2018 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження по справі в загальному позовному провадженні, у підготовче судове засідання.

31 серпня 2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову, з посиланням на його необґрунтованість та безпідставність.

Також 28 вересня 2018 року ОСОБА_3 надала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Товариство з обмеженою відповідальністю «Стікон», про визнання майнових прав на квартиру спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя, в якій просить суд:

- визнати об’єктом права спільної сумісної власності подружжя грошові кошти внесені за договорами купівлі-продажу майнових прав №КПИП - 10118 від 03.03.2017 року та №КПИП - 010118 від 03.03.2017 року у загальній сумі 1688405 гривень 00 копійок;

- здійснити розподіл спільного майна подружжя шляхом:

* визнання за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на 1/2 частину майнових прав на квартиру № 183 по вулиці Жаботинського кут 1-а лінія секція 5 (будівельна адреса) у м. Одесі, згідно договору купівлі-продажу майнових прав №КПИП - 010118 від 03.03.2017 року;

- визнання за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на майнові права на машиномісце №102 по вулиці Жаботинського кут 1-а лінія секція П (будівельна адреса) у м. Одесі, згідно договору купівлі-продажу майнових прав №КПИП - 010934 від 05.07.2017 року;

- визнання за ОСОБА_1, РНОКПП: НОМЕР_1, право особистої приватної власності на 1/2 частину майнових прав на квартиру № 183 по вулиці Жаботинського кут 1-а лінія секція 5 (будівельна адреса) у м. Одесі, згідно договору купівлі-продажу майнових прав №КПИП - 010118 від 03.03.2017 року;

- визнання за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на майнові права на машиномісце №102 по вулиці Жаботинського кут 1-а лінія секція П (будівельна адреса) у м. Одесі, згідно договору купівлі-продажу майнових прав №КПИП - 010934 від 05.07.2017 року;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 посилається на те, що дійсно вона - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 17 листопада 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Сімейні стосунки фактично між ними припинились з 15.11.2017 року.

В період шлюбу ними було набуте майно, що є спільно нажитим майном подружжя, а саме, в період шлюбу укладено договір №КПИП - 010118 від 03.03.2017 р. купівлі-продажу майнових прав в рівних частках, по 1/2 за кожним, на квартиру №183 по вулиці Жаботинського кут 1-а лінія секція 5 (будівельна адреса) у м. Одесі на суму 2257602,00 грн. та договір №КПИП - 010934 від 05.07.2017 р. купівлі-продажу майнових прав на машиномісце №102 по вулиці Жаботинського кут 1-а лінія секція П (будівельна адреса) у м. Одесі на суму 283250,00 грн.

Позивачка ОСОБА_3 зазначає, що згідно довідки №03/439 від 21.08.2018 року, грошові кошти в сумі 1405155,00 гривень 00 копійок, за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру №183 по вулиці Жаботинського кут 1-а лінія секція 5 (будівельна адреса) в м. Одесі №КПИП - 010118 від 03.03.2017 р. сплачені позивачем та відповідачем в період перебування у зареєстрованому шлюбі, згідно умов договору в рівних частинах, а не особисто позивачем, як вказує ОСОБА_1 у первісному позові.

Враховуючи наведене, внесені грошові кошти за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 183 по вулиці Жаботинського кут 1-а лінія секція 5 (будівельна адреса) в м. Одесі №КПИП - 010118 від 03.03.2017 року в сумі 1405155,00 гривень 00 копійок, відповідно до ч.2 ст.61 СК України, ОСОБА_3 вважає об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а не як не особистими коштами позивача, як і сплачені кошти в сумі в сумі 283250,00 гривень за договором №КПИП - 010934 від 05.07.2017 року купівлі-продажу майнових прав на машиномісце №102 по вулиці Жаботинського кут 1-а лінія секція П (будівельна адреса) в м. Одесі.

Також ОСОБА_3 вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 щодо того, що внесені кошти за вказаними договорами є його особистою власністю на підставі розписки від 25.02.2017 року, оскільки жодним чином не підтверджує, що дійсно останнім були витрачені нібито отримані в борг грошові кошти саме на виконання умов договорів від №КПИП - 010118 від 03.03.2017 року та №КПИП - 010934 від 05.07.2017 року, а також зазначила, що їй взагалі не було відомо про вказану укладену розписку.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_3 просить суд задовольнити заявлені вимоги за зустрічним позовом.

25 жовтня 2018 року судом було ухвалено прийняти вказану зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1

06 листопада 2018 року судом було ухвалено закрити підготовче судове провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

14 листопада 2018 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи – Товариства з обмеженою відповідальністю «Стікон» щодо позовної заяви, в яких представник останнього просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

26 грудня 2018 року до суду надійшла заява від представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про призначення судової економічної експертизи, в якій представник позивача за первісним позовом просив суд призначити по справі судову економічну експертизу, проведення якої доручити експертам Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз, у задоволенні якого ухвалою суду від 09.01.2019 року було відмовлено.

В судовому засіданні 09.01.2019 року представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 первісний позов підтримав, просив суд задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 в судовому засіданні 09.01.2019 року заперечував проти задоволення первісного позову, просив суд в його задоволенні відмовити у зв’язку з безпідставністю та необґрунтованістю, зустрічний позов задовольнити.

Представник третьої особи – Товариства з обмеженою відповідальністю «Стікон» в судове засідання призначене на 09.01.2019 року не з’явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає первісний позов ОСОБА_1 не підлягаючим задоволенню, зустрічний позов ОСОБА_3 обґрунтованим та підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище – Пащенко) ОСОБА_7 перебували у шлюбі з 17 листопада 2016 року, який зареєстрований Київським районним у місті ОСОБА_5 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про що складено відповідний актовий запис №2361, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-ЖД №270710.

Під час розгляду справи, сторони по справі підтвердили, що в подальшому у 2018 році рішенням Київського районного суду міста ОСОБА_5 шлюб між ними було розірвано, однак відповідних доказів на підтвердження вказаних обставин до суду не надано.

Також сторонами було підтверджено, що фактичні шлюбні відносини між ними були припинені у період жовтень-листопад 2017 року.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

З урахуванням вказаного положення законодавства, вищевказані обставини визнані сторонами по справі, додатковому доказуванню судом не підлягають та вважаються такими, як встановлені.

Судом також встановлено, що у період перебування у зареєстрованому шлюбі, а саме 03 березня 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Стікон» договір №КПИП-010118 купівлі-продажу майнових прав.

За умовами вказаного договору продавець – ТОВ «Стікон» відчужує, а покупці – сторони по справі, придбають майнові права на трьохкімнатну квартиру №183 (будівельний номер), площею 115,70 кв.м., на 5 поверсі в споруджуваному будинку за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, кут 1-ої Лінії, секції 5 (будівельна адреса).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що право власності на майнові права на об’єкт нерухомості переходить від продавця покупцям після вводу житлового будинку до експлуатації згідно акту прийому-передачі та після внесення вартості, встановленої в п. 2.1. в повному об’ємі.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що вартість майнових прав на об’єкт нерухомості встановлена сторонами у розмірі 2257602 гривні, у т.ч. НДС 376267 гривень, що дорівнює еквівалент 83770 доларів США.

Пунктом 2.2 договору передбачено строки сплати вказаної суми коштів, а саме передбачено, що внесення покупцями грошових коштів здійснюється в гривні через відділення банку на розрахунковий рахунок або шляхом внесення грошових коштів грошовим засобом через відділення каси продавця в наступні строки:

- до 03.03.2017 року – 1091475,00 гривень, в тому числі НДС – 181912,50 грн., що становить еквівалент 40500 доларів США;

- до 30.06.2017 року – 145773,00 гривень, в тому числі НДС – 24295,50 грн., що становить еквівалент 5409,00 доларів США;

- до 30.09.2017 року – 145773,00 гривень, в тому числі НДС – 24295,50 грн., що становить еквівалент 5409,00 доларів США;

- до 30.11.2017 року – 145773,00 гривень, в тому числі НДС – 24295,50 грн., що становить еквівалент 5409,00 доларів США;

- до 28.02.2018 року – 145773,00 гривень, в тому числі НДС – 24295,50 грн., що становить еквівалент 5409,00 доларів США;

- до 30.04.2018 року – 145773,00 гривень, в тому числі НДС – 24295,50 грн., що становить еквівалент 5409,00 доларів США;

- до 30.06.2018 року – 145773,00 гривень, в тому числі НДС – 24295,50 грн., що становить еквівалент 5409,00 доларів США;

- до 31.08.2018 року – 145773,00 гривень, в тому числі НДС – 24295,50 грн., що становить еквівалент 5409,00 доларів США;

- до 31.10.2018 року – 145716,00 гривень, в тому числі НДС – 24286,00 грн., що становить еквівалент 5407,00 доларів США.

Також, у період перебування у зареєстрованому шлюбі, а саме 05 липня 2017 року ОСОБА_3 було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Стікон» договір №КПИП-010934 купівлі-продажу майнових прав.

За умовами вказаного договору продавець – ТОВ «Стікон» відчужує, а покупець – ОСОБА_3О, придбає майнові права на машино-місце №102 (будівельний номер), площею 21,70 кв.м., у підвалі споруджуваного будинку за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, кут 1-ої Лінії, секції П (будівельна адреса).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що право власності на майнові права на об’єкт нерухомості переходить від продавця покупцеві після вводу житлового будинку до експлуатації згідно акту прийому-передачі та після внесення вартості, встановленої в п. 2.1. в повному об’ємі.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що вартість майнових прав на об’єкт нерухомості встановлена сторонами у розмірі 283250 гривень, у т.ч. НДС 47208 гривень 33 копійки, що дорівнює еквівалент 11000 доларів США.

Пунктом 2.2 договору передбачено строки сплати вказаної суми коштів, а саме передбачено, що внесення покупцями грошових коштів здійснюється в гривні через відділення банку на розрахунковий рахунок або шляхом внесення грошових коштів грошовим засобом через відділення каси продавця в наступні строки:

- до 05.07.2017 року – 96692,00 гривень, в тому числі НДС – 16115,33 грн., що становить еквівалент 3755 доларів США;

- до 30.09.2017 року – 62186,00 гривень, в тому числі НДС – 10364,33 грн., що становить еквівалент 2415,00 доларів США;

- до 30.11.2017 року – 62186,00 гривень, в тому числі НДС – 10364,33 грн., що становить еквівалент 2415,00 доларів США;

- до 31.01.2018 року – 62186,00 гривень, в тому числі НДС – 10364,33 грн., що становить еквівалент 2415,00 доларів США.

З наданих до суду доказів вбачається, що станом на 04.12.2017 року на виконання договору №КПИП-010118 купівлі-продажу майнових прав від 03.03.2017 року сторонами сплачено грошові кошти в сумі 1405155 гривень 00 копійок та за договором №КПИП-010934 купівлі-продажу майнових прав від 05.07.2017 року в сумі 159362 гривні 00 копійок.

Вказана сума грошових коштів станом на 21.08.2018 року є незмінною.

Вказані обставини підтверджується довідками ТОВ «Стікон» від 07.06.2018 року за №2/317, від 21.08.2018 року за №03/439, від 21.08.2018 року за №03/440 (а.с. 26, 27, 91, 92), а також підтвердженням ТОВ «Стікон», викладеним у наданих до суду письмових пояснення на позов.

Сторонами під час розгляду справи не оспорювалось, а навпаки було підтверджено, що вказані суми грошових коштів були внесені на виконання спірних договір купівлі майнових прав №КПИП-010118 від 03.03.2017 року та №КПИП-010934 від 05.07.2017 року, ще в період перебування сторін по справі у шлюбних відносинах, а після фактичного припинення шлюбних відносин, сплата грошових коштів ними була припинена.

У зв’язку з визнанням сторонами по справі вказаних обставин, зазначені обставини у відповідності до ч.1 ст. 82 ЦПК України, додатковому доказуванню не підлягають.

На підставі викладеного, судом встановлено, що в період перебування сторін у шлюбі, подружжям були укладені договори купівлі майнових прав №КПИП-010118 від 03.03.2017 року та №КПИП-010934 від 05.07.2017 року, на виконання яких були сплачені грошові кошти в сумі 1405155 гривень 00 копійок та 159362 гривні 00 копійок.

Так, позивач – ОСОБА_1 стверджує, що вказані грошові кошти були сплачені ним за особисті заощадження, що в свою чергу оспорюється позивачем за зустрічним позовом – ОСОБА_3, якою стверджується, що вказані кошти є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак вказані обставини підлягають дослідженню.

Щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно зі ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 22, п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК (2947-14), ч. 3 ст. 368 ЦК) (435-15), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

У пункті 24 постанови Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти які належали їй, йому особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в Постанові від 07.09.2016 № 6-801цс16.

З урахуванням викладеного, для визначення поділу майна подружжя за необхідно визначити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Як вже встановлено, в період перебування сторін у шлюбі, ними були укладені договори купівлі майнових прав №КПИП-010118 від 03.03.2017 року та №КПИП-010934 від 05.07.2017 року, на виконання яких були сплачені грошові кошти не в повному обсязі, а саме в сумі 1405155 гривень 00 копійок та 159362 гривні 00 копійок.

Позивач ОСОБА_1 посилається на те, що вказані кошти сплачені ним особисто, які належали йому на праві особистої приватної власності, а також отримані особисто в борг на підставі розписки від 25 лютого 2017 року.

Так судом встановлено, що 25 лютого 2017 року ОСОБА_1 складено розписку, за умовами якої він отримав в борг від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 60000 доларів США, на придбання квартири, які зобов’язався повернути в строк до 01 березня 2019 року.

У розписці зазначено, що вказані грошові кошти ним отримуються зі згоди дружини ОСОБА_3

Суд зазначає, що відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і одержане за договором використано на її потреби.

Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановленими договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Якщо інше не встановлено договором або законом (наприклад, якщо договір позики відповідає ознакам безпроцентного договору), позикодавець має право на одержання ще і процентів від суми позики. У разі коли договором не встановлено їх розмір, розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_3 надала свою згоду на укладення ОСОБА_1 з ОСОБА_6 договору позики від 25.02.2017 року, як про те зазначено у розписці, в якій в свою чергу біля прізвища ОСОБА_3 відсутній її підпис.

Крім того, суд зазначає, що в судовому засіданні 30.11.2018 року ОСОБА_3 була допитана в якості свідка та пояснила, будучи попереджена про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень суду, що вона була відсутня при передачі грошових коштів ОСОБА_6 ОСОБА_1 та складанні розписки та про всі домовленості майнового характеру, які були повідомлені безпосередньо ОСОБА_1, та взагалі до подання позивачем копії цієї розписки до позову їй про ці обставини було не відомо.

Щодо посилань представника позивача ОСОБА_2 у клопотанні про призначення експертизи поданого до суду 26.12.2018 року щодо того, що ОСОБА_3 під час допиту пояснила, що: «Вона завжди була проти цього боргу», суд вважає безпідставними, оскільки судом в судовому засіданні 09.01.2019 року було досліджено та здійснено прослуховування звукозапису судового засідання, в якому надавались ОСОБА_3 свідчення, та встановлено відсутність вказаних пояснень.

Суд також зазначає, що не зважаючи на запис у розписці, що ОСОБА_1 отримуються в борг грошові кошти нібито зі згоди ОСОБА_3, представником позивача за первісним позовом під час розгляду справи надавались пояснення, в яких представник підтвердив, що дійсно ОСОБА_1 отримані грошові кошти без згоди дружини, та навпаки це підтверджує, що це є його особистими приватними коштами.

Однак, суд вважає вказані пояснення також безпідставними, з огляду на те, що ОСОБА_1 в порушення ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано до суду належних доказів на підтвердження того, що дійсно отримані в борг грошові кошти в сумі 60000 доларів США були витрачені саме на придбання квартири по вулиці Жаботинського у м. Одесі, оскільки у розписці ці дані є неконкретизованими.

За таких обставин, суд не вбачає підстав вважати, що отримані ОСОБА_1 у ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 60000 доларів США, були витрачені в інтересах сім’ї, оскільки не підтверджені належними доказами.

Між іншим, до суду з боку позивача ОСОБА_1 не надано до суду доказів на підтвердження походження цих грошових коштів, а саме на підтвердження того, що дійсно ОСОБА_6 мала фінансову можливість надати в борг ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 60000 доларів США, з метою пересвідчення судом обставин, що надана розписка до суду не є штучним доказом.

У той же час, з метою повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи, судом 06.11.2018 року за клопотанням представника ОСОБА_3 були постановлені ухвали, якими витребувано з Державної фіскальної служби України Головного управління ДФС в Одеській області (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Семинарська, 5) належним чином завірену копію довідки про доходи та перерахування податків з заробітної плати стосовно ОСОБА_6, паспорт серії КЕ458186, виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області, 18 листопада 1996 року, за період з 01.01.2010 року по 01 березня 2017 року, а також ухвалено викликати та допитати в якості свідків по справі у тому числі ОСОБА_6.

Так під час розгляду справи на виклик суду свідок ОСОБА_6 до суду не з’явилась.

Однак, суд вважає за необхідно зазначити, що після постановлення судом вказаної ухвали суду, а саме 26 грудня 2018 року представник ОСОБА_1 надав до суду клопотання про призначення експертизи, в задоволенні якого судом ухвалою суду від 09.01.2019 року було відмовлено, до якого також було додані докази, а саме документи про сімейний стан ОСОБА_6 та документи на підтвердження майнового стану її чоловіку.

У той же час, в судовому засіданні 09.01.2019 року судом було відмовлено представнику позивача ОСОБА_2 у поновленні строку для додання до матеріалів справи вказаних доказів з огляду на наступне.

Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Представником позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні 09.01.2019 року не було наведено жодного обґрунтованого посилання щодо причин неможливості надання цих доказів у встановлені законом строки.

Крім того судом враховується, що представництво позивача ОСОБА_1 здійснюється фаховим адвокатом, а відтак особою – фахівцем в галузі права, тобто безпосередньо обізнаною з вимогами процесуального закону – ЦПК України, якими в свою чергу встановлено обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України), а також передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст. 44 ЦПК України).

Водночас, згідно п.п. 22-29 рішення ЄСПЛ у справі від 28.03.2006 року «Мельник проти України» право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Тим не менше право доступу до суду не може бути обмеженим таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. При цьому правила регулювання строків мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

З урахуванням викладеного, того, що представник позивача за первісним позовом надаючи до суду докази разом з позовом, будучи обізнаним про обов’язок доказування усіх посилань на які він посилається, як на підставу обґрунтування позову, не надавши до суду вчасно решту доказів в порушення вимог ЦПК України, до того часу поки судом ці обставини не розпочались досліджуватись на підставі посилань іншої сторони, з метою не приведення судового процесу в безладний рух, судом було ухвалено відмовити у задоволенні клопотання про приєднання цих доказів до матеріалів справи.

Суд також одночасно зазначає, що в судовому засіданні 09 січня 2019 року судом також було відмовлено з вищевикладених підстав, у задоволенні клопотання представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 – ОСОБА_4 про приєднання до матеріалів справи в якості доказів – розписок від 02.03.2017 року та від 02.07.2017 року складених ОСОБА_3 на підтвердження отримання в борг грошових коштів в сумі 40000 доларів США та в сумі 4000 доларів США на придбання квартири та машино-місця.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що позивачем ОСОБА_1 належним чином у встановлений законом порядок не підтверджено належність йому на праві особистої приватної власності грошових коштів в сумі 60000 доларів США, отриманих на підставі розписки від 25 лютого 2017 року.

Щодо можливості подружжям здійснити сплату вказаних коштів за спірними договорами купівлі майнових прав та походження цих грошових коштів, судом встановлено наступне.

З наданих сторонами по справі документів, судом встановлено, що ОСОБА_1 є моряком та працює за контрактом, що в свою чергу не спростовувалось сторонами по справі.

Відповідно до наданих представником позивача документів – виписок по рахункам відкритих на ім’я ОСОБА_1 вбачається, що на рахунок останнього були зараховані грошові кошти в наступних розмірах:

- у період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 рік в загальній сумі 24892,62 євро;

- у період з 01.01.2015 рік по 31.12.2015 рік в загальній сумі 15792,76 євро;

- у період з 01.01.2016 рік по 31.12.2016 рік в загальній сумі приблизно 18700 євро;

- у період з 01.01.2017 рік по 31.12.2017 рік в загальній сумі 12196,60 євро.

Також судом встановлено, що ОСОБА_3 також є працездатною особою, працює на посаді помічника інспектора з кадрів загранплавання в ТОВ «ЕМ ЕС СІ КРЮІНГ СЕРВІСЕС».

Відповідно до наданих представником відповідача ОСОБА_3 документів – довідок ТОВ «ЕМ ЕС СІ КРЮІНГ СЕРВІСЕС» від 27.08.2018 року за №381, №382, №383, №384 вбачається, що ОСОБА_3 отримала заробітну плату в наступних розмірах:

- у період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року в загальній сумі 177236 гривень 88 копійок;

- у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року в загальній сумі 269380 гривень 60 копійок;

-у період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року в загальній сумі 273747 гривень 23 копійки;

- у період з 01.01.2018 року по 31.07.2018 року в загальній сумі 168378 гривень 70 копійок.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі вищевказаних належних доказів, суд вважає встановленим, що з урахуванням встановлених сум доходів сторін по справі у період перебування у шлюбі, жодна зі сторін в однаковому становищі не мала фінансової можливості для здійснення сплати грошових коштів за спірними договорами купівлі майнових прав №КПИП-010118 від 03.03.2017 року та №КПИП-010934 від 05.07.2017 року, а саме в загальній сумі 1688405 гривень 00 копійок.

У той же час, не враховуючи розтрати сторін по справі, відомості про які до суду не надані, кожна зі сторін по справі мала можливість здійснити особисті заощадження в рівних частках для подальшої сплати першочергового внеску за договором №КПИП-010118 від 03.03.2017 року, а саме в сумі 1091475 гривень, що еквівалентно дорівнювало 40500 доларів США, про що неодноразово наголошувалось сторонами по справі та надавались свідчення ОСОБА_3 під присягу в судовому засіданні.

Щодо можливості сторін по справі здійснити рівні заощадження судом враховується також той факт, що біля 75% перерахованих грошових коштів, в якості заробітної плати у вказаних сумах, на рахунок ОСОБА_1 у період з 01.01.2015 року по 12.03.2016 року включно були зняті саме ОСОБА_5 на підставі довіреності, а саме матір’ю ОСОБА_1, що підтверджується відповідними записами у наданих позивачем виписках по рахунках відкритих на його ім’я (а.с.101-104), так ОСОБА_5 були зняті: 13.01.2015р. – 700 євро;14.01.2015р. – 700 євро; 15.01.2015р. – 480 євро; 10.08.2015 р. – 600 євро; 11.08.2015р. – 640 євро; 12.08.2015р. – 630 євро; 13.08.2015р. – 620 євро; 14.08.2015р. – 500 євро; 10.12.2015р. – 790 євро; 11.12.2015р.-780 євро; 14.12.2015р. – 765 євро; 15.12.2015р. – 640 євро; 13.01.2016р. – 790 євро; 14.01.2016р. – 700 євро; 15.01.2016р. – 505 євро; 10.02.2016р. – 680 євро; 11.02.2016р. – 680 євро; 12.02.2016р. – 650 євро; 15.02.2016р. – 670 євро; 16.02.2016р. – 300 євро; 11.03.2016р. – 1700 євро; 12.03.2016р. – 480 євро.

Судом також не приймаються пояснення ОСОБА_1 у позові, та його представника під час розгляду справи, що здійсненні перекази ОСОБА_1, отриманих ним грошових коштів, на рахунок ОСОБА_3 є підтвердженням наданням ОСОБА_1 належних йому на праві приватної власності грошових коштів відповідачці за первісним позовом, оскільки у відповідності до положень ст. 61 СК України заробітна плата, одержана одним із подружжя, належить до об’єкту права спільної сумісної власності.

Щодо посилань представника позивача ОСОБА_1, що беручи посилання ОСОБА_3, що грошові кошти, які були зароблені останньою, подружжя витрачало на проживання, а грошові кошти ОСОБА_1 йшли на сплату грошових зобов’язань за спірними договорами, а відтак підтверджує, що ОСОБА_3 не здійснювала сплату коштів за договорами, суд також вважає безпідставними, оскільки у даному разі, як вже зазначалось порядок витрачання заробітної плати встановлюється подружжям, однак в будь якому разі заробітна плата, одержана одним із подружжя, належить до об’єкту права спільної сумісної власності.

Отже на підставі встановлених обставин, суд вважає встановленим, що кожна зі сторін по справі мала можливість здійснити особисті заощадження в рівних частках для подальшої сплати першочергового внеску за договором №КПИП-010118 від 03.03.2017 року, а саме в сумі 1091475 гривень, що еквівалентно дорівнювало 40500 доларів США, в період чого ОСОБА_1 перебував в місті ОСОБА_5 та зазначений договір був підписаний обома сторонами – ОСОБА_1 і ОСОБА_3, а наступні платежі здійснювались з отриманої сторонами по сплаті заробітної плати.

Вказані обставини також підтверджуються наступними обставинами.

Так, під час розгляду справи, ухвалою суду від 04.10.2018 року було витребувано з Акціонерного Товариства «УкрСоцбанк» в особі Таїровського відділеня №670 (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 72-А) належним чином засвідчену виписку по рахунку №26253670055529, який було відкрито, у валюті – євро, на ім’я ОСОБА_3.

З отриманої, на виконання вказаної ухвали суду, виписки по рахунку №26253670055529 відкритого на ім’я ОСОБА_3 вбачається, що на рахунок останньої в період з 02.06.2017 року по 05.09.2017 року було перераховано грошові кошти в загальній сумі 13400 євро, з призначенням платежу – заробітна плата, що в свою чергу входить до об’єкту права спільної сумісної власності.

Під час розгляду справи, позивачем ОСОБА_3 були надані до суду копії квитанцій, відомості про перебування оригіналів яких зазначені, як такі, що зберігаються у ОСОБА_3, що в свою чергу не спростовувалось представником позивача за первісним позовом, з яких вбачається, що:

- 05.07.2017 року в рахунок виконання договору №КПИП-010934 від 05.07.2017 року було сплачено грошові кошти в сумі 96692 гривні;

- 05.09.2017 року в рахунок виконання договору №КПИП-010934 від 05.07.2017 року було сплачено грошові кошти в сумі 62670 гривень 00 копійок;

- 05.09.2017 року в рахунок виконання договору №КПИП-010118 від 03.03.2017 року було сплачено грошові кошти в сумі 41680 гривень 00 копійок;

- 16.06.2017 року в рахунок виконання договору №КПИП-010118 від 03.03.2017 року було сплачено грошові кошти в сумі 272000 гривень 00 копійок.

Наявність у позивача ОСОБА_3 оригіналів вказаних квитанцій свідчить про сплату вказаних коштів у зазначених розмірах, а саме в загальному розмірі 473042,00 копійок (що еквівалентно згідно курсу НБУ станом на червень 2017 року – 16008,20 євро, з рахунку 1євро=29,55), що в свою чергу є більшою сумою ніж отримана ОСОБА_3 за рахунком №26253670055529.

Судом також не приймаються посилання представника позивача за первісним позовом, що особисте внесення ОСОБА_1 вказаних коштів за спірними договорами купівлі майнових прав №КПИП-010118 від 03.03.2017 року та №КПИП-010934 від 05.07.2017 року, а саме в загальній сумі 1688405 гривень 00 копійок, підтверджується довідкою ТОВ «Стікон» від 07.06.2018 року за №2/317 (а.с.27), в якій зазначено, що він станом на 04.12.2017 року сплатив грошові кошти у вказаному розмірі, оскільки в матеріалах справи також містяться однаково суперечливі довідки ТОВ «Стікон» від 21.08.2018 року за №03/439 та від 21.08.2018 року за №03/440, в яких ТОВ «Стікон» підтверджує, що грошові кошти в сумі 1688405 гривень 00 копійок сплачені на виконання договорів купівлі майнових прав №КПИП-010118 від 03.03.2017 року та №КПИП-010934 від 05.07.2017 року, внесені ОСОБА_3

Крім того, ТОВ «Стікон» у наданих 14.11.2018 року до суду письмових поясненнях за вхід №45538, особисто підтверджує, що грошові кошти в сумі 1688405 гривень 00 копійок сплачені на виконання договорів купівлі майнових прав №КПИП-010118 від 03.03.2017 року та №КПИП-010934 від 05.07.2017 року, внесені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частках.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що під час укладення договору купівлі майнових прав №КПИП-010118 від 03.03.2017 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були двох особисто присутні, що в свою чергу сторонами по справі не спростовувалось.

Пунктом 4.2.10 зазначеного договору сторонами визначено, що на момент підписання цього договору покупець гарантує, що він діє з відома та зі згоди дружина (чоловіка). У разі дострокового розірвання договору за ініціативою покупця, він надає на це письмову згоду дружини (чоловіка).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На підставі викладеного вбачається, що на час укладення вказаного договору №КПИП-010118 від 03.03.2017 року ОСОБА_1 не лише погодився з умовами того, що діє в інтересах сім’ї під час його укладення, а саме зі згоди дружини, а також уклав договір разом з ОСОБА_3

Також договором №КПИП-010118 від 03.03.2017 року передбачено, що частка кожного зі сторін, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_3, як сторін правочину, складає в рівних частках, а саме по ? частці.

Отже, суд доходить до висновку, що ОСОБА_1 на час укладення спірного договору, нібито вважаючи, що придбає майнові права на квартиру за власні кошти, достеменно був обізнаний про те, що ним укладається договір лише в частині ? частки на придбання майнових прав на трьохкімнатну квартиру №183 (будівельний номер), площею 115,70 кв.м., на 5 поверсі в споруджуваному будинку за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, кут 1-ої Лінії, секції 5 (будівельна адреса), а в іншій частці укладається його дружиною – ОСОБА_3

Проміж вищевикладене, суд, з урахуванням того, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, та рішення суду жодним чином не може ухвалюватись на підставі припустимих доказів та одержаних в неналежному порядку, вважає за необхідне зазначити, що навіть якщо лише припустити, що ОСОБА_1 отримав за розпискою від 25.02.2017 року, в борг грошові кошти в сумі 60000 доларів США, та вони є його особистою приватною власністю, (саме на чому лише ґрунтуються вимоги ОСОБА_1Ю.), саме з яких нібито було сплачено 03.03.2017 року перший внесок еквівалентний сумі 40500 доларів США, на виконання п.2.2 договору №КПИП-010118 від 03.03.2017 року, а саме в присутності ОСОБА_3, оскільки зазначений договір був укладений в присутності обох сторін по справі цієї ж дати, підтверджує неправдивість свідчень останньої наданих під час допиту в якості свідка, будучи повідомленою про кримінальну відповідальність, а саме щодо того, що укладаючи у власних інтересах договір на ? частки майнових прав, їй – ОСОБА_3 не було відомо про походження грошових коштів, а також не відомо про отримані в борг її чоловіком кошти. Також, з боку позивачів за первісним позовом під час розгляду справи вказані обставини жодним чином не зазначались, а навпаки було ініційовано надання доказів з пропуском строку для їх надання без поважних причин.

Крім того, якщо брати за увагу, такі припущення, загальна сума сплачена сторонами за спірними договорами складає еквівалент приблизно 60000 доларів США, саме сума якої була взята ОСОБА_1 в борг, однак матеріали справи не містять жодних доказів, як і не зазначалось з боку позивача за первісним позовом, яким чином були передана решта грошових коштів ОСОБА_3 на сплату решти платежів, оскільки останні здійснювались за відсутності ОСОБА_1, саме як те було вже встановлено судом - ОСОБА_3, якій в свою чергу не було відомо про взагалі отриманий її на той час чоловіком борг, а також з урахуванням отриманих нею коштів в сумі 16000 євро з рахунків ОСОБА_1 в якості заробітної плати, та з урахуванням особисто заробичених грошових коштів в цей період, що вже виключає необхідність в таких діях, оскільки останні кошти достеменно входять до об’єкту права спільної сумісної власності.

Судом враховується, що відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

При вирішенні даного цивільно-правового спору суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов’язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, аналізуючи зібрані по справі докази окремо, так і в їх сукупності, суд приходить до висновку, що грошові кошти в загальній сумі 1405155 гривень 00 копійок, внесені за договором №КПИП-010118 купівлі-продажу майнових прав від 03.03.2017 року, та грошові кошти в загальній сумі 159362 гривні 00 копійок, внесені за договором №КПИП-010934 купівлі-продажу майнових прав від 05.07.2017 року, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а від так первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Товариство з обмеженою відповідальністю «Стікон», про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно та зобов’язання вчинити певні дії, є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.1 ст.70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом ч.1 ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.3 ст.71 СК України).

При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, у разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч.ч. 4, 5 ст.71 СК України).

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (стаття 3 Закону).

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва, не є речовими правами на чуже майно. Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 12 листопада 2014 року (справа № 6-129цс14).

Отже поділ майна, а також майнових прав та обов’язків, набутих за інвестиційними договорами здійснюються за загальними правилами розподілу майна подружжя.

Аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок про те, що особа має змогу ставити питання про визнання за нею майнового права на спірну квартиру (право очікування) за умови укладання між сторонами основного договору, на підставі якого буде передаватися новостворене майно (спірна квартира) та за умови сплати позивачем усієї вартості останнього.

У той же час, як було встановлено судом під час розгляду справи, подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в повному обсязі умови договорів купівлі майнових прав №КПИП-010118 від 03.03.2017 року та №КПИП-010934 від 05.07.2017 року, не виконані, а лише в загальній сумі 1688405 гривень 00 копійок.

Судом також враховуються, умови п. 1.2 вказаних договорів, якими встановлено, що право власності на майнові права на об’єкт нерухомості переходить від продавця покупцеві після вводу житлового будинку до експлуатації згідно акту прийому-передачі та після внесення вартості, встановленої в п. 2.1. в повному об’ємі.

Суд також зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Також статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З урахуванням встановлених обставин та аналізу вищезазначених приписів законодавства, з метою захисту прав та інтересів сторін по справі, а також з метою вирішення спору, який виник між сторонами по справі, з урахуванням невиконання сторонами по справі в повному обсязі умов договорів купівлі майнових прав №КПИП-010118 від 03.03.2017 року та №КПИП-010934 від 05.07.2017 року, суд вважає за необхідне здійснити між сторонами по справі розподіл спільного майна подружжя, а саме внесених останніми грошових коштів за спірними договорами в рівних частках, а саме: визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право особистої приватної власності за кожним по ? частці від грошових коштів в сумі 1405155 гривень 00 копійок, а саме що становить в сумі 702577 гривень 50 копійок, які сплачені на виконання договору №КПИП-010118 купівлі-продажу майнових прав від 03.03.2017 року, та по ? частці від грошових коштів в сумі 159362 гривні 00 копійок, а саме що становить в сумі 79681 гривня 00 копійок, які сплачені на виконання договору №КПИП-010934 купівлі-продажу майнових прав від 05.07.2017 року.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, дослідивши усі наявні докази в матеріалах справи, проаналізувавши їх в сукупності, суд вважає позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Товариство з обмеженою відповідальністю «Стікон», про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно та зобов’язання вчинити певні дії – необґрунтованим та не підлягаючим до задоволення. Посилання в обґрунтування вимог у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Товариство з обмеженою відповідальністю «Стікон», про визнання майнових прав на квартиру спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя, такими, що знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а відтак зустрічний позов підлягає до задоволення.

Згідно з ч.1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.79 рішення Європейського суду з прав людини (справа «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (Заява №33949/02), відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат, тільки якщо буде доведено, що вони були необхідні та фактично понесені, а також є обґрунтованими за розміром.

Оскільки позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, судові витрати понесені позивачем за первісним позовом відшкодуванню не підлягають.

З урахуванням задоволення зустрічного позову, стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають витрати по сплаті останньою судового збору в загальній сумі 1409 гривень 60 копійок.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 3, 10, 76-83, 89, 90, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 352, 354, п. 15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення, ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Товариство з обмеженою відповідальністю «Стікон», про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно та зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Товариство з обмеженою відповідальністю «Стікон», про визнання майнових прав на квартиру спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя – задовольнити.

Визнати грошові кошти в загальній сумі 1405155 (один мільйон чотириста п’ять тисяч сто п’ятдесят п’ять) гривень 00 копійок, внесені за договором №КПИП-010118 купівлі-продажу майнових прав від 03.03.2017 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стікон», з однієї сторони, та ОСОБА_1 і ОСОБА_3, з другої сторони, на придбання майнових прав на трьохкімнатну квартиру №183 (будівельний номер), площею 115,70 кв.м., на 5 поверсі в споруджуваному будинку за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, кут 1-ої Лінії, секції 5 (будівельна адреса), спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2).

Здійснити розподіл спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2), наступним чином:

Визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) право особистої приватної власності на ? частку від грошових коштів в сумі 1405155 (один мільйон чотириста п’ять тисяч сто п’ятдесят п’ять) гривень 00 копійок, а саме що становить в сумі 702577 (сімсот дві тисячі п’ятсот сімдесят сім) гривень 50 (п’ятдесят) копійок, які сплачені на виконання договору №КПИП-010118 купівлі-продажу майнових прав від 03.03.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стікон», з однієї сторони, та ОСОБА_1 і ОСОБА_3, з другої сторони, на придбання майнових прав на трьохкімнатну квартиру №183 (будівельний номер), площею 115,70 кв.м., на 5 поверсі в споруджуваному будинку за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, кут 1-ої Лінії, секції 5 (будівельна адреса).

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) право особистої приватної власності на ? частку від грошових коштів в сумі 1405155 (один мільйон чотириста п’ять тисяч сто п’ятдесят п’ять) гривень 00 копійок, а саме що становить в сумі 702577 (сімсот дві тисячі п’ятсот сімдесят сім) гривень 50 (п’ятдесят) копійок, які сплачені на виконання договору №КПИП-010118 купівлі-продажу майнових прав від 03.03.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стікон», з однієї сторони, та ОСОБА_1 і ОСОБА_3, з другої сторони, на придбання майнових прав на трьохкімнатну квартиру №183 (будівельний номер), площею 115,70 кв.м., на 5 поверсі в споруджуваному будинку за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, кут 1-ої Лінії, секції 5 (будівельна адреса).

Визнати грошові кошти в загальній сумі 159362 (сто п’ятдесят дев’ять тисяч триста шістдесят дві) гривні 00 копійок, внесені за договором №КПИП-010934 купівлі-продажу майнових прав від 05.07.2017 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стікон», з однієї сторони, та ОСОБА_3, з другої сторони, на придбання майнових прав на машино-місце №102 (будівельний номер), площею 21,70 кв.м., у підвалі споруджуваного будинку за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, кут 1-ої Лінії, секції П (будівельна адреса), спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2).

Визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) право особистої приватної власності на ? частку від грошових коштів в сумі 159362 (сто п’ятдесят дев’ять тисяч триста шістдесят дві) гривні 00 копійок, а саме що становить в сумі 79681 (сімдесят дев’ять тисяч шістсот вісімдесят одна) гривня 00 (нуль) копійок, які сплачені на виконання договору №КПИП-010934 купівлі-продажу майнових прав від 05.07.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стікон», з однієї сторони, та ОСОБА_3, з другої сторони, на придбання майнових прав на машино-місце №102 (будівельний номер), площею 21,70 кв.м., у підвалі споруджуваного будинку за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, кут 1-ої Лінії, секції П (будівельна адреса).

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) право особистої приватної власності на ? частку від грошових коштів в сумі 159362 (сто п’ятдесят дев’ять тисяч триста шістдесят дві) гривні 00 копійок, а саме що становить в сумі 79681 (сімдесят дев’ять тисяч шістсот вісімдесят одна) гривня 00 (нуль) копійок, які сплачені на виконання договору №КПИП-010934 купівлі-продажу майнових прав від 05.07.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стікон», з однієї сторони, та ОСОБА_3, з другої сторони, на придбання майнових прав на машино-місце №102 (будівельний номер), площею 21,70 кв.м., у підвалі споруджуваного будинку за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, кут 1-ої Лінії, секції П (будівельна адреса).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) витрати по сплаті судового збору в загальній сумі 1409 (одна тисяча чотириста дев’ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено - 10 січня 2019 року.

Головуючий Калініченко Л. В.