Рішення № 79095595, 03.01.2019, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1637/18

Номер провадження 2/530/199/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.01.2019 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., розглянувши в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1, адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_2 селищної ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, селище Опішня, вулиця Перемоги, 3, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 селищної ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, селище Опішня, вулиця Перемоги, 3, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з»явилася, але направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_2 селищної ради Зіньківського району Полтавської області в судове засідання не з'явився, але направив до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі і просить розгляд справи провести без його участі.

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.247 ЦПК України.

На підставі письмових заяв усіх сторін по справі, суд ухвалює рішення за відсутності сторін, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст. 223, 247 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України, суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: “кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності”.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: “Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини”, враховуючи місцезнаходження, позов пред’являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов»язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об»єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз»яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов»язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов»язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Судом встановлено що, 21 лютого 1984 року бабуся позивача, ОСОБА_4 Борисівна-21.03.1926 року народження, уклала шлюб з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, взявши прізвище у шлюбі «Куліш». Дані обставини підтверджуються свідоцтвом про шлюб серії І-КЕ №421780 від 21.02.1984 року.

24.01.2010 року бабуся, ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4Б.) померла, що підтверджується свідоцтвом про її смерть серії І-КЕ №149854 від 25.01.2010 року.

ОСОБА_6 за станом здоров»я потребувала постійного догляду, а тому на час смерті постійно проживала без реєстрації разом з матір»ю позивача, а своєю дочкою-Буйновою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою АДРЕСА_1. Мама доглядала бабушку впродовж п»яти років до часу її смерті.

Родинні відносини бабусі, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 та позивача матері ОСОБА_8 підтверджуються свідоцтвом про народження серії 1У-УР №2011363 від 24.06.1963 року в якому ОСОБА_4 зазначена матір»ю, свідоцтвом про укладення шлюбу та зміну прізвища позивача матері на «Буйнову» серії II АБ №572579 від 13.11.1977р., копією паспорту громадянина України серії КО №066473 виданого 10.02.2000 року ОСОБА_9.

ОСОБА_10 смерті бабушки ОСОБА_6 відкрилась спадщина за місцем її останнього проживання на її спадкове майно в порядку ст.ст.1220, 1221 ЦК України, що підтверджується заочним рішенням від 16.01.2018 року Київського районного суду м.Полтави, що набрало законної сили .

16 травня 2015 року померла позивачки мати ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про її смерть серії І-КЕ №293529 від 16.05.2015 року.

ОСОБА_9 прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6 шляхом постійного проживання разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України, що підтверджується заочним рішенням від 16.01.2018 року Київського районного суду м.Полтави, що набрало законної сили.

Родинні відносини Позивача з матір»ю, ОСОБА_9 підтверджуються: свідоцтвом про народження серії I- КЕ №275758 від 09.08.1972 року, свідоцтвом про укладенням шлюбу та зміну прізвища на «Василенко» серії І-КЕ №283559 від 16.09.1989р., паспортом громадянина України серії КН №428821, що був виданий Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 25.06.1997 року ОСОБА_1.

ОСОБА_10 смерті матері ОСОБА_9 позивач прийняла спадщину на все її спадкове майно подавши до приватного нотаріуса ОСОБА_3 заяву про прийняття спадщини, що підтверджується свідоцтвом про прийняття спадщини від 28.11.2015 року.

За її заявою була відкрита спадкова справа №16/2015, що зареєстрована в реєстрі за № 12202. Крім позиваки, інші особи спадщину матері до якої входить і спадкове майно бабушки ОСОБА_6 не приймали і на неї не претендують.

В березні 2018 року позивач звернулась до приватного нотаріуса ОСОБА_3 про видачу свідоцтва на право власності на спадкове майно до якого входить майно бабушки - ОСОБА_6, а саме : земельний пай, на право приватної власності на землю площею 1.07 га., що розташований на території ОСОБА_2 селищної ради, право власності на який посвідчене державним актом серії РЗ №685061 від 03.01.2002 року на ОСОБА_11, земельний пай на право приватної власності на землю площею 1.94 га, що розташований на території ОСОБА_2 селищної ради право власності на який посвідчене державним актом серії РЗ №685034 від 03.01.2002 року на ОСОБА_11.

Приватний нотаріус ОСОБА_3 листом за №56/02-31 від 28.03.2017 року відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно до якого входить земельний пай на право приватної власності на землю площею 1.07 га., та земельний пай на право приватної власності на землю площею 1.94 га, оскільки в цих державних актах зазначено прізвище бабушки як «Куценко-Куліш», а в свідоцтві про її смерть від 25.10.2010 року значиться прізвище «Куліш».

Рішенням від 14.06.2018 року Київського районного суду м.Полтави, що набрало законної сили було встановлено факт належності правовстановлюючих документів, а саме державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 1,07 га, що розташована на території ОСОБА_2 селищної ради, право власності на яку посвідчене державним актом серії РЗ №685061від 03.01.2002 року та державного акту на право приватної власності на землю площею 1,94 га., що розташована на території ОСОБА_2 селищної ради право власності на яку посвідчене державним актом серії Р3№685034 від 03.01.2002 року-Куліш ОСОБА_11 Борисівні-21.03.1926 року народження, яка померла 24.01.2010 року.

В жовтні 2017 року позивач повторно звернулась до приватного нотаріуса ОСОБА_3 з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом в порядку представництва (спадкової трансмісії) після смерті моєї матері ОСОБА_9, яка померла 16.05.2015 року на що отримала відмову нотаріуса за вихідним №191/01-16 від 23.10.2017 року.

До спадкового майна бабушки, ОСОБА_6, також входить: -житловий будинк в с. Карабазівка Зіньківського району Полтавської області 1978 року побудови площею 68.5кв.м., вартістю 84429грн.{літер А-І), сарай 1978 року побудови площею 39.2кв.м., вартістю 13000грн.{Літер- Б), сарай 1978 року побудови площею 57кв.м. вартістю 1094грн.(Літер-б), сарай 1978 року побудови площею 15.4кв.м. вартістю 4182грн.(Літер-В), сарай 1978 року побудови площею 18кв.м. вартістю 5993грн.(Літер-Г), погріб 1978 року побудови площею 2.9кв.м. вартістю 1638грн.(Літер-г), сарай 1978 року побудови площею 14.5кв.м. вартістю 4467грн.(Літер-Д), що підтверджується довідкою ОСОБА_2 селищної ради №420 від 12.05.2009 року про склад сім»ї, технічним паспортом на житловий будинок, що був виготовлений 16.08.2018 року КП БТ1 «Інвентаризатор» м.Полтави; - земельна ділянка площею 0.40 га. для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства в с.Карабазівка вул.Незалежності (Жовтнева),8, Зіньківського району Полтавської області, що підтверджується рішенням ОСОБА_2 селищної ради №525 від 19.10.1995 року, довідкою ОСОБА_2 селищної ради №312 від 17.04.2018 року;-земельна ділянка(пай) площею 1.07 га., що розташований на території ОСОБА_2 селищної ради, право власності на який посвідчене державним актом серії РЗ №650634 від 23.01.2002 року в порядку спадкування ОСОБА_6 після смерті чоловіка ОСОБА_5, свідоцтвом про право на спадщину за законом ОСОБА_6 від 28.01.2009 року, що було видане нотаріусом ОСОБА_2 державної нотаріальної контори ОСОБА_10. Вартість грошової оцінки земельної ділянки становить 3117.58 грн., витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 28.01.2009 року; -земельна ділянка(пай) площею 1.94 га., що розташований на території ОСОБА_2 селищної ради, право власності на який посвідчене державним актом серії РЗ №650972 від 23.01.2002 року в порядку спадкування ОСОБА_6 після смерті чоловіка ОСОБА_5, що підтверджується, державним актом на право приватної власності на землю серії РЗ №650972 від 23.01.2002 року, свідоцтвом про право на спадщину за законом ОСОБА_6 від 28.01.2009 року, що було видане нотаріусом ОСОБА_2 державної нотаріальної контори ОСОБА_10. Вартість грошової оцінки земельної ділянки становить 21107.88грн., витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 28.01.2009 року.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов»язаний звернутися до нотаріуса до за видачею свідоцтва про право на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 125 ЗК право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з ч.9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об"єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ч.10 цієї статті Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Ч. 4 цієї статті - земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформаваними незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею..."..

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_12 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Визнання за позивачем права приватної власності на земельну ділянку не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.

Відповідно до змін у ЦПК від 03.10.2017 року вказано, що новий цивільний процесуальний кодекс вводиться в дію з 15.12.2017 року.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі ОСОБА_10 проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, із врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Позивач судові витрати покладає на себе.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.16, ст. 328, 376, 392 Цивільного кодексу України1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268 ЦПК , ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1, адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_2 селищної ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, селище Опішня, вулиця Перемоги, 3, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно- задоволити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5, реєстраційний номер облікової картки платника податку №2649923766, жителько. ОСОБА_13, вул.. Текстильна,3 право власності у порядку спадкування за законом на спадкове майно:

-житловий будинок в с. Карабазівка вул.Незалежності,8 Зіньківського району Полтавської області, 1978 року побудови площею 68.5кв.м.,(літер А-1), сарай 1978 року побудови площею 39.2кв.м., (Літер- Б), сарай 1978 року побудови площею 57кв.м. (Літер-б), сарай 1978 року побудови площею 15.4кв.м. (Літер-В), сарай 1978 року побудови площею 18кв.м. (Літер-Г), погріб 1978 року побудови площею 2.9кв.м. (Літер-г), сарай 1978 року побудови площею 14.5кв.м. (Літер-Д);

- земельну ділянку площею 0.40 га., для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства в с.Карабазівка вул.Незалежності,8, Зіньківського району Полтавської області;

-земельну ділянку(пай) площею 1.07 га., що розташована на території ОСОБА_2 селищної ради, праве власності на який посвідчене державним актом серії РЗ №650634 від 23.01.2002 року, як спадщина ОСОБА_6 після смерті чоловіка ОСОБА_5, згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії РЗ №650634 від 23.01.2002 року;

-земельну ділянку(пай) площею 1.94 га., що розташована на території ОСОБА_2 селищної ради, право власності на який посвідчене державним актом серії РЗ №650972 від 23.01.2002 року, як спадщина ОСОБА_6 після смерті чоловіка ОСОБА_5, згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії РЗ №650972 від 23.01.2002 року;

-земельну ділянку(пай) площею 1.07 га., що розташована на території ОСОБА_2 селищної ради, право власності на який посвідчене державним актом серії РЗ №685061 від 03.01.2002 року та належить -ОСОБА_6;

-земельну ділянку(пай) площею 1.94 га., що розташована на території ОСОБА_2 селищної ради право власності на який посвідчене державним актом серії РЗ №685034 від 03.01.2002 року та належить - ОСОБА_6.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області ОСОБА_14

Секретар: Л.Г.Стрілець