Ухвала суду № 79093696, 13.12.2018, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа №359/9227/18

Провадження №2-з/359/139/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2018 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого Борця Є.О.,

при секретарі судового засідання Коробові О.П.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання квартир об’єктами спільної сумісної власності подружжя та визначення частки спадкодавця в цих об’єктах нерухомого майна,

встановив:

В грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаною заявою та обґрунтовує її тим, що вона пред’явила позов про визнання квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 об’єктами спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а також визначення, що частка ОСОБА_4 в цих об’єктах нерухомого майна становить 1/2. Відповідач має намір відчужити квартири у власність інших осіб. Ця обставина унеможливить виконання рішення суду про задоволення позову. Тому ОСОБА_2 п росить суду накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримує заяву та наполягає на її задоволенні.

Відповідач не з’явився у судове засідання. Як вбачається з ч.1 ст.153 ЦПК України, його неявка не перешкоджає розгляду заяви про забезпечення позову.

Вислухавши пояснення представника позивача, а також дослідивши письмові докази, суд дійшов до висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що в грудні 2018 року ОСОБА_2 пред’явила до Бориспільського міськрайонного суду позов (а.с.19-26), в якому вона просить визнати квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 об’єктами спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а також визначити, що частка ОСОБА_4 в цих об’єктах нерухомого майна становить 1/2.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч.3 ст.150 цього ж Кодексу заходи забезпечення позову мають бути спів-мірними із заявленими позивачем вимогами.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.4 постанови №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при роз-гляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №147286908 від 28 листопада 2018 року (а.с.10-11) вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2зареєстровано за ОСОБА_3 Крім того, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна відсутні записи про арешт вказаних квартир або оголошення заборони відчуження цих об’єктів нерухомого майна.

Аналіз цих обставини свідчить про те, що ОСОБА_3 може в будь-який час відчужити квартири у власність інших осіб. Після цього виконання рішення суду про задоволення позову стане неможливим. Крім того, ОСОБА_2 буде вимушена додатково оспорювати договори відчуження об’єктів нерухомого майна. Це свідчить про те, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить ефективний захист прав позивача.

Крім того, накладення арешту на квартири є співмірним розміру позовних вимог та повністю відповідає їх змісту.

З огляду на це суд вважає, що з метою забезпечення пред’явленого позову належить накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2.

Відповідно до ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути обмежений у своїй власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як роз’яснив Європейський суд з прав людини в пілотному рішенні «Іванов проти України», право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і осново-положних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції»). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії»). Необґрунтована затримка у виконанні обов’язкового для виконання судового рішення становить порушення Конвенції (рішення у справі «Бурдов проти Росії»).

Беззаперечно, накладення арешту на квартири призведе до втручання держави у право ОСОБА_3 на мирне володіння її майном. Водночас, таке втручання є не тільки виправданим, але й конче необхідним, оскільки воно спрямовано виключно на забезпечення цивільного судочинства та запобігання виникнення нових спорів з іншими особами, які можуть придбати квартири. Вказані цілі становлять суспільний інтерес, який превалює над індивідуальними свободами відповідача. Крім того, арешт квартир полягає у позбавленні ОСОБА_3 можливості лише розпоряджатись цими об’єктами нерухомого майна. Відповідач має право повноцінно користуватись та володіти ними. Це свідчить про те, що накладення арешту на спірні квартири не призведе до жодних негативних наслідків. Вжиття цього процесуального заходу не порушить вимоги ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а навпаки сприятиме захисту права позивача на справедливий суд, гарантованого п.1 ст.6 цієї ж Конвенції.

Суд вважає, що ці обставини є додатковою, але не менші вагомою підставою для на-кладення арешту на вказані вище об’єкти нерухомого майна.

Керуючись п.1 ч.1, ч.2 ст.258, абз.2 ч.6 ст.259, ст.260 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити.

Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_3, а також на квартиру АДРЕСА_2.

Стягувач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2 в кв.91.

Боржник: ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, має місце проживання в ІНФОРМАЦІЯ_3 в кв.12 та АДРЕСА_4.

Ухвала суду складена в повному обсязі 18 грудня 2018 року.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня складення її в повному обсязі. Водночас, апеляційне оскарження цієї ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя

Бориспільського міськрайонного суду ОСОБА_5