Рішення № 79087808, 09.01.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Рішення

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"09" січня 2019 р. № 520/11101/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Мадевська Е.Д.

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Кусти Н.С.,

представника третіх осіб - Кусти Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ОСОБА_4 (АДРЕСА_1) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9), треті особи - Управління Державної міграційної служби України в Київській області (4073, м. Київ, вул. Петропавлівська, буд. 11), Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про визнання протиправним та скасування наказу ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_4, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних, вимог просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 4 (п. п. 4.1.-4.3.) Наказу Державної міграційної служби України № 74 від 03.05.2018 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнаму ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що п. 4 (п.п. 4.1.-4.3.) наказу Державної міграційної служби України № 74 від 03.05.2018 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо гр. СРВ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача та третіх осіб в судове засідання з'явився, щодо задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі зазначивши, що п. 4 (п.п. 4.1.-4.3.) наказу Державної міграційної служби України № 74 від 03.05.2018 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо гр. СРВ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 є законним та таким, що прийнятий в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивачка - громадянка СРВ ОСОБА_4 документована посвідкою на постійне місце проживання ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області на підставі п. 4 Розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001р. №2491-ІІІ відповідно до якого вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україні іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом СРВ та Урядом СРСР про направлення «Про направлення і прийнятгя в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організації СРСР» від 02.04.1981 року.

08.02.2018 року позивачка ОСОБА_4 звернулася до Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області з заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням нею 45-річного віку.

27.02.2018 року позивачці - ОСОБА_4 на зазначене звернення було надано відповідь Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області № Н-509/6/6301.18/6301.8.1/3511-18 від 27.02.2018 року, що для з'ясування підстав документування посвідкою на постійне місце проживання ОСОБА_4 буде направлено відповідний запит до Управління Державної міграційної служби в Київській області і після надходження відповіді на зазначений запит, ГУ ДМС України в Харківській області буде прийнято рішення щодо обміну посвідки.

Також судом встановлено, що 13.11.2018 року листом № г-2487/6/6301-18/6301.8.1/26092-18 від 13.11.2018 року позивачку ОСОБА_4 ГУ ДМС України в Харківській області було повідомлено про скасування дозволу на імміграцію в Україну наказом Державної міграційної служби України № 74 від 03.05.2018 року.

Не погодившись з прийнятим ДМС України рішенням, позивачка звернувся до суду із вищевказаними позовними вимогами.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Згідно п.16 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 (далі - Порядок), для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1-4 і 6 пункту 15 цього Порядку.

Пунктом 15 цього ж Порядку передбачено, що для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).

Так, згідно вимог п.2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 № 681 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2013 р. за № 1335/23867, за результатами розгляду заяви протягом семи днів з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки.

Як підтверджено матеріалами справи, видача посвідки на постійне проживання позивачки здійснювалась відповідно до абз.3 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичною Республікою В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані ГУ ДМС України в Київській області та зазначені у висновку. Під час видачі посвідки на постійне проживання ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області керувався зазначеними положеннями Закону України "Про імміграцію", будь-яких заперечень не висловлював, таким чином визнав позивачку такою, що має дозвіл на імміграцію.

Як зазначалося раніше, ГІРФО ГУ МВС в Київській області оформило і видало гр. ОСОБА_4 посвідку на постійне проживання .

Згідно висновку УДМС України в Київській області від 07.03.2018 року, на момент звернення (24.06.2003 року) положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до абз. 4 розділу 5 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", а вказаний іноземець не мав жодних підстав щодо отримання посвідки на постійне проживання. У звязку з цим оформлена громадянці СРВ ОСОБА_4 05.05.2004 року посвідка серії КВ № 8360/47278 підлягає визнанню недійсною та вилученню.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Згідно п.18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

Так, згідно п.4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивачка отримала посвідку на постійне проживання в межах законодавства.

Суд зазначає, що позивачці не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки вона прибула до України в 1993 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачці в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При наданні вперше 05.05.2004 року позивачці посвідки на постійне місце проживання в Україні управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому відповідачем не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинне законодавство не було передбачено. Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.3 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".

Таким чином, суд дійшов висновку, що п. 14 (п. п. 4.1.-4.3.) Наказу Державної міграційної служби України № 74 від 03.05.2018 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнаму ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства України, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_4 (АДРЕСА_1) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9), треті особи - Управління Державної міграційної служби України в Київській області (4073, м. Київ, вул. Петропавлівська, буд. 11), Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати пункт 4 (п. п. 4.1.-4.3.) Наказу Державної міграційної служби України № 74 від 03.05.2018 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнаму ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 10 січня 2019 року.

Суддя Спірідонов М.О.