Рішення № 79087678, 09.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09 січня 2019 року № 826/17529/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича про зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 (ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича (Уповноважена особа), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи про визнання нікчемним переказу коштів (транзакції), здійсненого Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» (ТОВ «ІРЦ») 19.05.2016 в сумі 150000 грн, з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-025-00236405 від 11.05.2016 на рахунок НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1 (ІНП НОМЕР_1)»;

- зобов'язати Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за договором №980-025-00236405 на суму 150000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що відповідачем протиправно не включено його до Загального Реєстру вкладників ПАТ «Банк Михайлівський», які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду. Крім того, рішення про нікчемність правочину є протиправним та таким, що порушує гарантовані права.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.01.2018 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.

07.02.2018 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому вимоги ОСОБА_1 не визнано та висловлено прохання в задоволенні позову відмовити, оскільки кошти отримувалися позивачем на підставі договору позики, що не є вкладом або коштами, прирівняними до вкладу у розумінні чинного законодавства. Відповідно кошти, які обліковуються на рахунку позивача, відображені на такому рахунку внаслідок вчинення нікчемного правочину.

Крім того, зазначено, що грошові кошти на рахунок фізичної особи фактично не перераховувалась у зв'язку з відсутністю коштів у такій кількості на кореспондентському рахунку в ПАТ «Банк Михайлівський». За таких обставин, в Уповноваженої особи відсутні підстави для включення позивача до переліку рахунків вкладників з огляду на положення статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI (Закон №4452-VI).

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази.

Відповідач в судові засідання не з'являвся, причини неявки уповноважених представників не повідомляв, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотанням позивача, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) та частини дев'ятої статті 205 цього ж Кодексу ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.01.2019 провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - в частині вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи щодо визнання нікчемним переказу коштів (транзакції), здійсненого ТОВ «ІРЦ» 19.05.2016 в сумі 150000 грн, з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-025-00236405 від 11.05.2016 на рахунок НОМЕР_2, що належить позивачу», - закрито.

Тобто, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Між ОСОБА_1 (клієнт) та ПАТ «Банк Михайлівський» (Банк) 06.11.2015 укладено договір №980-025-000147038 та відкрито рахунок НОМЕР_2 в гривні. За умовами вказаного договору позивач передає банку грошові кошти під проценти на строк обумовлений договором.

11.05.2016 позивач та ТОВ «ІРЦ» уклали договір №980-005-000236405, тип договору «Суперкапітал» (Новий) (з виплатою процентів щомісячно). За умовами цього договору, кошти надаються ОСОБА_1 - ТОВ «ІРЦ» в тимчасове користування за плату, а ТОВ «ІРЦ» зобов'язано повернути ОСОБА_1 отримані кошти в зазначений строк на рахунок в ПАТ «Банк Михайлівський» та сплатити за період користування проценти.

19.05.2016 ТОВ «ІРЦ» здійснено переказ коштів у загальній сумі 150774,58 грн: у сумі 774,58 грн з призначенням платежу «Оплата процентів по договору №980-025-000236405 від 11.05.2016» на рахунок НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1; у сумі 150000 грн з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-025-000236405 від 11.05.2016» на рахунок НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1

Надходження коштів та зарахування їх на поточний рахунок ОСОБА_1 підтверджується наявною у матеріалах справи випискою по особовому рахунку ПАТ «Банк Михайлівський» з 19.05.2016 по 31.10.2016 ф.281 та довідкою ПАТ «Банк Михайлівський» від 10.04.2017 №ЗГ314401.

Разом з тим, Уповноваженою особою листом від 12.09.2017 №3Г1(К) 123061 повідомлено позивача про нікчемність правочинів, а саме: перекази коштів (транзакції) здійснені ТОВ «ІРЦ» 19.05.2016: у сумі 774,58 грн з призначенням платежу «Оплата процентів по договору №980-025-000236405 від 11.05.2016» на рахунок НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1 та у сумі 150000 грн з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-025-000236405 від 11.05.2016» на рахунок НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду.

Суд врахував, що відповідно до частини четвертої статті 38 Закону №4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Проте, відповідач не повідомив позивача про прийняте рішення щодо нікчемності правочинів. Така інформація була надана після звернення позивача до відповідача, листом від 12.09.2017 №3Г1(К) 123061. З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Водночас, суд, надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

На підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 №14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №812 «Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора» та рішення від 13.06.2016 №991 «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський».

Відповідно до зазначеного рішення розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації строком з 23.05.2016 по 22.07.2016 включно. Уповноваженою особою на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» призначено Ірклієнка Ю.П.

В подальшому рішенням Правління Національного банку України від 12.07.2016 №124-рш оголошено про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський».

На підставі вказаного рішення Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12.07.2016 №1213, згідно з яким, з 13.07.2016 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та призначено Уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» й делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнку Ю.П. строком на два роки з 13.07.2016 по 12.07.2018.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2016 №1702 призначено Уповноваженою особою та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» Волкову О.Ю. з 05.09.2016.

Як з'ясовано судом, на переконання Уповноваженої особи, перерахування коштів з рахунку ТОВ «ІРЦ» на поточний рахунок ОСОБА_1 є нікчемними правочинами в силу вимог статті 216 Цивільного кодексу України (ЦК України).

Однак, суд з позицією відповідача не погоджується з огляду на таке.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Законом №4452-VI, Положенням про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 №14, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 за №1548/21860 (Положення №14).

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом №4452-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Частиною першою статті 3 Закону №4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно із положеннями пунктів 3, 4 частини першої статті 2 Закону №4452-VI, вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

При цьому, порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, визначений статтею 27 Закону №4452-VI.

Так, Уповноважена особа складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (ч. 1 ст. 27 Закону №4452-VI).

Згідно з частинами другою, третьою статті 27 Закону №4452-VI Уповноважена особа протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Окрім цього, відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Положення №14 Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім іншого, формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік).

Абзацом 1 пункту 4 розділу ІІІ Положення №14 визначено, що Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Пунктом 2 розділу IV Положення №14 передбачено, що Фонд складає на підставі Переліку Загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр).

Пунктом 4 розділу IV Положення №14 передбачено, що Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Пунктом 6 розділу IV Положення №14 встановлено, що на підставі рішення виконавчої дирекції за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів (здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром, передачу Загального Реєстру банку-агенту) не пізніше семи днів з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мала у такому банку вклад, відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка становить 200000 грн.

Отже, Закон №4452-VI пов'язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн.; 4) включення Уповноваженою особою фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Судом встановлено, що перерахування коштів з рахунку ТОВ «ІРЦ» на поточний рахунок позивача здійснено 19.05.2016, тобто до прийняття рішення Національним банком України від 23.05.2016 №14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних».

Разом з тим, Уповноваженою особою позивача не включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду.

Закон №4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється.

Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI).

Зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Разом з тим, відповідачем не зазначено, які саме умови правочину передбачають надання позивачу переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.

Суд зазначає, що застосовуючи частину третю статті 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону №4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Аналіз норм права дає підстави дійти до висновку про те, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 ЦК України, ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону №4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори чи транзакції) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону №4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №826/1476/15.

Крім того, відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Пунктом 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачу йому у готівковій формі.

Згідно з пунктом 1.30 даного Закону, платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Судом встановлено, що ТОВ «ІРЦ» платіжними дорученнями зі свого розрахункового рахунку, відкритого в ПАТ «Банк Михайлівський» ініціювало переказ коштів для повернення позики та процентів позивачу на підставі відповідного договору.

Суд дійшов висновку, що платіжні операції з перерахування коштів з рахунку іншої особи на рахунок позивача не є правочином між банком та позивачем у розумінні статті 202 ЦК України. Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492, та договорами з відповідними клієнтами банку.

Таким чином, відповідач не довів наявності правових підстав вважати банківські операції з переказу 19.05.2016 ТОВ «ІРЦ» зі свого поточного рахунку в банку суми 150000 грн та 774,58 грн на поточний рахунок позивача, нікчемними та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності правочинів, так само, як не довів наявність інших підстав, визначених Законом №4452-VI для невключення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду.

Відповідно до частини другої статті 38 Закону №4452-VI, протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з частиною третьою статті 38 цього ж Закону, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Тобто, перевірка правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними, здійснюється Фондом відносно правочинів (у тому числі договорів) укладених саме з банком, як стороною відповідного правочину.

За договором №980/025-000236405 від 11.05.2016 сторонами виступають ОСОБА_1 та ТОВ «ІРЦ».

ПАТ «Банк Михайлівський», виконуючи платіжні документи ТОВ «ІРЦ» на переказ коштів на користь ОСОБА_1, не набуло прав на суму коштів, які переказувалися. ПАТ «Банк Михайлівський» не є стороною переказу коштів, а є лише виконувачем своїх зобов'язань за договорами банківського рахунку перед клієнтом, забезпечуючи рух коштів від ініціатора до отримувача переказу, тобто позивача.

Договір про обслуговування банком банківського рахунку суб'єкта господарювання передбачає право банка відмовити у проведенні розрахункових та касових операцій при наявності фактів, що свідчать про порушення клієнтом норм чинного законодавства України, умов цього договору та банківських правил оформлення розрахункових, касових документів, заяв, доручень, і строків їх подання до банку.

ПАТ «Банк Михайлівський» при проведенні розрахункових операцій зазначених фактів не встановлено.

Крім того, суд з'ясував, що ТОВ «ІРЦ» мало право на дострокове повернення позики за договором, або у разі коли цього вимагав контрагент за договором.

Отже, у відповідача були відсутні підстави для визнання нікчемними зазначених транзакцій (операцій) щодо перерахування коштів з відкритого розрахункового рахунку ТОВ «ІРЦ» у Банку на рахунок позивача.

Доводи відповідача про нікчемність правочину у зв'язку із тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок виконання умов договору, що суперечить вимогам законодавства, є безпідставними, оскільки зазначене не свідчить про нікчемність укладеного правочину, а факт знаходження на рахунках позивача грошових коштів у вказаному розмірі відповідачем не заперечується.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 26.01.2017 (К/800/19323/16), від 07.02.2017 (К/800/28503/15) та у постанові від 02.03.2017 ( К/800/24998/15).

Крім того, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Суд також бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право особи на мирне володіння майном знайшло своє відображення і у рішеннях Європейського Суду з прав людини, рішення якого відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» є джерелом права, зокрема, у справі «Золотас проти Греції» (№66610/09, 29/01/2013), згідно з яким особа, яка розмістила грошову суму в банку, передавала йому право використання цієї суми, банк був зобов'язаний зберігати її, і в разі використання з метою отримання прибутку він повинен був повернути еквівалентну суму вкладнику після припинення дії угоди; отже, власник рахунку сумлінно міг вважати, що його вклад у банку знаходиться в безпеці, особливо при отриманні відсотків; власник рахунку правомірно вважав, що буде повідомлений про ситуації, що загрожує суті угоди з банком і його фінансовим інтересам, щоб він міг завчасно вчинити дії відповідно до закону і зберегти право на захист свого майна.

Таким чином, суд дійшов висновку про порушення прав позивача, а саме - права на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду по Договору №980-025-000147038 від 06.11.2015.

Водночас, суд звернув увагу, що у прохальній частині позовних вимог позивач помилково зазначив, що підлягають відшкодуванню кошти за вкладом за договором №980-025-000236405.

Так, судом встановлено, що між позивачем та ПАТ «Банк Михайлівський» укладено договір №980-025-000147038 та відкрито рахунок НОМЕР_2 в гривні на якому і обліковувались кошти, які позивач просить відшкодувати за рахунок коштів Фонду.

Згідно з частиною першою статті 9, частиною першою статті 72, частиною другою статті 73, статтею 76, частинами першою, другою, п'ятою статті 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд, з метою ефективного захисту прав позивача, керуючись принципом верховенства права, дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Так, проаналізувавши положення законодавства, яке підлягало застосуванню до спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що Уповноважена особа наділена повноваженнями щодо формування протягом одного робочого дня з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, інформацію про позивача не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду.

Відтак, оскільки Уповноважена особа наділена повноваженнями надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема, збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1, як вкладника ПАТ «Банк Михайлівський», який має право відшкодування коштів за рахунок Фонду за Договором №980-025-000147038 від 06.11.2015.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В силу положень пункту 6.8 глави 6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 №2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/12/21893 визначено, що оплата витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. До цих витрат, зокрема, належать витрати на сплату судового збору.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з Уповноваженої особи за рахунок ПАТ «Банк Михайлівський».

На підставі викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», який має право відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором №980-025-000147038 від 06.11.2015 у сумі 150000 (сто п'ятдесят тисяч) гривень.

Стягнути з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» за рахунок Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1).

Відповідач - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (місцезнаходження юридичної особи: 01001, місто Київ, провулок Рильський, будинок 10-12/3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 38619024).

Суддя О.М. Чудак