Рішення № 79087113, 09.01.2019, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

09 січня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3809/18

Суддя Луганського окружного адмінстративного суду Чиркін С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

21 листопада 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним рішення відповідача від 01.08.2018 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу;

- зобов'язати відповідача врахувати до загального стажу позивача періоди роботи з 26.07.1977 по 26.02.1981 на Ворошиловградській ордена «Знак Почета» трикотажній фабриці імені 25 з'їзду КПРС, з 01.06.1984 по 31.07.1992 на Ворошиловградському заводі лужних акумуляторів для обчислення загального стажу й призначення пенсії за віком.

Підставою подання позовної заяви є незгода позивача з рішенням відповідача від 01.08.2018 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю на день звернення необхідного стажу за віком.

Зазначена відмова мотивована тим, що у позивача на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії стаж складає 16 років 06 місяців 04 дні.

Ухвалою суду від 10.12.2018 після усунення недоліків у позовній заяві відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії; призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 1-2).

Відповідач позовні вимоги не визнав, про що подав відзив на позовну заяву (а.с. 49).

В обґрунтування своєї позиції з посиланням на вимоги пунктів 2-3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» зазначив про відсутність правових підстав для призначення Позивачу пенсії з урахуванням стажу роботи за період з 26.07.1977 по 26.02.1981, а також з 01.06.1984 по 31.07.1992 на підставі дублікату трудовиї книжки, записи в якій здійнені з наданих до управління довідок.

Просив залишити адміністративний позов без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 КАС України, судом встановлено таке.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 24.07.2018 звернувся до Відповідача із заявою про призначення пенсії з (а.с. 56), до якої було додано довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідки від 16.12.2014 № 102 та від 02.03.2015 № 119, паспорт, свідоцтво про шлюб, трудова книжка НОМЕР_2 (а.с. 57).

Рішенням від 01.08.2018 № 6446/03-21 (а.с. 59-60) Відповідач відмовив Позивачу в призначенні пенсії згідно п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - рішення № 6446).

Як підстави відмови зазначено, що зарахувати до загального стажу періоди роботи з 26.07.1977 по 26.02.1981 та з 01.06.1984 по 31.07.1992 згідно з інформацією, яка зазначена у довідках від 16.12.2014 № 102 та від 02.03.2015 № 119, не має можливості з огляду на те, що будь-які довідки, які видані з територій, які непідконтрольні українській владі, є недійсними і не створюють правових наслідків.

Рішення № 6446 є предметом спору у справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій (далі - Закон № 1788).

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положенням частини першої статті 9 Закону № 1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Стаття 4 Закону № 1058 зазначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Частинами першою, другою та четвертою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV до досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.

Як слідує з вищеописаних матеріалів справи, позивач на час звернення (24.07.2018) до відповідача досяг 58 років 6 місяців.

Відповідно до пункту 2.1 порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який затверджений Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Статтею 62 Закону № 1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Між сторонами відсутні спір щодо стажу роботи Позивача прийнятого для нарахування пенсії.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.

Пунтом 5.1 Інструкції № 58 передбачено, що дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження» і «Відомості про заохочення» при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).

В пункті 5.3 Інструкції № 58 передбачено, що загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника. Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані. У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті.

З інформації, зазначеної у дублікаті трудової книжки Позивача серія НОМЕР_2, яка видана 01.09.2015, вбачається, що Позивач 26.07.1977 прийнята в швейно-закрійний цех № 4 швачкою-мотористкою 3 розгляду до Ворошиловградської ордену «Занк Почета» трикотажної фабрики імені 25 з'їзду КПРС та 26.02.1981 звільнена за власним бажанням (а.с. 14, 14 зв.).

Вказаний запис до дублікату трудової книжки здійнений на підставі довідки ПАТ «Луганська фірма «Лутри» (м. Луганськ) від 16.12.2014 № 102 (а.с.17).

Зі змісту інформації, яка вказана зазначеної у дублікаті трудової книжки Позивача серія НОМЕР_2, яка видана 01.09.2015, вбачається, що Позивач 01.06.1984 прийнята в цех № 25 автоматчиком 2 розряду та 31.07.1992 звільнена за власним бажанням (а.с. 14 зв.).

Вказаний запис до дублікату трудової книжки здійнений на підставі довідки ВАТ «НВФ «Луганські акумулятори» (м. Луганськ) від 02.03.2015 № 119 (а.с. 19).

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, який набрав чинності 14 квітня 2014 року, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

За приписами ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.06.2014) у районі проведення АТО можуть вводитися тимчасові обмеження прав і свобод громадян.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р м. Луганськ належить до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 № 2268-VIII (далі - Закон № 2268-VIII) має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

Тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме: 1) сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей; 2) внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини; 3) надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями (статті 1 Закону № 2268).

Статтею 2 Закону № 2268 передбачено, що діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв'язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.

Відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

У межах тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях діє особливий порядок забезпечення прав і свобод цивільного населення, визначений цим Законом, іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Приймаючи до уваги, що ПАТ «Луганська фірма «Лутри» та ВАТ «НВФ «Луганські акумулятори» на час видання спірних довідок знаходилися на території, яка не підконтрольна українській владі, суд дійшов висновку, що довідки від 16.12.2014 № 102 та від 02.03.2015 № 119, є недійсними та не створюють жодних правових наслідків (а.с. 17,19).

Приймаючи до уваги вимоги статей 9, 72-78, 242 КАС України, враховуючи соціальну спрямованість справи та її важливе значення для Позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що позивачем до територіального органу Пенсійного фонду України було надано дублікат трудової книжки Позивача серія НОМЕР_2, яка видана 01.09.2015, записи до якої внесено з урахуванням довідок, які видані підприємствами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території.

При цьому, до позовної заяв позивачем додано копію трудової книжки серія НОМЕР_3 видана 26.07.1977, в якій міститься інформація про періоди роботи позивача з 26.07.1977 по 26.02.1981 на Ворошиловградській ордена «Знак Почета» трикотажній фабриці імені 25 з'їзду КПРС та з 01.06.1984 по 31.07.1992 на Ворошиловградському заводі лужних акумуляторів.

Позивачем на власний розсуд обраний інший шлях захисту прав, за допомогою неналежних доказів.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що відмовляючи Позивачу в призначенні пенсії з урахуванням довідок, які видані підприємствами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, Відповідач діяв правомірно в порядку та у спосіб визначений діючим законодавством.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І в даній справі Відповідач довів, що діяв відповідно до частини другої статті 19 Конституції України.

З огляду на те, що матеріали справи містять копію трудової книжки серія НОМЕР_3, виданої 26.07.1977, в якій міститься інформація про періоди роботи позивача з 26.07.1977 по 26.02.1981 на Ворошиловградській ордена «Знак Почета» трикотажній фабриці імені 25 з'їзду КПРС та з 01.06.1984 по 31.07.1992 на Ворошиловградському заводі лужних акумуляторів, суд зазначає наступне.

З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (переведення з одного виду пенсії на інший) та перерахунку пенсії. Повноваження територіального органу Пенсійного фонду у питаннях зарахування періодів роботи до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, є дискреційними. Відповідно суд не повноважний втручатися до таких повноважень і не може підміняти територіальний орган Пенсійного фонду, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, у питаннях призначення (переведення з одного виду пенсії на інший) та перерахунку пенсії.

Разом з тим, позивачем до територіального органу Пенсійного фонду України було надано дублікат трудової книжки Позивача серія НОМЕР_2, яка видана 01.09.2015, на підставі якого відповідачем було правомірно в порядку та у спосіб визначений діючим законодавством, надано відмову в призначенні позивачу пенсії.

З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним рішення відповідача від 01.08.2018 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу та зобов'язаня відповідача врахувати до загального стажу позивача періоди роботи з 26.07.1977 по 26.02.1981 на Ворошиловградській ордена «Знак Почета» трикотажній фабриці імені 25 з'їзду КПРС, з 01.06.1984 по 31.07.1992 на Ворошиловградському заводі лужних акумуляторів для обчислення загального стажу й призначення пенсії за віком не підлягають задоволенню.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати, понесені Позивачем, відповідно до статті 139 КАС України їй не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (код ЄДРПОУ 21792637, 93600, Луганська область, смт Станиця Луганська, вул. 1го Травня, буд. 20) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду або через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.М. Чиркін