Рішення № 79078146, 16.10.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/22772/16

Провадження № 2/760/1213/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі:головуючого судді- Лазаренко В.В. за участю секретаря позивача його представника представників відповідача - Каліщук М.В. - ОСОБА_3 - ОСОБА_4 -ОСОБА_5, Калиновської Н.В. - Кального Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

30.12.2016 позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним вище позовом в якому просить стягнути з відповідача Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України на свою користь « 90 000,00 гривень моральної шкоди, завданої йому від вчиненого правопорушення судовими експертами КНДІСЕ під час виконання ними своїх службових обов'язків: порушення громадянських прав та свобод, передбачених Загальною декларацією з прав людини, Міжнародною конвенцією, Конституцією та Законами України, а саме: права на недоторканість житла та іншого володіння, та права на гідне ставлення та повагу до його особистих громадянських прав і свобод з боку службовців державних органів».

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 12 грудня 2014 року за адресою АДРЕСА_2 без згоди та дозволу власника та володільця приміщень садового будинку 131, якими є ОСОБА_9 та його син ОСОБА_3, у їх відсутності, без відповідного судового рішення, судовими експертами КНДІСЕ ОСОБА_10 та ОСОБА_11 здійснено огляд приміщень частини садового будинку № 131 під час проведення ними судової будівельно-технічної експертизи.

Позивач посилається на те, що огляд будинку АДРЕСА_2, зокрема, приміщень які належать йому на праві особистої приватної власності, був проведений судовими експертами з порушенням права на недоторканість житла та іншого володіння громадян, які гарантовані Конституцією і Законами України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки здійснювався з порушенням порядку, встановленого законом, тобто без дозволу власника чи володільця приміщень, без належного отриманого від суду дозволу на примусове проникнення до приміщень громадян та з порушенням встановленого законом порядку призначення та проведення судової експертизи.

Позивач посилається на те, що в результаті зазначених вище дій позивачеві та його сім`ї була завдана моральна шкода, яку позивач оцінює в 90`000,00 грн. і просить стягнути її на свою користь з відповідача, як особи відповідальної за шкоду заподіяну працівниками КНДІСЕ - судовими експертами під час виконання ними своїх службових обов`язків.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позов в просили його задовольнити, посилаючись на наведені в позові обгрунтування.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на безпідставність та недоведеність позовних вимог.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представників відповідача, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав, що відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини Белеш та інші проти Ческьої Республіки (Beles and others v. the Czech Republic, § 49).

У відповідності до положень ст. 55 Конституції України, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Згідно із вимогами ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За положеннями ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, що завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 1173 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою.

Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом.

Протиправною - є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, з огляду на положення ст. 1173 ЦК України, що передбачають відповідальність за завдану шкоду незалежно від вини заподіювача, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Аналогічна позиція викладена у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в якому зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У роз'ясненнях, що містяться в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 з подальшими змінами, передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Звернувшись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, позивач посилається на те, що моральна шкода заподіяна йому діями судових експертів КНДІСЕ під час проведення судово-будівельної експертизи, а саме: огляду приміщень житлового будинку АДРЕСА_2, без згоди та дозволу власника та володільця приміщень садового будинку 131, якими є ОСОБА_9 та ОСОБА_3, у їх відсутності, без відповідного судового рішення. Зокрема було порушено право на недоторканість житла та іншого володіння, та права на гідне ставлення та повагу до його особистих громадянських прав і свобод з боку службовців державних органів.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником 12/100 частин садового будинку АДРЕСА_2, на підставі договору дарування, посвідченого Лисенком О.О. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 23.12.2008, реєстраційний номер 10969.

За вказаним договором 12/100 частин будинку, що подаровані позивачеві ОСОБА_3 складаються з: ? частини сходової клітини, житлових приміщень 1-7, 1-11, 1-13; вбиральні 1-8; кухня - 1-9; ванна - 1-10; коридор 1-12.

Відповідно до п. 6 договору дарування від 23.12.2008 сторони Договору, в тому числі і ОСОБА_3, домовилися надавати іншим співвласникам, якщо такі будуть, в користування приміщення загального призначення, що перейшли в часткову власність, і які необхідні для експлуатації та підтримання належного стану всього садового будинку з правом постійного користування механічним, електричним, сантехнічним та іншим обладнанням за межами або всередині виділених приміщень (частин садового будинку) чи садового будинку, яке обслуговує потреби свого садового будинку, в тому числі система опалення, артезіанська свердловина та водопровід, очисна станція з комунікаціями тощо (а.с. а.с. 14, 15).

Судом також встановлено, що в провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебувала справа № 753/17184/13-ц за позовом ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до ОСОБА_9 та ОСОБА_3 про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні майном, визнання права сервітуту, зобов'язання вчинити дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

В рамках розгляду справи № 753/17184/13-ц, судом 15.04.2014 постановлена ухвала про призначення судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої доручено судовим експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України.

За результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи складено висновок №5899/5900/14-42 від 18.02.2015, з якого вбачається, що експертами було проведено обстеження об'єкта дослідження, а саме: квартир, власниками яких є ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, правої частини цокольного приміщення будинку та горища, проведено 12.12.2014 в присутності сторін по справі - ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, а також дільничного - ОСОБА_16 (а.с. 27-28). На аркуші 13 висновку судової будівельно-технічної експертизи зазначено, що дослідження проводиться за результатами зовнішнього обстеження будинку та його приміщень, а саме: приміщень правої частини цокольного поверху, приміщень сходових клітин будинку, приміщень (15)-(21) другого поверху, приміщень третього поверху, та горища (мансардного поверху, який перебуває на стадії ремонту). Далі по тексту висновку експертизи прослідковується, що експерти проводили обстеження приміщень цокольного поверху та горища (а.с. 29-31).

З висновку слідує, що приміщення, які були об'єктом обстеження судовими експертами, не відносяться до приміщень, які відповідно до Договору дарування, посвідченого Лисенком О.О. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 23.12.2008, реєстраційний номер 10969, належать на праві особистої приватної власності позивачеві ОСОБА_3.

Таким чином, судом встановлено, що приміщення які належать на праві власності позивачеві ОСОБА_3 не були об'єктом огляду 12.12.2014 судовими експертами під час проведення судової будівельно-технічної експертизи. Приміщення загального призначення: права частина цокольного приміщення будинку та горище, також не належить на праві особистої приватної власності позивачеві.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що права позивача на недоторканість його власного житла порушено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на звернення до суду з позовом є можливістю ооби ініціювати провадження у справі з метою судового захисту порушених прав, свобод чи інтересів.

Це право не завжди збігається з правом на судовий захист.

Саме собою звернення до суду за захистом не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист.

Щоб надати захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить і які порушено відповідачем.

Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом порушених прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції " роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Судом повно та всебічно досліджені докази, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, разом з цим, судом не встановлено порушення прав позивача з боку відповідача.

Проте, судом встановлено, що огляд приміщень житлового будинку АДРЕСА_2, судовими експертами проводився за вмотивованим рішення (ухвалою) суду, яке набрало чинності, уповноваженими судовими експертами, з дотримання вимог закону, без порушення прав позивача на недоторканість житла та інших особистих прав і свобод позивача.

Твердження позивача про те, що судові експерти 12.12.2014 проводили огляд приміщень, які на праві власності належать особисто позивачеві, без згоди та присутності останнього, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Позивач таких доказів суду не надав.

Внесення відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань 30.10.2015 за заявою позивача про ймовірне вчинення відносно нього кримінального правопорушення (а.с.41), не є доказом того, що судові експерти дійсно порушили права позивача на недоторканість його житла. За даним фактом органом досудового розслідування має бути проведено досудове розслідування і постановлено рішення відповідно до вимог КПК України. На даний час по даному факту відсутній вирок суду, який набрав законної сили. З витягу ЄРДР також не вбачається, що по даному факту комусь предявлена підозра та складно обвинувальний акт, який передено до суду.

Посилання позивача на порушення відповідачем прав членів сім`ї позивача, зокрема, його батька ОСОБА_9, на недоторканість житла є безпідставним, оскільки особисто ОСОБА_9 до суду з позовом за захистом свого порушеного права не звертався, повноважень позивачеві на представлення його інтересів також не надав.

Враховуючи викладене вище та встановлені в судовому засіданні обставини, суд не вбачає підстав для задоволення позову і дійшов висновку про відмову в його задоволенні.

Керуючись ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 /73028, АДРЕСА_1/ до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України /03680, м. Київ, вул. Смоленська, 6/ про відшкодування моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення постановлено 08.01.2019.

Суддя В.В. Лазаренко