Рішення № 79066299, 08.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 січня 2019 року № 826/13887/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Генеральної прокуратури України

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України (далі по тексту - відповідач), в якому просить: визнати протиправними дії Генеральної прокуратури України щодо несвоєчасного поновлення в займаній посаді ОСОБА_1; стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 суму середньомісячної заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про поновлення на займаній посаді за період з 30 березня 2018 року по 14 травня 2018 року включно в сумі 79 369,52 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року по справі №826/6140/17, якою задоволено позво ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України та, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України виконана відповідачем добровільно лише 15 травня 2018 року наказом №291ц, отже наявні підстави, визначені статтею 236 Кодексу законів про працю України, для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 поновлено на посаді відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року в справі №826/6140/17 лише 15 травня 2018 року, оскільки у штатному розписі була відсутня посада, на якій підлягав поновленню позивач. Проте, оскільки до Генеральної прокуратури України надійшла постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим Окружним адміністративним судом міста Києва у названій справі, відповідач наказом від 15 травня 2018 року поновив позивача на посаді вказаній в судовому рішенні та в подальшому, позивач був переведений на іншу посаду - прокурора відділу міжнародного співробітництва та взаємодії з іноземними проектами Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.

У відповіді на відзив позивач наголосив на тому, що поновлення на посаді відповідно до судового рішення є обов'язком відповідача.

В судовому засіданні 27 листопада 2018 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року в адміністративній справі №826/6140/17 позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України задоволено. Визнано протиправними та скасовано накази Генеральної прокуратури України №337-ц від 03 квітня 2017 року, №372-ц від 11 квітня 2017 року та №551-ц від 25 квітня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України. Стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 квітня 2017 року по 29 березня 2018 року. Також, допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року залишено без змін.

Наказом Генерального прокурора України від 15 травня 2018 року №291ц скасовано накази Генерального прокурора України №337-ц від 03 квітня 2017 року, №372-ц від 11 квітня 2017 року та №551-ц від 25 квітня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 та поновлено старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України з 25 квітня 2017 року.

Вважаючи, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року виконано із затримкою, чим порушено права позивача, останній звернувся до суду з відповідним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різницю в заробітку за час затримки.

Вказана норма передбачає обов'язок власника, а у сфері публічно-правових відносинах - суб'єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Отже, обов'язок виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, є видом відповідальності роботодавця за дії, пов'язані із такою затримкою.

При цьому, зазначена норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо у штатному розписі роботодавця відсутня посада, на яку позивача було поновлено, або ж роботодавець не згоден з рішенням про поновлення на роботі та оскаржує його в апеляційному порядку, в зв'язку з чим суд не приймає до уваги відповідні твердження представника відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Так, суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов'язок щодо його виконання.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Згідно статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.

Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Наведені положення чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин законодавства свідчять, що негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі є обов'язком роботодавця, який реалізується шляхом видання відповідного наказу або розпорядження про таке поновлення.

При цьому, чинне законодавство не вимагає від працівника, якого незаконно звільнено із займаної посади, вчинення додатково певних дій щодо спонукання роботодавця на прийняття наказу про поновлення його на посаді. Водночас, прийняття наказу про поновлення працівника, незаконно звільненого з роботи, є обов'язком роботодавця в силу обов'язковості судового рішення, яке підлягає негайному виконанню.

Натомість, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 поновлено на посаді на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року відповідним наказом від 15 травня 2018 року №291 ц.

В той же час, відповідачем не надано суду жодних належних доказів існування об'єктивних причин, що унеможливлювали виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року по справі №826/6140/17 негайно.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за період з 30 березня 2018 року по 14 травня 2018 року.

Відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 26 липня 2018 року№18-457зп розрахунок середньої заробітної плати за період з 30 березня 2018 року по 14 травня 2018 року має бути здійснено із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 2736,88 грн з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів працівникам органів прокуратури та 29 робочих днів та становить 79 369,52 грн.

З урахуванням наведеного у сукупності, суд приходить до висновку про правомірність заявлених вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Стосовно доводів відповідача щодо порушення позивачем строку на звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З матеріалів справи вбачається, що 26 липня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому середньої заробітної плати за час затримки виконання судового рішення за період з 30 березня 2018 року по 14 травня 2018 року.

Листом від 07 серпня 2018 року №18-1078вих-18 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для виплати вказаних коштів та роз'яснив, що підставою для такої виплати відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України є відповідне судове рішення.

Згідно із штемпелем вхідної кориспонденції Окружного адміністративного суду міста Києва, позивач звернувся з даним позовом 28 серпня 2018 року, тобто у строк визначений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується затримка виконання відповідачем судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі, в той час як відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

.

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2.Визнати протиправними дії Генеральної прокуратури України щодо затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року в адміністративній справі №826/6140/17 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України.

3. Стягнути з Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1(03039, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року в адміністративній справі №826/6140/17 про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України за період з 30 березня 2018 року по 14 травня 2018 року включно в сумі 79 369 (сімдесят дев'ять тисяч триста шістдесят дев'ять) гривень 52 копійки.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко