Рішення № 79065808, 08.01.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2019 року Чернігів Справа № 620/3983/18

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - МОУ), в якому просить:

- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, що оформлена протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 №104;

- зобов'язати відповідача призначити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності (внаслідок захворювання пов'язаного з захистом Батьківщини) в розмірі, що встановлений підпунктом "б" ч.2 ст.16-2 Закону України та забезпечити її виплату.

Позов мотивовано тим, що III група інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, позивачу встановлена первинно після звільнення з військової служби 12.06.2018, в строк не пізніше ніж через три місяці після звільнення. А отже, застосування до даних спірних правовідносин норми ст.16-3 Закону України №2011-ХІІ є неправомірним, оскільки це не є питанням щодо отримання доплати між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного письмового провадження, без виклику сторін (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-ти денний термін, з дня отримання копії ухвали від 10.12.2018 для подання відзиву на позов. Втім, відповідач у встановлений судом строк відзив не надав, що в силу ч.6 ст.162 КАС України дає підстави для розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1, проходив військову службу у військовій частині А4583. Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 03.04.2018 №175 був звільнений з військової служби у запас за пунктом "б" (за станом здоров'я) відповідно до ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті (а.с.18).

Наказом командира військової частини А4583 (по стройовій частині) від 12.04.2018 №98 позивач був виключений зі списків особового складу частини та направлений для зарахування на військовий облік до Чернігівського об'єднаного міського військового комісаріату у Чернігівській області (а.с.19).

29.08.2014 під час участі в антитерористичній операції (АТО) на території Донецької та Луганської областей в ході участі в бойових діях одержав вогнепальне дотичне поранення правового плеча та скрізне кульове поранення лівої гомілки. Наведене підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) військової частини А1314 від 04.10.2014 №1314/02/241/2 (а.с.16).

В період з 31.08.2014 по 09.09.2014 знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні військової частини А4615 (Дніпропетровський ВКГ). Виписним епікризом №3442, виданим Дніпропетровським військовим клінічним госпіталем, підтверджено отримання позивачем поранення, в ході бойових дій, перебуваючи в зоні АТО (а.с.17).

Протоколом засідання Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №247 від 04.12.2014 встановлено, що отримана позивачем травма пов'язана з виконанням обов'язків військової служби та на підставі довідки серії АІ №0010617 від 24.11.2015 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, виданою Чернігівською обласною медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) №1 на підставі акту огляду МСЕК №1605 позивачу встановлено ступінь втрати особою професійної працездатності у відсотках - 15 % (а.с.14).

В подальшому, 04.07.2018 під час первинного огляду органами МСЕК позивачу встановлено III групу інвалідності з 12.06.2018, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія АВБ №058759 від 04.07.2018 а.с.13).

Тобто, ОСОБА_1 24.11.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 15% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.

Пунктом 30 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 №104 позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги з підстав встановленням групи інвалідності понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.

Втім, позивач не згоден з прийнятим рішенням та вважає дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги незаконними та такими, що порушують його права, що стало наслідком звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зважає на таке.

Згідно вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на Підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А в силу ч.1 ст.46 Конституції України - громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232), де ст.41 встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, установлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

При цьому згідно ст.1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ст.1-2 Закону №2011).

Відповідно ч.1 ст.16 Закону №2011 визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання і частиною 2 ст. 16 Закону № 2011 встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті (п.4 ч.2 ст.16 Закону №2011).

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби (п.5 ч.2 ст.16 Закону №2011).

Відповідно до п."б" ч.1 ст.16-2 Закону №2011 одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності І групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (пп.4 п.2 ст.16 цього Закону).

У своїй відмові на виплату позивачу одноразової грошової допомоги Міністерство оборони України посилається на абз.2 п.4 ст.16-3 Закону №2011 де передбачено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Однак у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

В той же час, з аналізу наведених норм вбачається, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що установлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.

Такі положення норми ст.16-3 Закону України №2011 застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).

Слід звернути увагу, що III група інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, позивачу встановлена первинно після звільнення з військової служби 12.06.2018, в строк не пізніше ніж через три місяці після звільнення.

А отже, встановлення інвалідності позивачу відбулось не при повторному огляді на підставі рішення медико-соціальної експертної комісії про встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності. Крім того, зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності позивачу не встановлювалось, що за таких обставин свідчить про відсутність підстав для застосування до даних спірних правовідносин норми ст.16-3 Закону України №2011, оскільки наведені в цій статті положення не є питанням щодо отримання доплати між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).

Так, Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975), де п.3 визначено, що у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Підпунктом 1 п.6 Порядку №975 передбачено, що військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин одноразова грошова допомога призначається та виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Суд зазначає, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких Законодавчих актів України", яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Верховний Суд України у постанові від 10.03.2015 у справі №21-563а14 зазначив, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Таким чином, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В силу ст.58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 01.01.2017, на спірні правовідносини не розповсюджується. Застосування даної норми стосовно позивача можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності з 04.07.2018.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.03.2018 у справі №295/3091/17 (№К/9901/5281/17).

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має права на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція вкладена в постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 у справі №21-563а14, постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №806/694/16 та від 21.06.2018 у справі №760/11440/17.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 та від 20.03.2002 №5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 №5-рп/2002).

Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення ст.1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (п.74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інваліду III групи з 12.06.2018 відповідно до ст.ст.1І6, 16-2 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Тобто, відмова Міністерства оборони України в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, що оформлена протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 №104 (п.30) є протиправною.

При цьому, суд звертає увагу, що в силу ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оскільки позивачем вимога про скасування відмови Міністерства оборони України в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, що оформлена протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 №104 (п.30) не заявлялась, а її існування перешкоджає відновленню порушеного права, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати її.

Щодо вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності (внаслідок захворювання пов'язаного з захистом Батьківщини) в розмірі, що встановлений пп."б" ч.2 ст.16-2 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та забезпечити її виплату, суд зазначає наступне.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

На думку суду, вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. При розгляді адміністративної справи за позовом про зобов'язання органів Міністерства оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу по інвалідності, суд вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про виплату такої допомоги, що не належить до компетенції суду.

Суд зауважує, що судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При цьому, при встановленні порушення права позивача у спірних правовідносинах суд має вирішити питання про відновлення такого права, а тому, з огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для прийняття рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності та прийняти відповідне рішення з урахування висновків, що викладені у даному рішенні суду.

З урахуванням викладеного, позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії належить задовольнити частково, шляхом визнання протиправною та скасування відмову Міністерства оборони України в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, що оформлена протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 №104 та зобов'язання відповідача повторно розглянути питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності та прийняти відповідне рішення з урахування висновків, що викладені у даному рішенні суду.

Керуючись ст.ст. 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, що оформлена протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 №104.

Скасувати п.30 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 №104.

Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності та прийняти відповідне рішення з урахування висновків, що викладені у даному рішенні суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення згідно пп.15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 14000, код НОМЕР_1)

Відповідач - Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168)

Повне рішення суду складено 08.01.2019.

Суддя Л.О. Житняк