Рішення № 79056498, 27.12.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/8314/18

2/212/3173/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Чорного І.Я.,

з участю секретаря: Поперечної А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без фіксації судового засідання технічними засобами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення моральної шкоди спричиненої смертю батька, -

ВСТАНОВИВ:

в жовтні 2018 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення моральної шкоди спричиненої смертю батька.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.11.2018 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.12.2018 року відмовлено відповідачу про призначення справи до розгляду в загальному порядку та продовжено строк для подачі відзиву на позовну заяву.

Відповідач, який належним чином повідомлений про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, скористався своїм правом та направив до суду пояснення на позовну заяву, в якому просив суд у задоволені позовних вимог позивача відмовити.

Позивач, у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження, строк своїм правом подати відповідь на відзив не скористався.

Згідно ст. 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов обгрунтований і підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи позивач по справі ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини серія НОМЕР_1.

За життя ОСОБА_2 працював в ВАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат".

03 березня 1999 року о 7:30 год. по письмовому наряду, слюсарі по ремонту обладнання ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконували роботи по порізці металобрухту після демонтажу машини ОК-5-108 № 5 патрубків вакум-камер. О 12:30 год. газозварювальник ОСОБА_5 направив слюсара ОСОБА_4 на відр.+0.0.м. для охорони зони падіння патрубків, а сам разом з ОСОБА_2, батьком позивача та ОСОБА_6 піднялися на відмітку + 7.0. м. Не прийняв мір по попередженню падіння патрубіви вакум-камери, яку потрібно обрізати, слюсар ОСОБА_2, який має кваліфікацію різника, приступивши до різки стійок-кроштейнів, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6, перебуваючи поблизу, спостерігали за його роботою і зоною падіння патрубка. Коли ОСОБА_2 обрізав ліву стійку-кронштейн, стався обрив верхньої горизонтальної частини патрубка довжиною 5250 мм та вагою 9180 кг., падаючим кінцем якого був смертельно травмований батько позивача ОСОБА_2, про що підприємством складений акт форми Н-1 № 8 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом.

Згідно з пункту 10 акту форми Н-1 про нещасний випадок та пункту 6 особами, відповідальним за нещасний випадком були визнані сліжбові особи підприємства де працював ОСОБА_2, а саме - ОСОБА_7 - механік дільниці, який порушив: п. 15, п. 290, п. 45, 6 "Положення про СУОТ"; ОСОБА_8 - виконуючий обов'язки начальника фабрики, порушив п. 10 "Правил безпеки при підготовці та реконструкції чорних металів".

Статтею 3 Конституції України передбачається, що Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

На час виникнення спірних правовідносин (17.03.1999року) можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалась пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою КМ України від 23.06.1993 № 472.

Саме застосування цих Правил і перелік осіб, що мають право на відшкодування шкоди після смерті потерпілого, зазначені уст. 456 ЦК УРСР. Перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди також перелічений у п. 8 Правил.

Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(з наступними змінами та доповненнями) спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону «Про інформацію»,ст. 44 Закону «Про авторське право і суміжні права»); при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.2).

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю моральну шкоду.

З матеріалів даної справи вбачається, що правовідносини між сторонами по відшкодуванню моральної шкоди виникли 17 березня 1999 року, коли з ОСОБА_2, батьком позивача стався нещасний випадок, в результаті якого він помер, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.

На той час діяла ст. 440-1 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), яка передбачала відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до зазначеної норми моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

За таких обставин суд приходить до висновку, що смертю ОСОБА_1 при виконанні трудових обов'язків в результаті нещасного випадку, його сину позивачу по справі, завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, на підставі ст. 440-1 ЦК УРСР.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вище зазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України висловленою у постанові №6-156цс14 від 24.12.2014.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд виходить з конкретних обставин справи, характеру та ступеню моральних страждань, а також з того, що з часу смерті батька позивача пройшло сімнадцять років та враховуючи принцип розумності, виваженості та справедливості, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 150 000 грн.

Отже, виходячи з викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1

На підставі ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 704,80 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 76, 83, 95, 133, 141, 259, 265, 268, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (50066 Дніпропетровська область м. Кривий Ріг, ЄДРПОУ 00190977) на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену моральну шкоду, завдану смертю працівника на виробництві в розмірі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) гривень, без утримання податку з доходів з фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (50066 Дніпропетровська область м. Кривий Ріг, ЄДРПОУ 00190977) на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 гривень.

У решті позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу протягом тридцяти днів з часу його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлено 27 грудня 2018 року.

Суддя: І. Я. Чорний