Рішення № 79056466, 28.12.2018, Городоцький районний суд Львівської області

441/1390/16-ц 2/441/27/2018

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.12.2018 року Городоцький районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Українець П.Ф.

за участю секретаря Петрик-Ключник М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городок Львівської обл. справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

05.10.2016р. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що відповідно до кредитного договору № 014/0046/82/43742 від 11.08.2006р. Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" надано ОСОБА_1 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 7 000,00 дол. США строком до 11.08.2010р. із сплатою 14%, а позичальник зобов"язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, виконати інші зобов"язання в порядку та строки визначені договором.

Надання кредитних коштів проводилось згідно вимог ст. 3.2. Кредитного договору шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника.

З укладенням вищеозначеного кредитного договору у позичальника виник обов"язок повернути кредит та відсотки за договором у строки та розмірі, встановлених графіком погашення, у разі прострочення якого кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, відсотками та пеню.

У зв"язку з систематичним порушенням умов кредитного договору та утворенням заборгованості Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягненння заборгованості за вищевказаним кредитним договором.

Станом на 19.01.2010р. заборгованість за кредитним договором становила 1 838,30 дол. США ( 14 708,61 грн.)

Рішенням Яворівського районного суду Львівської обл. від 12.08.2010р. стягнуто із відповідача в користь банку заборгованість за вищеозначеним кредитним договором в сумі 1838,30 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку становить 14 708,61 грн., а також судові витрати. Це рішення суду не виконано, позичальник продовжував користуватись кредитними коштами, тому йому нараховуватись відсотки, пеня.

Заборгованість по сплаті відсотків з 19.01.2010р. по 22.09.2016р. становить 1326,34 дол. США (в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку 34451,18 грн.)

Пеня за несвоєчасну сплату кредиту та погашення відсотків з 11.10.2015р. по 22.09.2016р. становить 4 302,84 дол. США (в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку 111 764,63 грн.)

Просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором №014/0046/82/43742 від 11.08.2006р. у сумі 5 510, 34 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 143 128,98 грн., з яких:

-заборгованість по сплаті відсотків - 1207,50 дол. США (в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку 31 364,35 грн.);

-пеня за невчасну сплату кредиту та відсотків - 4 302,84 дол. США (в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку 111 764, 63 грн.).

31.01.2017р. представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, мотивуючи тим, що Банку стало відомо про винесення 18.07.2016р. державним виконавцем Городоцького РВ ДВС ГТУЮ у Львівській обл. постанови про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Яворівського районного суду Львівської обл. від 12.08.2010р. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у зв'язку з його повним виконанням, а тому Банком припинено нарахування відсотків та пені. Банк просить стягнути заборгованість за відсотками, нарахованими за період з 11.10.2013р. (в межах строків позовної давності) до 18.07.2016р. (дата погашення заборгованості), яка становить 525,41 дол. США (в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку 13033 грн. 94 коп.) та нараховану пеню за період з 11.10.2015р. до 18.07.2016р. в сумі 3320,40 дол. США (в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку 82369 грн. 75 коп.).

13.05.2017р. представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, просить стягнути з відповідача заборгованість за відсотками, нарахованими за період з 11.10.2013р. (в межах строків позовної давності) до 18.07.2016р. (дата погашення заборгованості), яка становить 533,39 дол. США (в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку 13231 грн. 90 коп.) та нараховану пеню за період з 11.10.2015р. до 18.07.2016р. в сумі 3320,40 дол. США (в еквіваленті за курсом НБУ на момент нарахування пені 81 867 грн. 30 коп.). У зв'язку зі зменшенням позовних вимог просить також зобов'язати УДКСУ у Городоцькому районі Львівської обл. повернути позивачу переплачену суму судового збору в сумі 546 грн. 93 коп.

Ухвалою судового засідання від 22.03.2018р. до участі у справі, як позивача допущено ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп».

Згідно поданих письмових заперечень первинного позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», пояснення відповідача ОСОБА_1 вважають необґрунтованими, оскільки після ухвалення рішення про стягнення заборгованості з відповідача у 2010р. зобов'язання між сторонами не припинилося в розумінні вимог ст.598 ЦК України. Верховний Суд України у своєму Листі від 07.10.2010р. "Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають із кредитних правовідносин" вказав, що зважаючи на характер правовідносин сторін, які регулюються параграфом 2 гл.71 ЦК України, змісту норм ст.ст. 598, 599, 653 ЦК України судам слід звертати увагу на те, що законодавець розрізняє поняття "розірвання договору" та "припинення зобов"язання/договору". Ці поняття не є тотожними через відмінні підстави їх виникнення та юридичні наслідки, які породжені цими правовими явищами. Розірвання договору слід розглядати як один із видів припинення договору. Верховний Суд України зазначив, що дострокове присудження до виконання основного зобов"язання в натурі не тягне його припинення з дня набрання законної сили рішенням суду і не виключає стягнення процентів, пені та збитків, а також інших штрафних санкцій, передбачених угодою, до дня фактичного задоволення (повного розрахунку). Таким чином кредитні правовідносини між сторонами не припинилися після ухвалення судового рішення. Також звертають увагу на те, що виконавчий лист № 2-704/2010 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором пред'явлений до виконання в листопаді 2010р., а фактично рішення суду виконане лише в липні 2016р. Що згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Виходячи із системного аналізу ст.ст.525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення, виконавчого напису нотаріуса про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником чи виконано із простроченням, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та положень ЦК України (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 23.09.2015р. № 6-1206цс15). Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Враховуючи те, що банк має право на стягнення нарахованих процентів після ухвалення судового рішення до дня фактичного виконання, після звернення банку з позовом в січні 2010р. про стягнення заборгованості за кредитним договором позовна давність перервалася. Таким чином правових підстав застосовувати до даних правовідносин позовну давність немає. Враховуючи вищезазначене, відповідачем не наведено обґрунтованих підстав для відмови банку в задоволенні позову.

Згідно письмових пояснень представника позивача - ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», дійсно у 2012р. за рішенням Яворівського районного суду Львівської обл. стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором станом на 19.01.2010р. в розмірі 1838,30 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становило 14 708 грн. 61 коп. ОСОБА_1 не сплатив вказаних грошових коштів одразу та в повному обсязі, що підтверджується розрахунком заборгованості. Кредитний договір не розривався, не припинявся, оскільки відповідач до 2016р. продовжував користуватися коштами, наданими банком, а тому і нараховувалися пеня та відсотки. Верховним Судом України 23.09.2015р. постановою у справі № 6-1206цс15 розтлумачено положення ЦК України таким чином, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій та процентів, передбачених умовами договору та цього кодексу. Стосовно тверджень ОСОБА_1 щодо списання банком кредитних коштів в резерв звертають увагу суду на те, що в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2015р. у справі № 6-40808св14, на яку посилається відповідач, зазначено, що відмовляючи банку у задоволенні позовних вимог щодо стягнення кредитної заборгованості суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, оскільки банк списав заборгованість як безнадійну, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили. Та після чого банк отримав від держави відшкодування, а отже, втратив право вимоги до позичальника й не міг за договором факторингу передати неіснуюче в нього право вимоги іншій особі. В даній справі є незрозумілим, звідки у відповідача з'явилася інформація про списання 28.03.2012р. кредитних коштів у резерв, якими документами це підтверджується, та відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на якій вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки у справі немає доказів списання заборгованості як безнадійної, відсутнє рішення суду, яким дана обставина була б встановлена, відсутні докази отримання ПАТ «Райффайзен банк Аваль» відшкодування від держави за списання заборгованості та на дату укладення договору про відступлення права вимоги заборгованість за даним кредитним договором існувала та не була списана як безнадійна, вважає твердження відповідача з цього приводу надуманими та непідтвердженими жодними доказами. Окрім того звертає увагу суду на те, що банки не отримують від держави відшкодування збитків, якщо безнадійна заборгованість списана за рахунок резерву, тому що це «окремий грошовий страховий резерв», який формується за рахунок власник коштів банку. Немає жодного нормативного акту, який би підтверджував доводи відповідача, що такі кошти відшкодовуються за рахунок держави. Окрім того, списання банком заборгованості як безнадійної за рахунок власного сформованого резерву не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов'язаний продовжувати свою роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості. З урахуванням наведеного просить задоволити уточнені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 позов заперечив, мотивуючи тим, що кредитний договір, який виступає предметом спору, укладений на 4 роки - до 11.08.2010р., термін кредитування закінчився у відповідний строк. Позивач звернувся до суду про дострокове стягнення усієї суми заборгованості, оскільки з його сторони платежі були несистематичними. Таким чином Банк в односторонньому порядку розірвав укладений з ним кредитний договір. Рішенням Яворівського районного суду Львівської обл. від 12.08.2010р. стягнути з нього заборгованість по тілу кредиту, відсотках і пені. Що 05.10.2016р. банк вдруге звернувся в суд із позовом про стягнення заборгованості за цим же кредитним договором, що суперечить ст. 61 Конституції України. Що у кредитному договорі встановлений строк позовної давності - три роки, однак Банк вдруге звертається до суду через шість років і це при тому, що з 2010р. до 2016р. ніяких контактів між ним та банком не було, ніяких платежів він не здійснював, листування не проводилося. Відтак з 2010р. минули усі розумні строки позовної давності. Стверджуючи у своєму позові, що він не виконав рішення суду, Банк вводить суд в оману, оскільки виконавче провадження закрито у зв'язку з повним погашенням заборгованості, а отже жодних боргів перед позивачем у нього немає. Що звертаючись із позовом до Яворівського районного суду Львівської обл., Банк включив у вимоги всю заборгованість по кредиту (тіло кредиту, пеню, відсотки). При цьому нарахування пені позивачем суперечить вимогам чинного законодавства України, адже загальний розмір пені та штрафів не може перевищувати 50 % заборгованості. Кредит банком надавався на споживчі цілі, про що вказано у самому тексті договору, відтак банк повинен дотримуватися при укладенні договору вимог ЗУ "Про захист прав споживачів", в якому у ст.18 вказано, що Банк (продавець, виконавець, виробник) не повинен не тільки нараховувати за такими високими ставками, а й включати у договори із споживачами умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 цього ж Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимог щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації, пені (понад 50 % вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. З урахуванням наведеного, нарахування банком пені на суму 111764 грн. 63 коп., що в рази перевищує саму заборгованість, і самі умови кредитного договору в п.9.1 є несправедливими та суперечать принципам розумності та добросовісності і мають своїм наслідком дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача. В продовження вказує, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не відповідає позовним вимогам, оскільки у вимогах Банк вважає просить стягнути з нього заборгованість по відсотках в розмірі 525.11 доларів США, при цьому подає розрахунок заборгованості, де в кінцевій графі відсотків по кредиту стоїть сума 1380.75 доларів США. Відповідно і пеня на відсотки нараховується не з суми 525.11 доларів США, а з 1380.75 доларів США, тобто її розмір збільшується майже втричі. По наданих банком рахунках також вбачається, що 28.03.2012р. вся заборгованість (тіло кредиту, пеня, відсотки) списана за рахунок резерву, тобто кредит закритий, а за такими списаними за рахунок резерву кредитами Банк не має права вимагати їх повернення у позичальників. Вказана позиція міститься у рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-40809св14. Після списання всіх кредитних коштів в резерв жодних нарахувань по укладеному між ним і банком договору кредиту не проводилося, а тому кредитний договір вважається недійсним. Таким чином, оскільки борг списаний у резерв, Банк не мав права вимагати виплати його від боржника, а також втратив право на відступлення права вимоги по даному кредитному договору іншим фінансовим структурам. З урахуванням наведеного просить відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши відповідача, вивчивши письмові пояснення представника позивача та відповідача, оглянувши та оцінивши матеріали справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд задоволює позов частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору № 014/0046/82/43742 від 11.08.2006р. Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (а.с.25-29) надано ОСОБА_1 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 7 000,00 дол. США строком до 11.08.2010р. із сплатою 14%, а позичальник зобов"язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов"язання в порядку та строки визначені договором (а.с.11-14).

Згідно п.2.1 Кредитного договору кредитні кошти призначені для споживчих цілей.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської обл. від 12.08.2010р. стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором № 014/0046/82/43742 від 11.08.2006р. в сумі 1838,30 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 14 708 грн. 61 коп. та судові витрати в сумі 267 грн. 09 коп., а всього 14975 грн. 07 коп. Це рішення набрало законної сили (а.с.19-20).

Постановою головного державного виконавця Городоцького РВ ДВС ГТУЮ у Львівській обл. Копитко Ю.Ю. від 18.07.2016р. закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-704 від 26.08.2010р. про стягнення з ОСОБА_1 в користь ЛОД АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у зв'язку з погашенням такої в повному обсязі (а.с.57).

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Із змісту зазначеної статті випливає, що предметом кредитного договору є грошові кошти, а кредитодавцем виступає фінансова установа.

За положеннями ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до ст.1048 ЦК України.

Згідно розрахунку заборгованості за вищевказаним договором ОСОБА_1 має перед банком заборгованість по нарахованих відсотках за період з 11.10.2013р. до 18.07.2016р. (дата погашення заборгованості за рішенням суду) в межах позовної давності в сумі 533,39 дол. США, що в еквіваленті до національної валюти на момент проведення розрахунку становить 13231 грн. 90 коп., які підлягають стягненню з відповідача.

Щодо покликань ОСОБА_1 в тій частині, що заборгованість за вищеозначеним кредитним договором списана в резерв у 2012р., а відтак не могла бути стягнута з нього, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законодавство України надає можливість банкам списувати безнадійну заборгованість, проте п. 7 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженого постановою Правління НБУ від 01.06.2011р. № 172 (в редакції станом на 2012р. - рік, на який вказує відповідач як на рік списання його заборгованості ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), визначено, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимоги банку до позичальника/контрагента. Банк зобов'язаний продовжувати свою роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Згідно вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як підтверджується матеріалами справи, рішенням Яворівського районного суду Львівської обл. від 12.08.2010р. з відповідача стягнуто заборгованість за кредитним договором, в подальшому, у зв'язку з невиконанням такого рішення суду, до 2016р. нараховувались відсотки на суму заборгованості та пеня.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що ПАТ «Райффайзен банк Аваль» будь-коли приймав рішення про списання заборгованості за кредитним договором, укладеним з відповідачем, в резерв, заперечив таке представник позивача у письмових запереченнях на пояснення ОСОБА_1 Відтак вказану обставину суд вважає недоведеною належними та допустимими доказами у справі, а тому не бере її до уваги.

Не заслуговує також на увагу твердження відповідача про те, що подання нового позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором порушує гарантоване право на неприпустимість подвійного притягнення до юридичної відповідальності за одне і те ж порушення, оскільки в даній ситуації банк не ставив вимоги про стягнення тіла кредиту, позов стосується лише стягнення відсотків та пені за період користування кредитними коштами з дати постановлення рішення Яворівським районним судом Львівської обл. і до моменту повного виконання рішення суду в 2016р., тобто не за те саме порушення, як тлумачить відповідач.

Суд розцінює як необґрунтовані покликання відповідача про застосування до даних правовідносин положень ст. 605 ЦК України, оскільки з однієї сторони відповідач наголошує на тому, що жодної заборгованості перед банком у нього немає, оскільки зобов'язання припинилися у зв'язку з повним виконанням рішення суду, а з другої - веде мову про прощення боргу зі сторони позивача. Банк може скористатися своїм правом та списати безнадійну заборгованість, але законом не передбачено припинення зобов'язання внаслідок списання заборгованості з балансу юридичної особи. Відшкодування банком за рахунок резервного фонду безнадійної заборгованості не має наслідком прощення боргу в розумінні положень ст. 605 ЦК України та не є підставою для припинення стягнення з боржника на підставі цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст. 546, ст.ст. 553, 572 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, заставою. Неустойка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.

За змістом ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» порядок виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, тобто поряд із стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягувати й проценти за користування в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією.

Однак вказані положення можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної суми заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення штрафних санкцій.

Як вбачається із поданого позивачем 13.05.2017р. додатку до розрахунку заборгованості за кредитом на 18.07.2016р. розрахунок пені за період в межах позовної давності з 11.10.2015р. до 18.07.2016р. проводився у гривнях, що відповідає вимогам вищенаведеного законодавства.

Проте, згідно вимог ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому закон дозволяє сторонам домовитися про зміну розміру неустойки у бік її збільшення або зменшення, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розміру неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З розрахунку заборгованості вбачається, що сума неповернутих відсотків за користування кредитом становить 13 231 грн. 90 коп., а сума пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 81 867 грн. 30 коп., що суттєво перевищує розмір основного боргу.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, з урахуванням диспозитивності, не співмірності пені з розміром основного боргу суд приходить до висновку про зменшення заявленого розміру пені з 81 867 грн. 30 коп. до розміру заборгованості за кредитом, а саме до 13 231 грн. 90 коп.

Суд не знаходить підстав для застосування до даних правовідносин позовної давності, оскільки банк зменшив свої позовні вимоги і уточнив суму заборгованості, нараховану в межах позовної давності (в межах 3 років для основної суми боргу та 1 року для пені).

У відповідності до положень ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути сплачену ним та документально підтверджену суму судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, на підставі п.1 ч.1 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» у зв'язку зі зменшенням позовних вимог підлягає поверненню позивачу сплачена сума судового збору в розмірі 546 грн. 93 коп.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 128, 133, 141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст. 526, 530, 536, 610-611, 625, 1049-1050, ч. 1 ст .1054 ЦК України, суд -

у х в а л и в :

позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2., проживає на АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, 63, р/р 26504013051349 в ПАТ «Сбербанк», ЄДРПОУ 40326297, МФО 320627) заборгованість за відсотками за кредитним договором № 014/0046/82/43742 від 11.08.2006р. в сумі 533,39 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 13 231 грн. 90 коп., пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за означеним кредитним договором в сумі 13 231 грн. 90 коп. та 445 грн. 24 коп. судового збору, а всього 26 909 грн. 04 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Зобов'язати УДКС у Городоцькому районі Львівської обл. повернути Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» 546 грн. 93 коп. зайво сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, через Городоцький районний суд Львівської обл. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 04.01.2019р.

Суддя: Українець П.Ф.