Рішення № 79056085, 21.12.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/8863/18

2/212/3337/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Ваврушак Н.М., за участі секретаря судового засідання Мариненко І.О., представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача Ніколенко К. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю чоловіка, -

ВСТАНОВИВ:

19 листопада 2018 року позивач ОСОБА_3, звернулась до суду з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» моральної шкоди завданої смертю її чоловіка на виробництві у розмірі 170 000,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29 жовтня 1997 року на підприємстві відповідача - шахті «Родіна» ВО «Кривбасруда» правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», під час виконання трудових обов'язків був смертельно травмований її чоловік ОСОБА_4.

Внаслідок нещасного випадку смертю чоловіка їй завдано моральну шкоду. Втрата чоловіка має незворотні негативні зміни, які відбулись у її особистому житті.

Ухвалою суду від 21 листопада 2018 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного провадження.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача Ніколенко К.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, в якому зазначила, що ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» при цьому загиблий чоловік позивача на даних підприємствах не працював, а тому відповідач не має відповідати за шкоду завдану позивачу іншим підприємством. Крім того зазначила, що позивачем не доведено факту моральних страждань внаслідок смерті її чоловіка.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

На час виникнення спірних правовідносин (30.10.1997року) можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалась пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою КМ України від 23.06.1993 № 472.

Саме застосування цих Правил і перелік осіб, що мають право на відшкодування шкоди після смерті потерпілого, зазначені у ст. 456 ЦК УРСР. Перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди також перелічений у п. 8 Правил.

Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону «Про інформацію», ст. 44 Закону «Про авторське право і суміжні права»); при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.2).

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю моральну шкоду (п.5).

Згідно ст.ст.15, 16 ЦК кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач по справі ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2. (а.с.7).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3. (а.с.8)

Згідно акту про нещасний випадок за №97027, складеного на Шахтоуправлінні «Родіна» виробничого об'єднання «Кривбасруда», затвердженого 09 листопада 1997 року, встановлено, що 29.10.1997 року о 04.30 годині з ОСОБА_4 стався нещасний випадок, а саме ураження струмом, внаслідок якого останній помер. ОСОБА_4 не знаходився у стані алкогольного сп'яніння. Причинами настанням нещасного випадку є: погана оцінка організації робіт з боку керівництва дільниці та шахти, відсутнє освітлення на робочому місці. Особами , які допустили порушення законодавства про охорону праці зазначені: ОСОБА_5- гірничий майстер, ОСОБА_6- головний інженер.

Так, смерть ОСОБА_4 настала внаслідок нещасного випадку на виробництві, під час виконання ним трудових обов'язків.

Так, з матеріалів даної справи вбачається, що правовідносини між сторонами по відшкодуванню моральної шкоди виникли з жовтня 1997 року, коли з ОСОБА_4 - чоловіком позивача стався нещасний випадок, в результаті якого він помер.

На той час діяли норми статті 440-1 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), як передбачала відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до зазначеної норми моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що смертю ОСОБА_4 при виконанні трудових обов'язків в результаті нещасного випадку, його дружині - позивачу по справі, завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, на підставі ст. 440-1 ЦК УРСР.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України висловленою у постанові № 6-156цс14 від 24 грудня 2014 року, яка у силу

ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

З огляду на вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, характеру та ступеню моральних страждань, а також з того, що з часу смерті батька позивача пройшло понад 20 років та враховуючи принцип розумності і справедливості, суд визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 150 000 грн., що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.

Що стосується посилання представника відповідача на те, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди як член сім'ї потерпілого, оскільки таке право виникло до набрання чинності ЦК України 2003 року, яким передбачено право члена сім'ї потерпілого на відшкодування моральної шкоди, завданої його смертю (стаття 1168), а тому позов не підлягає задоволенню, суд вважає необґрунтованими, так як зазначена норма не регулює правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди членам сімей працівника, завданої його загибеллю в результаті нещасного випадку на виробництві, які виникли до 1 січня 2004 року, тоді як до 2004 року такі правовідносини регулювались статтею 440-1 ЦК УРСР.

Отже, виходячи з викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, та стягує з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 3, 43, 46 Конституції України, ст. 440-1 ЦК УРСР, ст. ст. 4,12, 23, 76-83,133,141,258, 259,263,264,265, 268, 279 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (ЄДРПОУ 00191307, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, вулиця Симбірцева, 1А), на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована та мешкає за адресою: 50049, АДРЕСА_1, моральну шкоду в розмірі 150 000,00 гривень (сто п'ятдесят тисяч грн. 00 коп.) без урахування податку з доходів фізичних осіб.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (ЄДРПОУ 00191307, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, вулиця Симбірцева, 1А) на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в Дніпровський апеляційний суд через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено та підписано 27.12.2018 року.

Суддя: Н. М. Ваврушак