Рішення № 79050964, 21.12.2018, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/3022/18

Провадження № 2/539/1158/2018

Справа № 539/3022/18

Пров. №2/539/1158/2018

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 грудня 2018 року Лубенський міськрайонний суд

Полтавської області

в складі: головуючого судді - Іващенка Ю.А.,

при секретарі - Мирна Т.Ф.,

з участю: представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

третьої особи - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лубни Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи : Перша Лубенська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини. У позові вказала, що її батьками були ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які на праві власності мали житловий будинок АДРЕСА_2. 22.06.1985 року її батько ОСОБА_6 подарував їй свою частку у домоволодінні. З цього часу співвласниками домоволодіння із розмірами часток по ? частині стали вона та її мати ОСОБА_7. 28.06.1986 року вона зареєструвала шлюб та змінила прізвище на «ОСОБА_5». У шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1, у неї народилась дочка ОСОБА_4 В 1996 році вона оселилась та зареєструвалась у селі Олександрівка Гребінківського району Полтавської області. Не дивлячись на місце проживання та реєстрації вона постійно відвідувала свою матір та свою частину власності у домоволодінні. Разом з матір'ю вони утримували їх спільне домоволодіння, обробляли город. ІНФОРМАЦІЯ_2 її мати померла. Після її смерті відкрилася спадщина. Заповіту мати за життя не складала. Спадкоємцями першої черги у рівних частках є вона та її брат ОСОБА_2

Вважає, що після смерті матері у 2003 році вона на протязі шести місяців після її смерті вступила у володіння та користування усім майном, яке належало матері. Вона одноособово стала володіти їхнім домоволодінням, зібрала врожай з городу, який садила матір і забрала його собі, нікому не віддала ключі від домоволодіння та усі правоустановчі документи на нього, оплачувала комунальні послуги, тощо. Крім того, з жовтня 2003 року(через три місці після смерті матері) вона одноособово прийняла рішення та поселила у домоволодінні свою неповнолітню дочку ОСОБА_8, яка у той час навчалася у Лубенському медичному училищі. Її дочка проживає у цьому домоволодінні і на даний час та зареєстрована в ньому.

На протязі тривалого часу вона одноособово продовжує здійснювати догляд за домоволодінням, проводить необхідні його покращення та ремонти (встановила новий газовий котел, встановила лічильник, встановила нові двері та вікна у будинку, провела у будинок воду, встановила паркан та ворота, зробила ремонт даху, навколо будинку зробила бетонну відмостку), обробляє город, поспилювала старі дерева, оплачує земельний податок.

Вважає себе такою, що вчасно і відкрито своїми фактичними діями прийняла спадщину після смерті своєї матері, а тому не подавала до органів нотаріату ніяких заяв про прийняття спадщини, бо не повинна була цього робити у відповідності до діючого на той час Цивільного Кодексу УРСР.

Її брат ОСОБА_2 не проживав разом з матір'ю, не володів і не користувався належним їй майном після її смерті (домоволодінням, городом тощо), а тому він у 2004 році подав до органів нотаріату заяву про прийняття спадщини. За його заявою у Першій Лубенській державній нотаріальній конторі була відкрита спадкова справа №23/2004.

У 2018 році її брат, відповідач по справі ОСОБА_2 несподівано для неї став заявляти, що материна ? частина домоволодіння належить тільки йому, а не їм двом, став від неї вимагати віддати йому документи на домоволодіння. Він її спадкових прав на ? частину матері у домоволодінні не визнав, наголошував на тому, що спадщину прийняв лише він, а вона її не прийняла.

Коли вона звернулась до нотаріуса за роз'ясненням та з вимогою видати їй свідоцтво про право на спадщину, то нотаріусом Першої Лубенської державної нотаріальної контори було видано лист, з якого вбачається, що вона не визнає її такою, що вчасно та належним чином прийняла спадщину після смерті матері у 2003 році та рекомендувала їй звернутись до суду для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

Прохає суд встановити факт прийняття нею спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Лубни Полтавської області, шляхом вступу в управління та володіння майном.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав та прохав їх задовольнити і встановити факт прийняття спадщини позивачем після смерті її матері ОСОБА_7. Пояснив, що хоча ОСОБА_5 і є власником ? частини домоволодіння АДРЕСА_2, але ідеальні частки не виділені. Позивач не заперечує той факт, що відповідач ОСОБА_2 також в певній мірі користувався домоволодінням після смерті матері. Позивач зібрала врожай на городі, який садила їх мати, за згодою відповідача ОСОБА_2 зареєструвала в будинку свою неповнолітню дочку. Також позивач оплачувала комунальні послуги, сплачувала податки. Нотаріус вважав, що позивач також повинна була подавати заяву про прийняття спадщини, так як керувався нормами нової редакції ЦК України, тоді як позивач фактично вступила у володіння та користування спадковим майном, що лишилося після смерті матері, відповідно до положень ЦК УРСР, який діяв на момент відкриття спадщини.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували. ОСОБА_2 вважає, що позивач ОСОБА_4 утримувала лише належну їй частину будинку.

Третя особа по справі ОСОБА_4 в судовому засіданні вважала, що позовні вимоги ОСОБА_5 слід задовольнити, оскільки її мати після смерті бабусі, восени 2003 року поселила її в будинок АДРЕСА_2 та зареєструвала її у вищевказаному будинку. На момент реєстрації в будинку вона ще була неповнолітньою. Коли вона стала проживати в цьому будинку, то вони з матір'ю робили там ремонт, мати оплачувала комунальні послуги, садила город, збирала врожай. Взагалі вона користувалась всім будинком. Також мати поставила новий котел опалення, який опалював весь будинок.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України Цивільний Кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності застосовуються норми Цивільного Кодексу Української РСР в ред. 1963 року.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР ( 1963 року), не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина вважається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Прийняття спадщини підтверджується різними діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили у володіння ( користування, розпорядження) спадковим майном.

Згідно ч.2 ст. 553 ЦК УРСР (в ред. 1963 року) спадкоємець за законом чи за заповітом вправі відмовитися від спадщини протягом 6 місяців з дня її відкриття.

Відповідно до ст.549 ЦК УРСР 1963 року, спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Згідно роз'яснень Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року, при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилася і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм Цивільного Кодексу 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в Постанові «Про практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995 року (з відповідними змінами, які діяли на час виникнення даних правовідносин), заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном.

У відповідності до постанови №7 Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року.

Згідно ч.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Судом встановлено, що батьками позивача ОСОБА_5 були ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.7). На праві власності батьки позивача мали житловий будинок АДРЕСА_2.

22.06.1985 року батько позивача по справі ОСОБА_6 подарував їй свою частку у домоволодінні, що підтверджується копією договору дарування (а.с.20-21). З цього часу співвласниками домоволодіння із розмірами часток по ? частині стали позивач ОСОБА_5 та її мати ОСОБА_7.

З 1996 року позивач ОСОБА_5 зареєстрована та проживає у селі Олександрівка Гребінківського району Полтавської області. Як вбачається із акту вуличного комітету від 07.08.2018 року вона постійно відвідувала свою матір та доглядала за нею (а.с.53)

ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивача ОСОБА_7 померла. Після її смерті відкрилася спадщина. Заповіт ОСОБА_7 за життя не складала. Спадкоємцями першої черги у рівних частках є позивач по справі ОСОБА_5 та відповідач по справі - син померлої ОСОБА_2

Позивач по справі вважає, що після смерті матері у 2003 році вона на протязі шести місяців після її смерті вступила у володіння та користування усім майном, яке належало матері.

Судом встановлено, що з жовтня 2003 року і по даний час у домоволодінні по АДРЕСА_2 зареєстрована та проживає дочка позивача ОСОБА_4, яка є третьою особою по справі.

Також в судовому засіданні встановлено, що на протязі тривалого часу позивач ОСОБА_5 продовжує здійснювати догляд за домоволодінням по АДРЕСА_2, проводить необхідні його покращення та ремонти.

В судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що позивач ОСОБА_5 вчасно і відкрито своїми фактичними діями прийняла спадщину після смерті своєї матері, у відповідності до діючого на той час Цивільного Кодексу УРСР.

Відповідач по справі ОСОБА_2 після смерті матері у 2004 році подав до органів нотаріату заяву про прийняття спадщини. За його заявою у Першій лубенській державній нотаріальній конторі була відкрита спадкова справа №23/2004.

На даний час між сторонами виник спір, оскільки відповідач по справі ОСОБА_2 вважає, що спадщину після смерті матері прийняв лише він, так як він у передбачений законом термін звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Крім того, відповідач стверджує, що в останні роки життя їх мати хворіла і він, як син, враховуючи те, що він проживає в м. Лубни, а позивач в сільському населеному пункті іншого району, доглядав за матір'ю, допомагав по господарству, купував матері продукти харчування та носив їжу, доглядав за будинком та двором, посадив полуницю та виноград. На території батьківської садиби є гараж, який він побудував і в якому весь час зберігається його автомобіль. Після смерті матері він продовжував користуватися гаражем, мав вільний доступ до будинку та інших господарських будівель.

Відповідач вважає, що всі ті ремонтні роботи, поліпшення майна, позивач робила із його згоди, як власниця половини будинку, а не як спадкоємець та з метою покращення умов проживання своєї дочки.

Стаття 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року, яка діяла на момент смерті ОСОБА_7 передбачала, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Таким чином судом встановлено, що позивач фактично прийняла спадщину, що відкрилася після смерті її матері ОСОБА_7, так як вступила в управління та володіння майном померлої.

Разом з тим, спадкова справа на майно померлої ОСОБА_7 була заведена за № 23/2004 Першою лубенською ДНК за заявою сина померлої, відповідача по справі ОСОБА_2

Позивач по справі ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері до нотаріальної контори не зверталася, вважає себе такою, що фактично прийняла спадщину, вступивши у володіння її майном.

Таким чином, суд вважає, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 у вигляді ? частини домоволодіння по АДРЕСА_3 спадкоємцями були діти померлої - позивач ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_2

Як вбачається з листа нотаріуса №02-31/403 від 18.07.2018 року свідоцтво про право власності на спадщину після смерті ОСОБА_7 нікому не видавалось (а.с.54).

Згідно ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Згідно ст. 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням.

Згідно ст.549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Виходячи зі змісту наведеної норми закону прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Відповідно до п.113 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" №18/5 від 14 червня 1994 року, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за №152/361, та була чинна до 03 березня 2004 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу або квитанції про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Станом на день відкриття спадщини позивач ОСОБА_5 із матір'ю ОСОБА_7 не проживала, але була власницею 1/2 частини будинку, в якому проживала мати.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Таким чином, станом на час смерті ОСОБА_7 та шість місяців по тому, ОСОБА_5, будучи співвласником разом із ОСОБА_7 будинку по АДРЕСА_2 фактично вступила в управління або володіння спадковим майном, а саме 1/2 ідеальною частиною даного будинку, який належав спадкодавцю, оскільки сама була власником її ідеальної 1/2 частини та в силу закону мала повноваження щодо володіння та користування нею. При цьому суд враховує, що дані ідеальні частки співвласників не були виділені.

Крім цього, позивач ОСОБА_5 на протязі 6 місяців після смерті спадкодавця ОСОБА_7 зареєструвала у будинку по АДРЕСА_2 свою неповнолітню на той час дочку ОСОБА_4

Також, на протязі 6 місяців після смерті спадкодавця у 2003-2004 р.р. ОСОБА_7 сплачувала земельний податок за земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння спадкодавця по АДРЕСА_2.

Згідно акту вуличного комітету від 7.08.2018 року після смерті ОСОБА_7 ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_2, співвласником якого була спадкодавець, покращувала стан будинку, встановила новий котел, газовий лічильник, нові двері та вікна, провела у будинок воду, встановила паркан, ворота, провела ремонт даху (а.с. 53).

Таким чином, суд вважає, що позивач ОСОБА_5 прийняла спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Лубни Полтавської області.

При вирішенні питання щодо розгляду даної справи за нормами ЦК УРСР, суд вважає за необхідне зазначити настпне.

Так, відповідно до листа ВССУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР. При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР. У випадку, коли особи прийняли спадщину шляхом фактичних дій (вступ в управління та володіння спадковим майном), але не оформили права на спадщину, обґрунтованою є відмова суду в задоволенні позову про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки в цьому випадку підстави для пред'явлення позову та спір з приводу спадщини відсутні.

Згідно правових висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 01.11.2018 року про справі № 2-о-14/11 у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Відповідно до пунктів 4, 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Отже, відносини спадкування регулюються ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. Правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року й не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до статей 529-530 ЦК Української РСР.

Таким чином, враховуючи, що спадщина після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилася до 01.01.2004 року, однак після 01.07.2003 року і позивачем дії щодо прийняття спадщини вчинено до 01.01.2004 року до позовних вимог позивача підлягають застосуванню норми ЦК УРСР, зокрема ст. ст. 548, 549 ЦК УРСР.

Суд вважає, що судовий збір необхідно стягнути з відповідача на користь позивача відповідно до положення ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_4, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (місце проживання: 37500, АДРЕСА_1), треті особи : Перша Лубенська державна нотаріальна контора (місце знаходження: м. Лубни Полтавської області, вул. Вокзальна, 7, код ЄДРПОУ 02900073), ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2), про встановлення факту прийняття спадщини задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що ОСОБА_5 прийняла спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Лубни Полтавської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5) Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Лубенського

міськрайонного суду Іващенко Ю. А.