Ухвала суду № 79040888, 03.01.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/22661/18

У Х В А Л А

03 січня 2019 року суддя Приморського районного суду м. Одеси Чернявська Л.М., розглянувши клопотання ОСОБА_1 про відстрочку оплати судового збору,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 28 грудня 2018 року надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

В своєму позові ОСОБА_1 просить про відстрочку оплати судового збору, з посиланням на те, що докази скрутного матеріального становища будуть надані в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.136 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

При цьому суд бере до уваги, те що Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (п. 36). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (п. 132).

В той же час згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини застосовувані державою обмеження в доступі особи до національного суду не повинні звужувати чи зменшувати залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або такою мірою, що буде нівельована сама суть права. Більше того, встановлене державою обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети і якщо не буде забезпечено пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (п. 65), рішення від 18 лютого 1999 р. у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» (п. 59), рішення від 10 травня 2001 р. у справі «Т.Р. та К.М. проти Сполученого Королівства» (п. 98), рішення від 10 травня 2001 р. у справі «Z. Та інші проти Сполученого Королівства» (п. 93), рішення від 12 липня 2001 р. у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччині" (п. 45).

У зв'язку з наведеним ст. 136 ЦПК України та ст.8 Закону України «Про судовий збір» не повинні застосовуватися судом суто формально, адже зазначена норма внутрішнього національного законодавства безумовно може обмежити право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Суддя, проаналізувавши матеріали позову, встановив, що ОСОБА_1 взагалі не надав будь-яких доказів свого скрутного матеріального становища.

При цьому, суд бере до уваги той факт, що позовна заява подається не особисто позивачем а його представником, а також враховує те, що позивачем заявлені вимоги про стягнення коштів, які виникли внаслідок позичення ним грошових коштів відповідачу в сумі 40000 доларів США, тобто в сумі яка унеможливлює таку дію з боку особи яка знаходиться в скрутному матеріальному положенні.

За таких обставин, суддя вважає клопотання про відстрочку оплати судового збору не обґрунтованим та таким, що має на меті уникнення сплати судового збору в позаправовий спосіб, що є зловживанням своїми процесуальними правами, а тому відмовляє у наданні ОСОБА_1 відстрочки оплати судового збору.

Керуючись ст. 136 ЦПК України,ст.ст. 5,8 Закону України Про судовий збір»,

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про відстрочку оплати судового збору.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Суддя Л.М. Чернявська

03.01.2019