Рішення № 79034910, 08.01.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2019 р. № 814/1364/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54003

до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

про:визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.02.2018 № 16010-13,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Миколаївській області (далі - відповідач) з вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.02.2018 року № 16010-13.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 27.02.2018 року № 16010-13 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 144354,98 грн. Позивач не погоджується із вказаним рішенням, просить його скасувати, оскільки вважає, що об'єкт нежитлової нерухомості - загальною площею 6880,6 кв.м., з господарською будівлею, огорожами та спорудами, що знаходиться за адресою: м.Миколаїв, вул. В'ячеслава Чорновола, 8д, власником якого є позивач, підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а тому не є об'єктом оподаткування.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що згідно п.п. «є» п.п. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України передбачено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, що є у власності промислових підприємств, а позивач є фізичною особою, тому просив у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач заперечив проти аргументів, викладених у відзиві, та додатково зазначив, що визначальним критерієм для звільнення від сплати податку в даних правовідносинах є цільове призначення об'єкту нерухомого майна, тобто при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками є саме ознаки будівель промисловості (об'єкт оподаткування).

Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2006 року є власником нежитлового приміщення, яке складається з однієї основної будівлі літ. В-3, В(1)-1, В(2)-1 загальною площею 6880,6 кв.м., з господарською будівлею, огорожами та спорудами, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. В'ячеслава Чорновола, 8д.

Рішенням Миколаївської міської ради від 18.03.2015 року № 46/24 «Про внесення змін та доповнення до рішення Миколаївської міської ради від 07.07.2011 № 7/3 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва» затверджено Положення про податок на майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до якого

- на 2015 рік ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, становить 0,5 відсотку розміру мінімальної заробітної плати, встановлена законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування;

Головним управління ДФС у Миколаївській області винесено податкове повідомлення-рішення від 27.02.2018 № 16010-13, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 -2017 роки у сумі 144354,98 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

01.01.2015 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 №71-VIII (надалі - Закон №71-VIII), яким було введено новий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункт 266.5 стаття 266 ПК України).

Згідно пункту 8.3 статті 8 зазначеного Кодексу до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно Податкового кодексу України є місцевим податком.

У свою чергу, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Згідно із статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

У відповідності до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК, до місцевих податків належить податок на майно (розділ ХІІ Кодексу), до якого входить податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (стаття 266).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Як вже зазначалося, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII ухвалений 28.12.2014, а податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Миколаєва встановлений рішенням Миколаївської міської ради 18.03.2015 року № 46/24, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених Законом № 71-VIII змін та рішення з метою оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду.

Доводи відповідача, стосовно того, що ним правомірно нараховано податок за 2015 рік, так, як питання сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначається Податковим кодексом України, є помилковими. З цього приводу суд зазначає таке.

Встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення, з дотриманням підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а тому в даному випадку, відсутність рішення органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов'язок платника сплачувати податки та збори.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 822/2151/16.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 266 Податкового кодексу України з метою оподаткування належного позивачеві на праві приватної власності нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, не може мати місце у 2015 році. В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 27.02.2018 № 16010-13 в частині нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік сумі 41902, 85 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

18.06.2015 року Миколаївською міською радою прийнято рішення №48/9, яким вирішено внести зміни та доповнення до рішення Миколаївської міської ради від 07.07.2011 № 7/3 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва», зі змінами та доповненнями, внесеними рішеннями Миколаївської міської ради від 24.11.2011 № 11/7, від 23.12.2011 № 12/5, від 21.08.2012 № 19/7, від 22.11.2012 № 22/2, від 18.03.2015 № 46/24.Дане рішення введене в дію з 1 січня 2016 року.

16.03.2017 року Миколаївською міською радою прийнято рішення №17/3, яким встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості.

Вищезазначеними рішеннями для власників будівель нежитлових, які не перелічені безпосередньо під кодом та визначених в рішеннях 18.06.2015 року №48/9 та 16.03.2017 року №17/3 як "інші" встановлено ставку податку в розмірі з 2016 року 0,5% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування; з 2017 року 0,25% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Таким чином, доводи Позивача, про те, що рішеннями Миколаївської міської ради не встановлено ставки податку для оподаткування такого об'єкту, як будівлі промисловості ( в тому числі належні фізичним особам та фізичним особам-підприємцям) є такими, що не відповідають дійсності.

Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, відповідно до якого не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від а до л) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами е та і, на відміну від пункту є. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування (д), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу (е), сільськогосподарський товаровиробник (ж), громадські організації інвалідів та їх підприємства (з), релігійні організації (и)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання (ґ), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів (і), будівлі промисловості (є) тощо).

Аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств. При цьому законодавець використав прислівник зокрема, який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

Згідно з підпунктом 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт ґ).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості.

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості, 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії, 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості, 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості, 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості, 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

Чинне законодавство України не містить правової норми, яка б чітко визначала поняття промислове підприємство.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B Добувна промисловість та розроблення кар'єрів, C Переробна промисловість, D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря, E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та F Будівництво.

Статтею 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають підстави дійти висновку, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 806/2461/17. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на вищенаведене, в суду відсутні правові підстави відступати від позиції Верховного Суду сформованої у вказаній постанові.

Проаналізувавши наведене, суд зазначає, що в межах спірних правовідносин наявна лише одна з обов'язкових умов - наявність будівель промисловості.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що об'єкти нежитлової нерухомості - загальною площею 6880,6 кв.м., з господарською будівлею, огорожами та спорудами, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. В'ячеслава Чорновола, 8д, які належать на праві власності позивачу, не підпадають під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки перебувають у приватній власності фізичної особи ОСОБА_1, а не промислового підприємства, відтак є об'єктом оподаткування.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, що ним провадиться господарська діяльність, яка відноситься до діяльності промислових підприємств, спрямована на виробництво товарів і послуг, що може бути підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

За таких обставин, вказані вище будівлі, неможливо віднести до будівель промисловості в розумінні пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, відтак останні є об'єктом оподаткування і на них має нараховуватись податок на нерухоме майно.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи часткове задоволення позову, суд стягує з відповідача сплачений позивачем судовий збір в розмірі 419,03 грн., пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 205, 243-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54003 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.02.2018 № 16010-13 в частині нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік в сумі 41902, 85 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001 ідентифікаційний код 39394277) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54003 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 419,03 грн. (чотириста дев'ятнадцять гривень 03 копійки).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Мельник