Ухвала суду № 79031842, 25.05.2018, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 461/1402/18

У Х В А Л А

підготовчого судового засідання

«25» травня 2018 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючий-суддя Кавацюка В.І.

суддів Федорової О.Ф., Невойта П.С.

при секретарі Химук В.І.

з участю: прокурора Мотрука Н.В.

обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7, ОСОБА_8

представників потерпілого ОСОБА_9 - ОСОБА_10,

ОСОБА_11, ОСОБА_12,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Львові

клопотання обвинуваченого ОСОБА_1, клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокатів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_7 про повернення прокуророві Львівської області обвинувального акта у кримінальному провадженні, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12017140000000257 від 14 березня 2017 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 27- ч.1 ст. 14, п.п.11, 12 ч.2 ст. 115 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 14, п.п.11, 12 ч.2 ст. 115 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27- ч.1 ст. 14, п.п.11, 12 ч.2 ст. 115, ч.2 ст. 345 КК України,

у с т а н о в и в :

07 березня 2018 року на розгляд Шевченківського районного суду м. Львова відповідно до ухвали колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області від 06 березня 2018 року надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12017140000000257 від 14 березня 2017 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 27 - ч.1 ст. 14, п.п.11, 12 ч.2 ст. 115 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 14, п.п.11, 12 ч.2 ст. 115 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27 - ч.1 ст. 14, п.п.11, 12 ч.2 ст. 115, ч.2 ст. 345 КК України.

03 травня 2018 року в канцелярію Шевченківського районного суду м. Львова захисники обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали клопотання про повернення вищевказаного обвинувального акта прокуророві Львівської області з мотивів невідповідності викладеного в ньому формулювання обвинувачення вимогам закону, наявності в обвинувальному акті ряду суперечностей, які не дозволяють суду призначити розгляд кримінального провадження, та положень, які свідчать про відсутність в діях всіх обвинувачених складу злочину, а також з тих підстав, що обвинувальний акт складений поза межами строків досудового розслідування.

В обгрунтування клопотання захисники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зіслались зокрема на наступне.

Відповідно до положень ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, Вичерпні вимоги до обвинувального акту містяться в ст. 291 КПК України.

Згідно з вимогами ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. При цьому обвинувачення, як передбачає п.13 ч.1 ст.3 КПК України — є твердження про вчинення певною особою діяння передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому приписами КПК України.

Зокрема п.5 ч.2 ст.291 КПК України передбачає, що обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) КК України та формулювання обвинувачення. Формулювання обвинувачення повинно складатись з обставин, які свідчать про наявність даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення. Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі і об’єктивної

Формулювання обвинувачення не відповідає вимогам закону, так як не містить в собі положень, які б відповідали інкримінованому складу злочину.

Зокрема ОСОБА_1 інкримінується організація готування до умисного вбивства людини, вчиненого на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27 - ч.1 ст.14 п.п. 11,12 ч.2 ст. 115 КК України.

Згідно ч.3 ст.27 КК України організатором є особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчинення. Положення ч.4 та ч.5 цієї ж статті дають визначення інших співучасників злочину, а саме, відповідно підбурювача та пособника.

В даному обвинувальному акті дії обвинуваченого ОСОБА_1 фактично розписані як дії підбурювача і пособника, а не організатора злочину, оскільки в ньому не вказано які саме дії вчинив ОСОБА_1 як організатор злочину, в чому полягали дії організатора злочину, які саме дії відносяться до організаційних тощо. Вищезазначене свідчить про те, що описова частина формулювання обвинувачення не відповідає її резолютивній частині, що є суттєвим протиріччям.

Крім цього, зазначаючи в обвинувальному акті передачу ОСОБА_1 ОСОБА_13 предметів, які за своїми характеристиками є схожими на вогнепальну зброю, сторона обвинувачення виключила з обвинувачення саме знаряддя вчинення злочину, тобто виключила можливість виконання вбивства на замовлення, так як предметом, схожим на зброю, вчинити вбивство неможливо. Це підтверджується тим, що в обвинувальному акті відсутнє обвинувачення за ст.263 КК України.

Обвинувальний акт також містить ряд суперечностей, які не дозволяють суду призначити розгляд кримінального провадження.

Так в обвинувальному акті міститься аж три тексти викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, що суперечить вимогам ст.291 КПК України, згідно якої обвинувальний акт повинен містити викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, тобто всі ці обставини стосуються всіх учасників злочину і вказуються в обвинувальному акті один раз, а не відносно кожного із учасників злочину окремо.

Крім того в формулюванні обвинувачення також повинні бути зазначені всі встановленні обставини злочину, зазначені всі складові злочину, а саме, об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона злочину.

Однак у формулюваннях обвинувачення стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 описані різні дії, які не співпадають між собою, а отже не відображають ні об’єктивну, ні суб’єктивну сторони злочину.

Крім цього, фактичні обставини, що зазначені стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 не співпадають з фактичними обставинами, описаними відносно обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2, в яких відсутня попередня змова з ОСОБА_3 і роль його як пособника. Також фактичні обставини, які зазначені відносно ОСОБА_3, не співпадають з формулюванням обвинувачення стосовно нього, так як формулювання обвинувачення починається з зазначенням подій від 30 листопада 2015 року, а в фактичних обставинах описуються події від січня-лютого 2015 року, що позбавляє формулювання обвинувачення будь якої логіки та юридичної сили, що є підставою для повернення обвинувального акта прокурору.

В формулюванні обвинувачення щодо ОСОБА_3 його роль, як пособника, не описана в юридичному розумінні цього слова та не відображено, в чому саме полягали його дії, як пособника у скоєнні злочину, що виключає кримінальну відповідальність останнього.

В обвинувальному акті також містяться положення, які свідчать про відсутність в діях всіх обвинувачених складу злочину.

Так, в обвинувальному акті зазначено, що 17 грудня 2015 року, у вечірній час, ОСОБА_13І та ОСОБА_2 прибули до будинку ОСОБА_14, де ОСОБА_2 зайняв позицію біля будинку, а ОСОБА_13 чекав його на мопеді у лісопарку «Снопківський парк». При цьому, вони заздалегідь не домовлялись про вчинення вбивства ОСОБА_14, а мали на меті на місці відпрацювати алгоритм можливих дій при дійсному вчиненні такого. У подальшому ОСОБА_2, побачивши як приїхав ОСОБА_14 ще з одною особою і зайшли в дім, виявив бажання щодо реалізації замовлення і почав цілитись з предмета, якого він сприймав як вогнепальну зброю. Про свої наміри ОСОБА_2Г по рації повідомив ОСОБА_13, однак останній заборонив ОСОБА_2 здійснити задумане, на що той погодився і вони поїхали з місця пригоди. Про свою відмову ОСОБА_13 повідомив ОСОБА_1. а згодом, повернув предмет, похожий на зброю, ОСОБА_3 Виникає запитання, яким чином ОСОБА_2 мав намір вбити ОСОБА_14 з предмета, схожого на зброю, в той час, як вони мали на меті відпрацювати тільки алгоритм можливих дій, тобто ніякого вбивства вони не збирались вчиняти.

Сторона обвинувачення зазначає, що в діях ОСОБА_13 вбачається добровільна відмова від доведення злочину до кінця.

Однак така ж сама добровільна відмова вбачається і в діях ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_1, оскільки відповідно до положень ч.1 ст.17 КК України добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Добровільність означає, що особа, яка почала вчинювати злочин і усвідомлювала можливість (хоча б із подоланням певних перешкод) доведення його до кінця, відмовляється від нього за власною ініціативою. Відмова в цьому плані повинна бути не результатом нездоланних у конкретній ситуації перешкод, а наслідком вільного волевиявлення суб’єкта, на формування якого можуть вплинути інші особи. Необхідною ознакою добровільної відмови в силу прямої вказівки законодавства є суб’єктивний критерій - усвідомлення особою можливості доведення злочину до кінця. Вирішальним при цьому є відповідне уявлення самого суб’єкта, а не те, чи існувала насправді фактична можливість продовжити або завершити розпочатий злочин.

В даному випадку ОСОБА_13, який фактично був організатором і співвиконавцем інкримінованого ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 готування до замовного вбивства ОСОБА_14, відмовився від доведення злочину до кінця по особистим мотивам. Про свою відмову від доведення злочину до кінця він повідомив ОСОБА_2, який погодився з його діями, про що свідчить той факт, що ОСОБА_2, будучи на позиції відкриття вогню і маючи змогу самостійно прийняти рішення про відкриття вогню по ОСОБА_14, відмовився від доведення злочину до кінця, передав предмет похожий на зброю ОСОБА_13 Сам же ОСОБА_13 про свою відмову повідомив ОСОБА_1, на що той ніяких заперечень не висунув, а навпаки повідомив про необхідність повернення предмета, схожого на зброю, на що ОСОБА_13 повернув вказаний предмет, через ОСОБА_3, ОСОБА_1 Ця обставина свідчить про те, що і ОСОБА_3, отримавши похожий на зброю предмет, зрозумів про рішення відмовитись від вбивства ОСОБА_14 і також відмовився від участі в цих подіях. Про відмову від доведення злочину до кінця всіма обвинуваченими свідчить і той факт, що більше ніким не робились спроби повторити замах на ОСОБА_14

В обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_1 з невстановлених на даний час особистих мотивів, запланував організувати умисне вбивство ОСОБА_14 замовивши його виконання іншим особам. Мотив злочину підлягає обов’язковому з’ясуванню, так як мотив скоєння злочину впливає на його кваліфікацію, особливо такого злочину, як умисне вбивство. В даному випадку мотив не з’ясований. Сам ОСОБА_14 дав показання про те, що між ним і ОСОБА_1 жодних стосунків не було і причин замовляти його вбивство ні в ОСОБА_1, ні в інших осіб також не було. Сторона захисту вважає, що без з’ясування мотиву злочину сторона обвинувачення не може направити обвинувальний акт до суду.

Крім цього, вони, захисники ОСОБА_5 та ОСОБА_6, вважають, що обвинувальний акт не підлягає розгляду судом, так як він складений за межами строків досудового розслідування, зазначивши в своєму клопотання ряд доводів, які на їхню думку, підтверджують цю обставину.

З аналогічними за своїм змістом клопотаннями про направлення прокуророві Львівської області вищевказаного обвинувального акта звернулись в судовому засіданні також обвинувачений ОСОБА_1 та захисник обвинуваченого ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_7

Заслухавши захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_3 в підтримку клопотання, думку прокурора Мотрука Н.В. та представників потерпілої ОСОБА_9 – адвокатів ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які вважають клопотання безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, суд приходить до висновку, що у задоволенні клопотань про повернення обвинувального акта слід відмовити, виходячи з наступного.

Підстави для повернення обвинувального акту прокуророві, визначені в п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, яким передбачено, що суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта у випадку, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Таким чином, вказаною нормою закону визначено виключну підставу для повернення обвинувального акту прокурору, а саме невідповідність обвинувального акту вимогам закону.

Інші недоліки, допущені органом досудового розслідування та прокурором під час досудового розслідування, не можуть бути підставою для повернення обвинувального акту.

Положеннями ч.ч.1-4 ст.291 КПК України передбачено, що обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.

Обвинувальний акт має містити такі відомості:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

4) прізвище, ім’я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;

5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

6) обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання;

7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими;

8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);

9) дату та місце його складення та затвердження.

Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

До обвинувального акта додається:

1) реєстр матеріалів досудового розслідування;

2) цивільний позов, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу);

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного;

5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації.

Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

З’ясувавши обставини справи, суд вважає, що обвинувальний акт в даному кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12017140000000257 від 14 березня 2017 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 27 - ч.1 ст. 14, п.п.11, 12 ч.2 ст. 115 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 14, п.п.11, 12 ч.2 ст. 115 КК України, та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27 - ч.1 ст. 14, п.п.11, 12 ч.2 ст. 115, ч.2 ст. 345 КК України, який складений слідчим слідчого управління ГУ НП у Львівській області ОСОБА_15 27 лютого 2017 року та затверджений того ж числа прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному проваджені прокуратури Львівської області ОСОБА_16, відповідає вимогам ст.291 КПК України. Копія даного обвинувального акта була вручена обвинуваченим та їх захисникам 28 лютого 2018 року.

До обвинувального акта долучені реєстр матеріалів досудового розслідування, розписки обвинувачених та їх захисників про отримання ними копій обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування та документи, що підтверджують роз’яснення обвинуваченим можливості розгляду кримінального провадження судом присяжних.

Заявляючи клопотання про повернення обвинувального акту прокуророві Львівської області, захисники ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_1 не навели доводів на підтвердження того, що вищевказаний обвинувальний акт не відповідає чи суперечить приписам ч.2 ст. 291 КПК України і це унеможливлює провести неупереджений та об’єктивний судовий розгляд кримінального провадження.

У відповідності до п. 13 ст. 3 КПК України обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з положеннями ч.ч.1, 4, 6 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами передбаченими цим Кодексом. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Повноваження слідчого на складання обвинувального акта, а повноваження прокурора на затвердження обвинувального акта, на самостійне складання обвинувального акта, а також на звернення до суду з обвинувальним актом, передбачені відповідно приписами ст. 40 та ст. 36 КПК України. На прокурора, крім цього, покладено функцію підтримання державного обвинувачення в суді, та йому надано повноваження відмовлятись від підтримання державного обвинувачення змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку встановленому цим Кодексом.

З огляду на вищезазначені норми КПК України саме прокуророві надано повноваження визначати, які саме фактичні обставини кримінального правопорушення він вважає встановленими, викладати такі фактичні обставини в обвинуальному акті, визначати їх правову кваліфікацію з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювати обвинувачення.

Можливість втручання в такі повноваження прокурора при складанні обвинувального акту з боку будь-яких інших учасників кримінального провадження, чинним КПК України не передбачена.

З обвинувального акта відносно ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3Р убачається, що в ньому міститься виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення, а також містяться інші відомості, які повинні бути відображені в обвинувальному акті згідно з приписами вищезазначеної ч.2 ст. 291 КПК України.

Зі змісту клопотань захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_1 про повернення обвинувального акта прокуророві вбачається, що вони не погоджуються зі змістом формулювання обвинувачення, вважаючи його таким що не відповідає вимогам закону, зазначають про наявність в обвинувальному акті ряду суперечностей, які на їхню думку, не дозволяють суду призначити судовий розгляд кримінального провадження, вказують на наявність в обвинувальному акті ряду положень, які свідчать про відсутність в діях всіх обвинувачених складу злочинів тощо.

Суд вважає, що обставини, на які посилається сторона захисту, як на підставу для повернення даного обвинувального акту, мають бути встановлені або спростовані саме на стадії судового розгляду і не можуть бути підставою для повернення обвинувального акту. Доведеність чи недоведеність обставин, викладених в обвинувальному акті, суд визначає при розгляді справи по суті та дослідженні доказів. Наведені в клопотаннях обставини фактично зводяться до оцінки доказів у справі, що відповідно до вимог КПК України здійснюється в ході судового розгляду кримінального провадження, а не стадії підготовчого судового засідання.

З’ясування питань: чи мали місце діяння, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3; чи містять ці діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винні вказані обвинувачені у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягають вони покаранню за вчинене ними кримінальне правопорушення та ін. здійснюється судом на стадії судового розгляду, а їх вирішення, як це передбачено приписами ст. 368 КПК України, здійснюється при ухваленні судом вироку та такі питання не можуть вирішуватись на стадії підготовчого судового засідання.

Що стосується твердження сторони захисту про те, що обвинувальний акт відносно обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складений поза межами поза межами строків досудового розслідування, то такі твердження, з урахуванням положень ч.ч.1, 2, 4 ст.219 КПК, яка регулює строки досудового розслідування, в т.ч. загальний строк досудового розслідування при об’єднанні кримінальних проваджень, та положень ст. 294 КПК України, яка регулює порядок продовження строку досудового розслідування злочину, якщо його неможливо закінчити у строк, зазначений в п.2 ч.1 ст. 219 цього Кодексу, на думку суду, є непереконливими та не можуть слугувати підставою для задоволення клопотань про повернення обвинувального акта прокуророві.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 8, 9, 26, 36, 219, 294, 314 КПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1, клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокатів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_7 про повернення прокуророві Львівської області обвинувального акта у кримінальному провадженні, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12017140000000257 від 14 березня 2017 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 27- ч.1 ст. 14, п.п.11, 12 ч.2 ст. 115 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 14, п.п.11, 12 ч.2 ст. 115 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27 - ч.1 ст. 14, п.п.11, 12 ч.2 ст. 115, ч.2 ст. 345 КК України, - відмовити у зв’язку з його безпідставністю.

Ухвала є остаточною і оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Головуючий В.І. Кавацюк

Судді О.Ф. Федорова

ОСОБА_17