Ухвала суду № 79030972, 02.01.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

02 січня 2019 року м. Київ № 320/6911/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Горобцова Я.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області , провизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії ,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо порядку обчислення, нарахування та виплати пенсії відповідно до вимог чинного законодавства України;

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії за рішенням суду № 2-а-4355/2011 за ст.ст. 39, 51 за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається із позовної заяви та доданих до неї матеріалів, її подано без додержання вказаних вимог.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як слідує з ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

З матеріалів позовної заяви встановлено, що позивач просить суд, зокрема, зобов'язати Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії за рішенням суду № 2-а-4355/2011 за ст.ст. 39, 51 за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року. Однак до суду ОСОБА_1 звернувся лише 20.12.2018, про що свідчить поштовий штемпель на конверті.

Позовна заява також містить клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач вказує на те, що пенсійний фонд навмисно скрив і не зробив перерахунок пенсії за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року, скоївши службовий злочин, а також грубо порушив законодавство України.

Розглянувши вказану заяву, суд звертає увагу на таке.

За приписами абзацу двадцять першого статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Таким чином пенсійні виплати є систематичними, виражені у щомісячному їх отриманні, а відтак позивач міг дізнатися про неналежний обсяг нарахованих коштів при отриманні чергової щомісячної пенсійної виплати, а саме 26 числа кожного місяця, за який йому не було виплачено пенсію. Наведене виключає можливість як навмисного, так і ненавмисного приховування Пенсійним органом дій щодо перерахунку пенсії, а також свідчить про можливість з боку позивача своєчасно виявити факт отримання ним пенсії у неналежному розмірі

Крім того, суд зауважує, що порушення, на думку ОСОБА_1, відповідачем законодавства України є підставою для звернення до суду та не може бути підставою для встановлення поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Також у позовній заяві, з посилання на Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 та Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013, ОСОБА_1 зазначає про те, що позов з вимогами, пов'язаним з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Однак, суд не приймає до уваги такі твердження позивача з огляду на таке.

У Рішенні №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) від 15.10.2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У Рішенні №9-рп/2013 (справа №1-18/2013) від 15.10.2013 Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Таким чином предметом розгляду обох справ було звернення громадян України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс), статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 17, ст. 121) зі змінами (далі - Закон) у зв'язку із наявністю неоднозначного їх застосуваннями судами України. Позаяк положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не були предметом розгляду у вказаних справах Конституційного Суду України.

Також слід вказати, що відповідно до частини 2 статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

З врахуванням вказаних норм Закону без обмеження будь-яким строком мають виплачуватися лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.

Предметом же розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо порядку обчислення, нарахування та виплати пенсії відповідно до вимог чинного законодавства, а також зобовязання відповідача здійснити перерахунок та виплатити додаткову пенсію ОСОБА_1, а відтак вищевказані норми Закону до цих правовідносин застосовуватись не можуть.

Окрім викладеного, ОСОБА_1 у позовній заяві вказує про наявність хвороб та постійне лікування, що потребує значних коштів, однак жодних доказів із зазначенням періодів та термінів лікування матеріали позовної заяви не містять. Консультативне заключення від 13.08.2018 б/н видане Комунальним закладом Ірпіський міський центр первинної медико-санітарної допомоги Ірпінської міської ради Київської області не є належним та достатнім доказом в розумінні ст.ст. 73, 76 КАС України, на підтвердження неможливості звернення позивача до суду у період з липня 2014 року по грудень 2018 року у зв'язку із хворобою.

Суд зазначає, що початок перебігу шестимісячного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатись», що містяться у ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.

При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Суд звертає увагу позивача на те, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обовязків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними за змістом вказаної норми визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і повязані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на звернення до суду, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наявних у матеріалах позовної заяви, із того чи мав заявник за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справи "Девеер проти Бельгії" рішення від 27.02.1980, "Голдер проти Сполученого Королівства" рішення від 21.02.1975).

Суд також зауважує, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.

Отже, саме лише посилання позивача на те, що йому лише зараз стало відомо про порушення його прав, без зазначення обставин, що свідчать про об'єктивну неможливість дізнатись про факти такого порушення раніше, не свідчить про пропуск позивачем строків звернення до суду з поважних причин.

Згідно ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до вимог ст. 123 КАС у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Зазначені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства, у зв'язку з чим суд, враховуючи положення статті 169 КАС України, вважає за необхідне залишити позовну заяву.

Позивачу в порядку усунення вказаного недоліку позовної заяви необхідно надати пояснення з доказами на підтвердження поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду або надати суду докази, які підтверджують звернення до суду з даним позовом в межах строку, встановленого КАС України.

Керуючись статтями 123, 160, 161, 169, 171, 243, 248 КАС України, суддя

у х в а л и в:

Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.

Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.